Замок роду Касія ніколи не був популярним місцем. Темні стіни, похмура обстановка, вузькі вікна та похмурий господар не викликали бажання відвідати його вже не одну сотню років. Мешканці цього місця і самі не дуже хотіли змінювати ситуацію, що склалася, вони відчували себе затишно в такій обстановці. Тим дивовижнішими виглядають події, що сталися цього разу, які хоч і не надовго, але струснули цю трясину, що давно вже панувала тут.
Рано-вранці в замок приїхала підвода постачальника продуктів із села. Її обступили слуги, швидко вивантажуючи короби з запасами. Тим часом худий, як жердина, сивий дворецький спілкувався з кремезним селянином.
- Так, кажеш, другого дня його прибило до вас? - розпитував він немолодого вже чоловіка, потираючи кінчик занадто довгого носа тонким вказівним пальцем, затягнутим у найтоншу тканину білої рукавички. Його гострі чорні очі уважно стежили за реакцією простолюдина.
- Так, вашмилість, - тихо тараторить той у відповідь, смішно стискаючи трохи пухкі губи. - Ми тоді до берега спустилися, то він, цей ящір, пластом лежав на камінчику. Лаписьки свої розкидав на всі боки, хрипить моторошно і щось не по нашому булькоче.
- От скажи, Прохоре, куди ви його поділи? - Жорстке питання саме злетіло з губ. Дворецький скривився: не це він хотів зараз спитати, але нехай уже так.
- То ми це, ми ж з усією повагою... - збентежено залопотів чоловік.
- Не поспішай, але коротко і по суті! - Жорстко зупинив говірку дворецький.
- Агась, зараз. Тільки згадаю що за чим було, - наморщивши чоло, задумався мужик. - Так ось, Ясько, він у нас в учнях бігає, чолов’яга вже, вісімнадцять років стукнуло, першим на берег вийшов, глядить - а там це чудовисько. Лежить, каміння навколо дряпає, щось по-своєму булькоче. Шкура його вся подряпана, ніби пожував його хтось. А ще старий Осьма каже, що обпалений він, ніби Горинич його засмажив. Так ми його в село забрати побоялися, раптом влаштує чого. Якщо виживе, то баб із дівками злякає точно. Так ми його на далекий сінник, що на березі, віднесли і там сховали. Кривий лишився там, сторожити. Осьма сказав йому вода солона треба, то Кривий з берега відром приніс, поливає його час від часу. Ось тільки чудовисько оце в себе не приходить, лежить і стогне. От і вирішили мужики до господаря звернутися, запитати що робити з ним. Мучиться розумна істота, а допомогти ми йому не можемо.
- Стривай, а це не відразу після шторму було? - уточнив дворецький.
- Агась, ми тоді перші човни до виходу готувати збиралися, на останній лов йти. Так і не вийшли, - зминаючи в руках капелюх, сумно закінчив мужик.
- Добре, я передам господареві все, що ти розповів. А ви з мужиками привезете цього хворобливого сюди, тільки обережно, - сказавши це, худий чоловік розвернувся і попрямував до входу в замок. І весь його шлях до самих дверей чоловік продовжував м'яти свого капелюха і повторювати:
- Неодмінно, зробимо у найкращому вигляді. Привеземо в цілості, акуратно. Подбаємо вже про хворого. Невже ми тварюки які, кволого ображати.
Ось і розпочалася нова подорож наших героїв по новому для них иатерику. Що вони зустрінуть в майбутньому - ми з вами ще дізнаємость. А сьогодні я хочу привітати всіх українців зі святом Народження Христа Спасителя. З Різдвом вас, любі мої читачі. Щастя вам повну хату! Здоров'я, добра і грошей багато. А, що найголовніше, нашої Перемоги, повернення здоровими і цілими наших з вами рідних і близьких. Христос ся рождає, славімо Його!!!!
Відредаговано: 14.07.2024