Розділ 22. Нав’ї

Через три дні вся компанія вирушила в похід. З ними разом вирішив спробувати удачі і принц Карлейн, сподіваючись, що після походу його помітять та винагородять. Гареси, ці смішні крилаті конячки, несли на собі все, що приготували для них у дорогу. Витривалості їх не було меж, як здавалося Христині. Вони з Реінторром не хотіли показувати свої здібності перед інсертами, тому не використовували для цього своїх просторових кишень. Лише вечорами, біля багаття, Христина діставала свою гітару, грала, співала, а іноді підбирала акомпанемент під місцеві пісні, з якими їх знайомив молодший принц. До них у гості приходила знайома саламандра, яка тепер була набагато більшою за Христину, зігрівала подругу своїм тілом і тихо потріскувала іскрами в такт мелодіям.

Одного дня всі помітили, що чудові скакуни почали летіти помітно повільніше. Трохи згодом гареси зовсім вибилися з сил, і хлопці навіть не знали, що з ними робити. Вони зняли в'юки з тварин і сховали все до чарівних кишень. І тут почалося щось неймовірне. У небі почувся звук, дуже схожий на крик орла.

- О ні! – голос принца Карлейна тремтів від страху. - Тільки не це! - Принц різко розвернувся, підбіг до кущів, пірнув туди і причаївся.

- Що там? Птахи? - Перепитав Реінторр. Люсінда в цей момент різко вигнула спину дугою, завила страшним голосом, в її очах горів вогонь і здавалося, що він розсипається по шерсті іскрами. Лайон дістав свій меч, дракон повторив його жест. І ось тут…

Істоти, які несуть жах усьому живому, посланці смерті напали на загін. Лайону та його друзям вони здавались величезними, але якщо враховувати їх розмір, то можна сказати, що тварюки ці розміром зі звичайного горобця, але смерть іде за ними. Нав’ї. Вони залишили свій слід у різних світах. І скрізь вони несли смерть усьому живому. Мало хто міг сховатися від них.

Перші секунди страшного нападу принесли свої страшні наслідки. Черкнувши крилом, один з нав’їв штовхнув Лайона і той упав, стікаючи кров'ю. Підбігши до нього, Христина хотіла підняти нерухомого товариша, але відчула рух ззаду і відскочила убік, сховавшись за стебло трави. Пролітаючи повз, одна із страшних істот зачепила траву кінчиком крила – і та зів'яла. З жахом Христя подумала про долю принца, порівнявши його з цією рослиною. У розпачі вона почала плести мережу з ниток вогню, намагаючись зупинити ворогів. До справи підключився Реінторр. Разом вони створили цілу вогненну стіну, але все було дарма. Дракон підхопив Лайона і сховав під зірваним листям, щоб укрити від поглядів жахливих нападників. А сам дістав меч.

- Магія на них не діє, будемо так битися! - Він сміливо ступив уперед. Стоячи на галявині, він вирізнявся на тлі трави. І раптом…

Христина помітила щось дивне. Жахливі істоти немов обминали острівець із кульбаб. Отже, сховатися можна лише там.

- Не стій на відкритому місці, біжи до кульбаб! - Закричала Кріс і метнулася у вказаний бік. Один з нав’їв вже напав на дракона і той насилу відбивав його удари. Так, відбиваючись, він потихеньку подався за дівчиною.

Варто їм сховатися в листі трави, як напад припинився, дивні пташки скрикнули і розсіялися.

- Ось як, вони навіть не живі. - Здивовано розвела руками Христя.

- Ага, ти глянь на меч, я такого ще не бачив. - Реінторр показав клинок, на якому залишилися явні подряпини та сколи. – Не хотів би я потрапити до них у дзьоба.

- Ой, а Лайон, а Люська? Скоріше! - Дівчина виринула з листя і побігла до тіла принца. Дракон побіг за нею. Разом вони встигли дотягнути друга до укриття ще до того, як на них обрушилися нові удари тварин, що відродилися.

- Так, Лайона знайшли, де Люсінда? - Дівчина оглядалася в пошуках ознак присутності кішки. Але її ніде не було видно. - Гаразд, зараз перев'яжемо - і я шукаю її. - Вирішила вона і схилилася до Лайона.

Рани були дуже страшні. Розірвані м'язи та судини на правій руці, роздроблена кістка, а також видертий шматок плоті з грудей вселяли непереборний страх. Дівчину лякало таке видовище, але вона пересилила себе і зайнялася лікуванням.

- Ретнторр, там, де ми проходили, росте подорожник. Він великий для нас зараз, гадаю, його сік допоможе промити рану. Може, не дуже допоможе, але й не завадить. - сама ж затиснула однією рукою судини на руці, дістала з просторової кишені сорочку (ще ту, із Землі) і, частково трансформувавшись, розірвала її рукав на смуги за допомогою гострих зубів дракона. На пов'язки пішла майже вся тканина сорочки, проте кровотеча була зупинена. Тим часом прийшов Реінтор.

- Ось як ти просила. Але не думаю, що допоможе. Його використовують лише при легких порізах. – хлопець із сумом дивився на дівчину, схилену над Лайоном. Коли вона підняла очі, дракон, що бачив багато чого, відсахнувся, стільки болю в них відбивалося.

- Побудь з ним, я кішку пошукаю. - сказала Кріс неживим голосом, піднялася і пішла кромкою галявини у бік проходу, яким вони прийшли сюди.

Гареси стояли неподалік. Вони відлетіли на безпечну відстань і тихо чекали своїх наїздників, що залишили їх, опустивши свої хоботки в надра нахилених квіток конюшини. Кошика з кішкою видно не було. Христина стала старанно обшукувати територію навколо скакунів, справедливо вважаючи, що вона, швидше за все, впала на ходу. Так і було. В одному з невеликих ярів, що простяглися вздовж шляху, лежав кошик, піднявши який Христина побачила кішку. Але ж у якому вигляді! Величезні, збожеволілі від пережитого кошмару очі, перебігали з дівчини на стінку кошика і назад, зуби біліють у моторошному оскалі, великі гострі пазурі на всіх чотирьох лапках міцно вчепилися за стінки, місцями навіть пробили їх, хвіст, через відсутність простору, стирчить догори, а вся вовна здибилася так, наче кішка щойно отримала електричний розряд.

- Бідолашна моя, злякалася? - Хоч і здавалося, що бійка тривала вічність, Крістіна розуміла, що пройшло лише кілька хвилин від моменту нападу і до зникнення жахливих тварин. Отже, кішка все ще переживає ті перші жахливі секунди. - Люба, ну що ти так вчепилася? Все добре, кошик у нормальному положенні, у мене на руках. - Дівчина опустила руку всередину і стала легенько погладжувати хутро котячого животика. - Все вже добре, моя хоробра подружко. Вороги більше не сунуться. Ти всіх уже налякала своїми пазурами. Тільки дістань їх зі стін, не треба ламати кошик. - Голос дівчини тік заспокійливим струмочком по свідомості кішки, до якої почало доходити, що все закінчилося. – І ще: у такому вигляді тобі не можна показуватись перед хлопцями. На кого ти схожа? Та тебе вони сплутають із черговим чудовиськом! - Підпустивши в голос трохи сарказму, Кріс досягла бажаного. Кішка остаточно ожила і спробувала зручніше розміститись у кошику.