Розділ 21. Біда Стародавнього Лісу

Подолавши коридор, у кількох місцях перекритий дверима, що охороняються воїнами варти, наші мандрівники опинилися в окремих покоях, відведених для відпочинку. Лайон зайняв місце на підвіконні, Христина сіла у крісло, розглядаючи картинки в книзі, що лежала на полиці в її кімнаті, Реінторр із задоволенням розтягнувся на дивані. Лише Люсінда не могла всидіти на місці. Вона намотувала кола навколо крісла, терлася об Христину хвостом і нервувала. Потім зупинилася, поклала їй голову на коліна, примружила очі і притулила вуха до голови. Лапу вона поклала поруч і, обравши момент, увігнала в шкіру пазурі. Христя підстрибнула від подиву і подивилася на нервову подругу.

-Люська, хіба так можна? – скрикнула вона.

- Так, якщо ти нічого не помічаєш. – пирхнула шкода. – Подивися довкола.

Кріс придивилася до навколишнього оточення. Все як і належить у будинку аристократів: химерні меблі, гобелени на стінах, килими.

- Не розумію. - сказала вона.

- Ти на силу глянь! – підштовхнула її рожева хитрюга. - Уважніше!

Дівчина перейшла на магічний шар реальності. Придивилася до енергетичних утворень. Ой мамо, це ж як? Речі в магічному зорі здавалися старими, трухлявими, наче вони ось-ось розваляться. Нитки енергії з них просто витончилися. Вся сила, енергія простору ніби йшла кудись, зістарюючи зовсім нові речі.

- Та що тут відбувається! – скрикнула дівчина. – Чи не цим ми маємо зайнятися?

- Чого? - обізвався Реінторр, що задрімав.

- Подивіться на енергію, тут все просто тане! - Кріс була настільки приголомшена, що мало сама не стала тикати їм, показуючи в деталях всі вади навколишнього світу.

У покоях відпочивати довелося майже дві доби. Лайон пояснив хлопцям, що таким чином їх перевіряють, чи не замишляють вони чогось проти влади, стежать і роблять свої висновки. Нарешті, їхня величність імператор усіх інсертів Царен зволив їх прийняти.

У тронній залі, крім короля та наших героїв, були присутні міністри та охорона, як зрозуміла Христина, придивившись до оточуючих. Всі наближені були схожі на ос, мали тонку осиню талію і носили одяг чорно-жовтого кольору. Люсинда навіть іноді хихотіла, розглядаючи їх.

Імператор Царен сфокусував погляд своїх фасеткових очей на гостей і коротко привітав їх, поцікавився причиною появи нечисленного загону в його землях.

- Ваша величність. - З повагою сказав Лайон. – Ми прибули сюди зі школи Гаардін, як випускники, які мають скласти останній іспит. Тут, у ваших землях, відбувається щось незрозуміле, і наше завдання – допомогти вам у вашій проблемі.

– Проблемі? Ну що ж, розповімо вам про те, що трапилося. – з гіркотою озвався імператор. – Тільки боюся, ви не зможете нам допомогти. Все було добре ще кілька років тому. Ми жили добре, нікого не боялися, вечорами влаштовували танці зі світлом. Але одного дня тієї осені раптом промайнула гроза, яких ми ще не бачили. З того часу ми відчуваємо, що слабшаємо. Ніхто не співає, бо це забирає у нас сили. Танці зі світлом більше не приваблюють нас, бо виснажують. Але в який саме момент це відчули усі – невідомо. Знаю лише, що магічні істоти у нас почали помирати скрізь. Світильники не бажають працювати. Доводиться палити вогонь і тихо сидіти вдома, адже ми тепер дуже ослаблені. Якщо хтось захоче нас завоювати, то зараз якраз слушний момент. – імператор сумно зітхнув і подивився у вікно.

- Не варто так сумувати, ваша величність. - Голос Христини дзвенів дзвіночком, вона задерикувато усміхнулася володарю комахоподібного народу. – Ми розслідуємо цю справу та знайдемо причину. Все буде у найкращому вигляді. - Вона говорила, але сама не вірила у свої слова. Занадто тут все незрозуміло. Але ясно було, що доведеться рухатися вглиб країни, де мешканці відчули дивну слабкість раніше за всіх.