Розділ 18. Екзаменаційне завдання

Його черга прийшла після полудня. Птах застиг його в бібліотечному залі, над однією з найдавніших книг, які він так любив.

Швидко підвівшись, він подався за птахом, назустріч своєму майбутньому. Велике життя або миттєва смерть – на нього чекає одне з двох. І він готовий до вирішальної години.

Лайон слідував за птахом, який привів його до входу в Лабіринт Тіней. Темний зів входу зараз був прикритий ілюзорним маревом, по обидва боки від якого стояли викладачі всіх факультетів та голова школи, магістр Теруен. Кожен із них був вбраний у святковий одяг, всі вони тримали в руках ритуальну зброю, палиці та мечі. Всі були напружені, по обличчях іноді пробігали відблиски втоми.

- Прийшла твоя черга вирушати до лабіринту. Незважаючи на те, що деякі сумніваються в твоїх силах, я вірю в тебе. – голос магістра Теруена був тихий, але стояла така тиша, що навіть шепіт був тут дуже гучним. - Зараз ти увійдеш до Зали Напряму, і для тебе відчиняться двері туди, де тобі доведеться провести деякий час. Скільки життя пройде там у тебе – ми не знаємо. Час там протікає незалежно від нас. Але тут ти з'явишся за годину, якщо впораєшся із завданням. – втомлено змахнувши рукою, магістр зняв ілюзію.

Перед очима постала невелика кімната, схожа на бібліотеку. Лайон зробив крок за поріг і наблизився до столу. Там лежала велика книга, фоліант стародавнього майстра. Чомусь він здавався Лайону знайомим. Хлопець тільки підняв над столом руку, як книга самотужки розкрилася, сторінки її перегорнулися, зупинившись на сторінці із зображенням дракона. За спиною почулися вигуки та зітхання:

- Ах, невже вона? ... Тепер чекай на біди ... Книга, тисячі років уже як ... - голоси все віддалялися, а слова поставали перед очима знайомими вогненними рунами. Лайон почав читати. У повітрі заграли іскри, по стінах побігли блискавки. Все так, як тоді, тієї пам'ятної ночі. Тільки він уже не той хлопчик, у якого не вистачало сил для такого могутнього чаклунства. Він – Лайон, маг і воїн в одній особі, що має неймовірні здібності та гаряче серце. Він зможе. Якщо не він – значить ніхто.

Вони з Реінторром вже давно уподобали майданчик на дальньому плато для тренувань у бою на пазурах. Поруч із майданчиком знаходилася невелика западина, яку Кріс використовувала як ліжбище для відпочинку. Саме сюди і направили вони на цей раз свій політ. Кріс вже дуже впевнено трималася на крилі й навчалася все новим піруетам високого пілотажу драконів. Їх з Реінторром танець крила був зачаровуючим не тільки для бісів, що бачили їх, один з яких зустрів її при першій появі в Міжмир'ї, але і для самих танцюристів. Звучала музика, що проектувалася з ноутбука Христини, і все довкола підкорялося її ритму. Саме вона привернула увагу дракона, покликавши його на допомогу при першій зустрічі, і вона подарувала море задоволення всьому клану під час відпочинку в гнізді. Тепер музика підкоряла крила, змушуючи їх рухатися в єдиному ритмі, і політ їх був схожий на балет. Проте, це був дуже небезпечний балет, адже дракони по ходу вчилися битися у повітрі.

Цього разу успіх був знову на боці досвідченішого.

- Рей, все, давай відпочинемо. - Христина звільнила тіло від чіпкого захвату Реінторра і опустилася на плато. Трансформувавшись, вона запропонувала: - Давай просто потанцюємо. – і повільний танець повів їх за собою. Дві людські фігурки на пустельному плато, самотні, але страшні для багатьох істот, які тікали геть, лише побачивши їх вдалині. Лише всюдисуща кішка не давала їм спокою, опустивши кошик і прикріпившись ременями до спини дівчини.

Раптом Кріс здалося, що відбувається щось неправильне. Простір навколо почав згущуватися, з'явилися маленькі блакитні блискавки, відчулася дуже сильна магія. Різко розвернувшись спина до спини, Рей і Кріс дістали зі своїх просторових кишень мечі і приготувалися відбивати можливу атаку. На кінцях пальців заблищали бойові заклинання. Люська висунула голову з кошика і почала нервово бити по його стінках хвостом. Стало темно, а потім їх ніби підхопив вітер і поніс крізь безпросвітну імлу.

- Де ми? – перші слова дівчини призначалися драконові, який досі нічого не розумів. Вони оглядали приміщення, в яке потрапили незрозуміло яким чином, готові до всього.

Посередині невеликої зали, заповненої книжковими стелажами, стояв стіл, до якого за бажанням Христина могла б дотягнутися без проблем. А поруч із ним стояв Він. Той хлопець із снів.

- Христя? - здивовано вигукнув Лайон. - Ти прийшла, у мене вийшло! - зраділо закричав він, підхопив дівчину за руки та закружляв у танці.

- Лайон? Як? - У Христини не вистачало слів, хотілося плакати, сміятися, веселитися і лаятись одночасно. Реінторр стояв мовчки, не показуючи своїх емоцій. Лише опустив вихоплений для бою меч.

- У мене зараз іспит, і ми знаходимося в Лабіринті. Пам'ятаєш, я тобі розповідав про нього? – весело розповідав він. – Реальність надала мені можливість виправити ту помилку. Тепер ти поряд. – очі Лайона гарячково блищали, він стояв на межі божевілля.

- Стривай, ти кажеш, ми в лабіринті. Ти пройшов його?

- Ні, це перша кімната. А що? - Зніяковівши, що забув про все на світі, побачивши дівчину, юнак опустив погляд.

- Значить, випробування ще чекають. І нелегкі, якщо книга покликала нас. Де твоя зброя?

- Мабуть, десь тут має бути. - Лайон окинув поглядом кімнату. - Давай разом пошукаємо.

- Стій, а як ти сюди зайшов? Порталом? - Це питання застигло Лайона зненацька. Тим більше, що поставив його хлопець, який прийшов разом із Кріс. Виявляється, поки він кружляв подругу по кімнаті, той встиг добре розглянути приміщення і першим помітив, що дверей немає. Вони зникла.

- Дивно. Десь тут були двері. - Лайон підійшов до стіни і провів по ній рукою. Звичайна кам'яна стіна із монолітного граніту. Жодної щілини. Озирнувся. – Отже, так і має бути. Не було б випробування іспитом, якби все було просто. Давайте шукати зброю.

І хлопці розійшлися по кімнаті. Тим часом Люсинда вилізла з затишного кошика і уважно озирнулася. Вона повела носиком, чхнула і стала повільно, крихітними кроками просуватися вздовж одного зі стелажів. Тут стояли величезні стародавні фоліанти, які могли підняти лише сильні люди чи маги. Зупинившись біля одного з них, кішка знову чхнула і сіла. Кінчик її хвоста нервово смикався, вушка притиснулися до голівки, очі примружилися... І раптом голосно нявкнула. Від її голосу Лайон навіть спіткнувся.