Розділ 16. Потрясіння за потрясінням

Якось на заняття прийшов жрець. Він з легкою посмішкою спостерігав за тренуванням Христини та іншого молодого дракона у бійці на пазурах, потім покликав її за собою. І знову вони пішли до вівтаря. І знову розпочався ритуал. Але страху у Христини не було, була цікавість. Їй хотілося знову зустріти того цікавого бога та поговорити з ним, адже вона ще не зрозуміла до кінця свою місію. Фігурки стали на свої місця, полилися звуки ритуальної пісні, і знову тіло ніби стало ватяним, змусивши дівчину прилягти на вівтар. На цей раз з посмішкою.

- Ну ось, ти знову тут. – голос божества було неможливо сплутати з іншим. – І тобі цікава твоя місія. Ось, дивись, це тобі. Навчися ним користуватися. – божество простягало Христині меч, який виблискував і переливався, здавалося, що він живий. – І не бійся, дитино. Я тебе не залишу. Якщо потреба в мені буде – лише поклич.

Повернувшись, Христина знову поринула у навчання. Вона продовжувала вивчати магію драконів і, плюс до всього, Реінторр вирішив стати її вчителем фехтування, змушуючи її викладатися на повну. Кішка завжди була присутня на її заняттях, іноді граючи роль вантажу, перетворюючи літак на кошик з ручками і катаючись на спині у дівчини.

У різних світах час тече по-різному. Тут же, у Міжмир'ї, він завмер і ніщо не змінюється. Можна здобути величезний багатовіковий досвід, але так і залишитися сімнадцятирічним підлітком, що й трапилося з Христиною. Іноді вона бачила межі світів, у які можна було потрапити за допомогою якихось ритуалів, але який з них рідний - дівчина не знала. Та й уже не дуже прагнула туди потрапити. Судячи з розповідей шамана, у її світі могли пройти вже як століття, так і секунди.

Не забувала Христина і про звичайну магію. Заняття вона намагалася чергувати так, щоб вони доповнювали одне одного. Після тренування з елементалями, коли вона розпалювала звичайнісіньке багаття або викликала вітер певної сили, вона вчилася викликати полум'я дракона, яке спалювало все на своєму шляху або виділяти складові повітря, створюючи з них ті чи інші структури. Після занять вони з Реінторром любили політати. Їй було цікаво все довкола, оскільки її цікавість ще не перенаситилася простором між світами, а йому подобалося її супроводжувати. І тепер він поводився з нею не інакше, як з молодшою сестричкою, якою слід опікуватися та яку слід всьому навчати.

Приземлившись на якійсь зручній галявині, Кріс любила розводити багаття, лежати поряд і згадувати свій світ. Вже давно вона навчилася користуватись своєю просторовою кишенею, що дало їй можливість усі свої речі завжди мати при собі. Так вона і відпочивала, слухаючи музику, думаючи про своє минуле та майбутнє, співаючи. В один із таких моментів і відбулася дуже цікава зустріч.

Цього разу Христина сиділа, погладжуючи спинку кішки, що згорнулася на її колінах. Розглядаючи язички полум'я, насолоджуючись його теплом та грою іскор, Кріс помітила у вогні маленьку істоту, яка обвивала своїм тонким тільцем палаючу гілочку. Коли маленька вогненна ящірка підняла на неї очі, дівчина зрозуміла, що ця ніжна істота дуже зголодніла. Створивши за допомогою магії щось схоже на пиріг, юна дракониця запропонувала його гості. Блиснувши очима, юрке звірятко просто пірнуло в ласощі і з'їло його без залишку. Потім, махнувши хвостиком, знову стрибнуло у вогонь і розчинилося в язиках полум'я.

- Що це було? - Почувши це питання, Реінторр весело посміхнувся. Перше знайомство з вогненною саламандрою трохи потішило його, і він розповів про значення саламандр у його світі.

- Саламандри – істоти дуже вільні та свавільні. Діти вогню. Вони переміщаються магічним шляхом, можуть з'явитися в будь-якому багатті, на будь-якій свічці або печі. Іноді вони надають магам послуги, передаючи повідомлення в обмін на якісь ласощі. Це була дуже молода саламандра, причому дуже голодна. Ти могла б за її допомогою зв'язатися практично з будь-яким світом, оскільки для них немає перешкод.

З того часу, запалюючи вогонь, Христина стала залишати поряд з ним щось смачне. Досить часто саламандра поверталася і з радістю вплітала страву. Згодом вона настільки осміліла, що, коли Христинка забувала про частування, почала виходити з багаття і заглядати дівчині в очі, вимагаючи їжі, а якщо дівчина спала, то вона залазила їй на шию і пригашувала свій жар, зігріваючи її і терпляче чекаючи на пробудження. Це дуже не подобалося кішці, яка вважала, що Христині більше ніхто не потрібний. Однак тепло від тіла саламандри манило цікаву пухнасту тварину і вона перестала сердитись, притискаючись бочком до теплої спинки вогняної ящірки. Так вони й потоваришували. Саламандра навіть почала супроводжувати юну драконицю в її мандрівках Міжмир'ям, залазячи їй на плечі і іноді сварячись з Люсіндою.

В один з таких моментів дівчина вирішила поговорити з саламандрою щиросердно. Вона виливала ящірці весь свій біль і тугу за своїм світом, за мамою. І раптом та сіла, спершись на хвіст, і зробила кілька жестів, наче вона пише на папері. А що, це ідея.

- Ти зможеш доставити лист моїй мамі? - З надією подивилася на неї Кріс. Та тільки кивнула у відповідь. Швидко створивши аркуш паперу та грифельну паличку, дівчина стала гарячково думати про те, що варто повідомити найріднішій людині. Потім приступила до листа.

«Мила моя мама.

Це я, твоя недолуга донька Христина.

Я дуже прошу тебе пробачити мені за те, що довелося покинути тебе, навіть не пославши звістку. У мене не було можливості. Я не знаю, скільки часу пройшло з того часу, як ми востаннє розмовляли з тобою по телефону, бо тут, де я перебуваю, часу немає. Я в прядку, жива, здорова. Сумую тільки за тобою дуже сильно. І хочу додому. Але дороги в наш світ мені не знайти. Лист принесе тобі вогненна саламандра. Для цього вона витратить багато сил. Нагодуй її чимось смачненьким, якщо зможеш.

Я така сама, як і була. Мені тут назавжди 17 років. Тут немає хвороб та голоду, ніхто мене не ображає.