Розділ 1. Облога

І відригне безодня орди, що неможливо їх буде порахувати, і підуть вони, змітаючи на своєму шляху все живе.

Старовинне пророцтво

Настало затишшя перед боєм.

«Дуже схоже, що ця атака буде останньою. Нам їх не стримати!» - подумав Рогвар. Він стояв на башті біля міських воріт. Пориви вітру розвівали поли плаща. Гіркота і несамовитий гнів затопили його змучене серце. Адже рідна, колись мирна й квітуча, держава лежала в руїні, країну рвали на шмаття демони й монстри, а причиною всіх цих нещасть став його рідний брат. Думки Рогвара потекли в руслі, що стало вже звичним в останні дні. Перед очима пропливали картини минулого, нагадуючи про події дитинства та юності.

В ті часи королем Тавіі був Зорган, батько Рогвара, великий воїн, учасник багатьох походів проти сил темряви. Але Рогвар не був первістком і спадкоємцем короля. Ім’я його старшого брата було Корін. Первісток і спадкоємець корони, він змалку зацікавився забороненими науками: чаклунством та чорною магією. Ані покарання, ані вмовляння рідних не допомагали. Коли хлопець виріс, то король зрозумів, що виростив монстра. Син його вже втратив своє ім’я, тепер він був не Коріном, а Варлоком, як нарекла його Темрява, поглинувши його безсмертну душу. Тепер його звали лиш чаклун Варлок. Чорнокнижники люто ненавиділи короля Зоргана, тож змогли помститись йому через його кровинку.

Закон вимагав покарання для чаклунів, страти кожного з них. Але король не зміг відібрати життя в любого його серцю первістка. Корін-Варлок був на п’ять років старшим від Рогвара і мав стати королем після смерті батька. Вигнання, яке було обрано замість страти, лишило його права наслідувати трон на користь молодшого брата.

Зійшовши на трон, молодий король Рогвар розшукував свого брата, довго намагався повернути того додому, але Варлок зник безслідно.

Минуло багато років, і вигнанець сам дав про себе знати. Очоливши орди монстрів, Він спустився зі схилів Сутінкових гір, пересік Мертву пустелю і, змітаючи на своєму шляху дрібні королівства й князівства, наніс нищівний удар по північному кордону Тавії, сіючи всюди смерть та жахіття. І зупинити його не міг ніхто. Зніжена мирним, спокійним життям країна не могла дати гідну відсіч загарбнику, і невдовзі майже вся Тавія опинилась у вогні. Люди, що дивом змогли уціліти, потрапляли в рабство, яке змушувало заздрити мертвим. І лише столиця Арксанум ще тримала оборону.

Із лабіринтів тяжких спогадів до реальності вивів короля тихий, заспокійливий голос Верховного мага.

- Ваша величність, ви вже декілька днів на ногах. Якщо не дасте собі спочити бодай декілька годин, то втома добереться до вас швидше за ворога.

Місто доживало свої останні години. Вже другий місяць встиг зійти за той час, на протязі якого полчища ворогів осаджували його стіни. Атаки йшли одна за іншою, даючи жителям міста невеличкі перерви вдень та поновлюючись вночі. Захисники ще тримались, хоча сили воїнів вже закінчувалися, адже нападники – не люди, втрапити до полону – участь, набагато гірша від смерті в бою.

Варлок, чорний чаклун, що привів смерть на землі Тавії, відчував справжній тріумф. Всівшись на спині величезного чорного дракона, він гордовито оглядав своє військо, що очікувало сигнал до останнього штурму. Армією цю різношерсту орду назвати було б дуже важко, адже під його руку пішла вся нечисть Сутінкових гір. Арксанум, незважаючи на всі зусилля залишків колись багаточисельної армії, скоро буде знищено.

Погляд чародія зупинився на захисному куполі, що накривав місто, і роздратування перекосило його обличчя.  Так, розколоти цей горішок виявилось зовсім непросто. Енергетичний купол залишався останньою перепоною до перемоги, але вже зараз стало помітно, що він потоншав.

Майже вся величезна країна вже була в руках чаклуна. Лишилось взяти лише її серце, її древню столицю. Ця ніч стане апогеєм чорної помсти, часом розплати за давнє приниження.

Варлок неспішно розставляв свої бойові порядки, ніби грав в якусь настільну гру. Іноді він настільки захоплювався, що йому й справді здавалось, що полки його насправді фігури улюбленої гри «Грагс». Чорний дракон то завмирав, то стрілою проносився над рядами тварюк, що шкірилися та гарчали, зарані смакуючи майбутню криваву здобич. Воєначальники без нарікань корились швидким ментальним наказам чаклуна. Коли підготовку було закінчено, а вечірня зоря зафарбувала світ в багрянець,  чаклун скомандував:

- До бою, Левор.

Ревіння дракона, що холодить душу простих смертних, пронеслось над страшним військом та злилося воєдино з ревом багатотисячної орди, що підхопила цей сигнал. Атака розпочалася…

Рогвар ще був досить молодим чоловіком, якому не виповнилося й сорока років. Та події останніх днів, здавалось, зістарили сильну та впевнену в собі людину на цілі десятиліття. Король помітно осунувся, в волоссі кольору воронового крила з’явилась сідина, а запалені, колись ясні і проникливі, очі все частіше застилала пелена болю відчаю.

Минулої ночі він втратив кохану дружину, і її смерть стала останньою краплею, що наповнила келих горя його величності. Можливо, чорне чаклунство також доклало свою брудну руку до цих подій. Королева померла, народжуючи своєму чоловікові первістка, майбутнього спадкоємця трону Тавії. Хоча в ситуації, що склалася тепер, смерть могла бути не найгіршим варіантом. Змиритись з цим король не міг. Його син має вижити за будь-яку ціну! Адже в ньому – єдина надія Тавії на відродження.

- Кердан! Благаю! Мій син… - голос Рогвара зірвався, але старий в білому вільному вбранні, що стояв поруч, все зрозумів і так. Перед Верховним магом Тавії стояло непросте завдання: він мав прийняти рішення, від якого залежала доля всього королівства. Надія відстояти столицю танула з кожним днем, союзники не наважилися направити допомогу, охвачені страхом, що навала поверне до їх країн. А коли Варлок захопить місто, то не залишить серед живих ні брата, ні новонародженого племінника. Якщо загинуть обидва, рід королів Тавії перерветься. Варлока маг вже давно не вважав частиною роду.