Глава 17. Родинні зв'язки

Світловолосий принц міряв кроками свою кімнату. Від його швидких рухів навіть важкі гобелени на стінах колихались. За вікном вже стемніло. Хлопець потянугнув товсту золоту мотузку, що привело в рух зелені оксамитові штори. Кинув швидкий погляд на різні двері він підійшов до комоду та  відкрив шухляду. Під шарами шовкових сорочок лежав зім’ятий шмат пожовклого паперу. Фіолетові очі примружилися від темряви. Принц клацнув пальцями і над усіма світильниками в кімнаті спалахнули вогні.

Ліліан присів на ліжко вглядаючись в блідий портрет дівчини з чорно-синім волоссям.

Його недовгу самотність перервав скрип відчиняючихся дверей. В покої зайшла поважна гостя. Лі швидко та непомітно сховав портрет за комір блейзера.

– Вітаю, сине, – Кіріана окинула недовірливим поглядом приміщення, – Наш правитель сьогодні проводив нараду. Чому ти знову не з’явився?

– Мені це не цікаво.

– Радники звітували, щодо ситуації в королівствах. В’язні скоро вийдуть на волю. Може бути бунт. Ай-дар і Акмонг підтримують мене. Проте Гіо, і його більшість за політику Карокса.

– А чому б ваші сімейні чвари не обговорити з батьком, – Лі відвернувся від матері, змінюючи тему.

– Ти, спадкоємець великої імперії. Задарма хочеш віддати трон! .. Комусь!? – Кіріана підійшла до принца та подивилася йому в очі.

– Прав тоді сама…

– Ні! – королева зробила крок назад, намагаючись повчати сина, – Твій розум та сила неварті нігтя тих наступників. Ми можемо змінити цей світ.

– Я все сказав, – Лі стиснув кулак.

– Лі!

Принц підняв підборіддя та швидко пішов з кімнати.

Хлопець направлявся на дах самої високої башти замку. Королева не стала його переслідувати. Провівши злим поглядом непокірного сина вона пішла в протилежну частину замку.

Кіріана вийшла на терасу та спустилася по сходах в сад. Жінка дивилася на повню. Яка палала червоним кольором.

***

Після виснажливого і сирої прогулянки під проливним дощем Кітті дуже хотілося спати. Переодягнувшись, вона увійшла в свою кімнату і прилягла на ліжко.

– Дивне почуття якесь, – Кітті заусміхалася. Спогади малювали обличчя Ді, яке привітно посміхалося дівчині.

На ліжко встрибнула Мася і підійшла до господині.

– Кітті, ти сховала кристал?

– Ой, ні, зараз, – дівчина знехотя встала з ліжка і вийшла в коридор. Вона підійшла до тумбочки і відкрила сумку. Кристал мудрості переливався, випромінюючи рожеве світло.

– В чому справа? – Мася встала і потягнулася всім тілом виглядаючи в передпокій..

– З ним щось відбувається.

– Кристал реагує на твої почуття, – кішка підійшла ближче. Рожеві промінчики малювали дивні хвильки на стінах. На якийсь момент Мася застигла не відводячи погляду від сяючої кулі. Наче в її голові витіснялись звичні котячі думки про іграшки, клубочки та вилизування шерсті. Замість них вона побачила дивні танцюючі тіні схожі то на кішок ,то на людей.

– Почуття? – дівчина повернулася в кімнату.

– Відкриваючи в собі новий талант, ти повертаєш кристалу силу, – слова самі зривалися з котячого роту.

– Він світиться не так, як зазвичай, – дівчина замислилась. В голові раз у раз спливав образ зеленоокого, заважаючи зосередитися.

Знову, збентежачись,  Кітті заплющила очі та притиснула кристал до грудей, від чого той засяяв ще яскравіше.

Злякавшись дійства дівчина швидко заскочила в свою кімнату. Мася так і залишилася сидіти в коридорі Кітті сховала камінь в хустинку та поклала в шухлядку приліжкової тумбочки.

***

Відкривши свою кімнату, хлопець нарешті зітхнув з полегшенням. Опустивши важку валізу на підлогу він одразу пішов до ванної кімнати. З дзеркала на нього дивилося втомлене обличчя. Прийнявши душ він пішов до спальні. Кімната була невеличка, проте в ній вмістилося все необхідне. Ліжко, тумбочка. Під вікном стояв стіл та стілець. У кутку біля ванної помістився невеличкий холодильник та взуттєва поличка. З протилежної сторони було окрема ще менша за спальню кімната в якій розмістилася кухня.

Ді довго не міг заснути. Присівши на край ліжка він подивився на вікно. Можливо сон не йшов з-за спертого повітря. Хлопець відчинив вікно.

 З вулиці повіяло свіже дощове повітря.

Раптово почувся гуркіт металу. Схоже, щось важке впало на підвіконня. Ді сіпнувся. Підвіконня стало хитатися. З-за густого листя показалася велика ,мокра котяча морда.

– Знову ти?

– Я ж сказав, що буду з тобою жити, – кіт різко зіскочив на підлогу.

– Однак, який ти нахабний, – обурився брюнет.

Кіт лиш показав білі ікла, напевно імітуючи хитру посмішку та став принюхуватися:

– Пахне чимось смачненьким... – з шерсті пухнастого стікала вода. Кіт вигнув спину та став обтрушуватися. Ді відійшов подалі, бо холодні, брудні краплі, розліталися на всі боки.