Глава 16. Незнайомий хлопець

Анні прокинулася від дивного гулу: «Схоже вони щось підмішали мені у їжу». Дівчина не знала скільки вона пролежала на підлозі та який зараз день. Підвівшись на ноги, вона подивилася по сторонах. Начебто і втоми вона не відчувала, але з середині щось стискалося від болю та хотілося плакати.

Намацавши на паску дармовис руда промовила слова перевтілення.  «Мені потрібно зосередитися» – Анні сіла у позу «лотоса» та закрила очі: «Немає такого лабіринту з якого б я не вибралася. Тіні є усюди. Темні місця, які приховують  у собі загадки…» Навколо її постаті закружляли ледь помітні сірі блисківки, вони розлетілися навкруги торкаючись холодних поверхонь.

– Айдар, я тобі цього не прощу, – прошепотіла вона. В руках з’явився меч. Плавно піднявшись руда закружляла в танці.

– Я повинна вибратися, побачити те, що не видно очима, відчути сердцем… – руда відкрила очі.

Новак згадувала все чула про дзеркальні в’язниці. Будь-яка магічна атака була б спрямована на самого себе. Тут потрібно було діяти інакше.

Повільними кроками, ледь торкаючись підлоги, навшпиньках. Анні стежила за своїм відображенням. Як переміщалося тіло, як рухалися руки. Як обертався клинок.

Вихор блисківок торкнувся однієї із стін та не відштовхнувся. Дівчина відчула дивні коливання. В голові пригадався візит Джона. Хлопець спустився звідкілясь зверху.

Анні торкнулася пір’я та піднялася у повітря. Зробивши оберт навколо своєї осі, вона розсипала ще більше пилу. Меч зник. Прислуховуючись до переміщення та дрібних часточок, вона, знову закрила очі.

– Є, – знявши вуаль, вона кинула її на стелю у кут, який невірно відображав нахил її рухів. Легка тканина торкнулася скла і зникла.

Анні підлетіла до скла та уважно подивилася на своє обличчя. Зібравшись з думками Новак вирішила ризикнути. Опустившись на підлогу вона відштовхнулася та пройшла крізь дзеркало.

Зіниці розширилися і руда побачила зруйнований зал з колонами. Не видно було ні неба ні своду. Темні потріскані колони губилися десь угорі. Сіра підлога була усіяна тріщинами та провалами. Обережно переступаючи перешкоди Анні дісталася центру приміщення.

Чарівний пил став обертатися навколо дівчини. Відчувши коливання повітря Анні подивилася вгору. Десь в непроглядній темряві проглядався тонкий наче нитка промінь світла.

– Тінь і світло, одне ціле, – прошепотіла зеленоока діставши меч і направивши його лезо угору.

Промінь почав розширюватися. Власний силуєт став помітнішим. Яскравий стовп висвітлив звід печери і дівчина побачила дірку, ловлячи тіні від колон войовниця стала переміщатися вгору. Вистрибнувши з колодязя, вона виявилася в лісі недалеко від замку Карокса. Зорієнтувавшись на місцевості, дівчина повернулася додому, для себе звичним способом, через портал.

Айдар стояв по серед темного залу розуміючи. Його полонянка втекла, та він не став перешкоджати їй. Зітхнувши, дзеркальний радник накрився плащем і зник.

***

Наступного дня Кітті записалася на додаткові заняття з алгебри і геометрії. Дівчина до самого вечора перебувала у школі. Зранку мати залишила трохи кишенькових. Тож мало вистачити на перекус, за вікном вже почало темніти. Зітхнувши та доївши вже холодний гамбургер Бєлова направилася на останній додатковий урок.

***

Ранок Ангеліни починався неспішно. Будильник спрацював на годину пізніше і дівчина не засмутившись пропустила перший урок. Зайву годину вона провела перед дзеркалом. Сьогодні Громова мала відвідати спортивний гурток та всім сподобатися. Зібравши волосся у високий хвіст, школярка дістала з шухляди мамину косметичку. Всередині рожевої сумочки виявилося багато палеток тіней та з десяток губних помад. Замислившись Ангеліна стала відкривати їх та прикладати то своїх губ. Зрештою вона вибрала блиск для губ з персиковим відтінком. Посміхнувшись своєму відображенню дівчина пішла до школи.

***

Бєлова продовжувала думати про Анні і слова Ангеліни. Всі уроки вона була неуважна та не встигала писати конспекти. Час тягнувся дуже повільно. Ось нарешті закінчився останній на сьогодні урок. Кітті вийшла в коридор. Він був пустий та наполовину темний. В школі перебували лиш вчителі та такі ж школярі, як і вона, що залишилися на додаткові заняття.

***

У Громової день проходив спокійно. Дівчина охоче слухала уроки з історії і географії, та з великим ентузіазмом йшла на два останні заняття з праці. Вчителька показувала, як шити фартухи та кухонні прихватки та розповідала смішні історії зі своєї молодості. Чи то вчорашній гарні звістки давали хисту до навчання, чи то якісь інші сили… Громова легко запам’ятовувала весь учбовий матеріал. Попереду був похід у спортивний зал. Ангеліна спустилася в роздягальню і переодяглася в спортивну форму.

В залі було напівпорожньо: кілька дівчат молодших класів вивчали якийсь танець під жваву етнічну пісню та хлопці з паралельного класу качали м’язи на тренажерах.

Ангеліна невпевнено підійшла до вчительки та спитала за гурток.

– О, то ти та сама спортсменка-олімпійка, – раптом голосно промовила жінка. Та так, що всі обернулися.

– Не знаю про кого мова. Я до… Олександра.

– Сашко! – гукнула вчителька.