Глава 14. Дзеркальна пастка

Навчальна чверть майже скінчилася.  Кітті вдало перездала контрольну з математики та змогла зітхнути з полегшенням. Ангеліна теж не відставала, та встигла закрити свої «хвости». Попереду був тиждень канікул. Спека поступово спадала, поступаючись місцем осінній прохолоді. Та подруги все одно раділи прогулянкам після школи, охоче проводивши час на свіжому повітрі.

Якось ввечері Бєлова і Громова гуляли по парку. Біля озера стояв хлопець одягнений в фартух і футболку з яскравим логотипом «Жовтий ґанок», який роздавав рекламні буклети всім хто проходив повз. Дівчата теж отримали запрошення та акційну листівку. Школярки прикинули, що грошей все ще не вистачає та вирішили запросити Анні. Тож Бєлова подзвонила Новак і запросила її на прогулянку з вилазкою в центр міста. Подруги зустрілися ввечері на зупинці автобуса. Центральні вулиці відрізнялися від спального району. Майже всі будівлі були тут старші за сотню років, зберігши історичний вигляд. І тільки біля центральної площі стояв великий діловий торгівельний центр, височуючи над трьох- та чотирьох поверховими будинками. Кафе мало затишну терасу під дерев’яним дахом. Незважаючи на робочий день, половина столиків була зайнята. Дівчата присіли за найближчий вільний столик та почали вивчати меню. Зрозумівши, що на більшість страв їм кишенькових грошей не вистачить, школярки разом з Анні вирішили зупинитися на акційній пропозиції: три піци по ціні двох та напій на вибір. Тож вони покликали офіціанта та зробили замовлення.

Поки піца готувалася, їм принесли гарячий чай, і подруги розлили його по чашках, щоб трохи зігрітися. Нарешті замовлення було готово. Офіціант поставив на стіл велику дерев’яну дошку з піцею. Піца була овальної форми та зібрана зі шматочків з різною начинкою. Схоже їхні піци об’єднали в одну. Це виглядало незвично, проте дуже апетитно.

– Я дуже зголодніла, – Анні перша відірвала шматок, густо посипаний кольоровим сиром та почала його їсти.

– Смачного всім, – Кітті і Ангеліна ніяк не могли обрати, з чого почати, та все ж обрали собі шматочки за смаком.

– Ангеліно, яке у тебе справи? –  Новак пильно подивилася на Громову, проковтнувши першу порцію.

– Все добре.

– Я майже не відчуваю на тобі сторонньої магії. Але ти повинна прислухатися до внутрішніх відчуттів.

– Мені справді краще. Та й матуся поруч, не так страшно спати.

– Це добре.

– Я так рада, контрольні позаду. Та мене чекає ЗНО влітку, і це трохи лякає, – Бєлова запила чаєм шматок піци.

– Коли я закінчувала школу було лише два фахові вступні екзамени, – прокоментувала Анні.

– О-о, пощастило. Зараз потрібно вчити всі предмети. А я навіть не знаю, куди хочу поступати, – Кітті підперла підборіддя.

– А в мене ще одинадцятий клас попереду, – хмикнула Громова, – Хоча я теж не знаю, яку професію обрати.

– Я вважаю, що все у вас вийде, – Новак посміхнулася, – Що плануєте робити далі? Твоя мама казала, що з понеділка канікули.

– Не знаю… Поки нічого не загадую…

– У мене є ще кілька днів відпустки, що я можу взяти, – Анні замислилася. Сяюче обличчя раптом стало сумним.

– Що з тобою? – спитала Кітті.

– Мені потрібно їхати додому. Я хвилююся за маму…

– А що з нею?

– З нею все добре, а от мій брат. А якщо йому знесе дах?.. – дівчина зупинила думку.

– Він що, обраний? – подруги переглянулися.

– Не лише я в сім’ї маю особливу силу. Мій брат Арчі теж відзначений. І в нього теж амулет. Я вважаю, що потрібно все йому розказати. Хоча він може мене не послухати.

– Чому це.

– Через Джона. Шульц має великий вплив на нього. Якщо Арчі вже під контролем відьомської мари, то треба скоріше йому допомогти.

– То може ми з тобою поїдемо? – запропонувала Кітті.

– А ти впевнена? Будь що може статися.

– Та ми втрьох його переможемо, – Ангеліна стиснула кулак.

Новак вимучено посміхнулася.

– Я вдячна вам за підтримку. Але не впевнена, що вам слід…

– Ми тобі допоможемо, – перервала її Кітті, – Ти ж нас врятувала.

– Дякую вам.

Дівчата доїли піцу та стали збиратися по домівках.  

– Ти будеш питати у батьків дозволу? – спитала Громова, коли подруги приїхали з центру та йшли від зупинки.

– Так, хоча останнім часом, мені це складно робити, – розім’яла плечі Бєлова.

– Все ж добре коли батьки хвилюються за тебе. Цікавляться, де ти і з ким. Мені таке тільки мріялось. Мати нечасто питає як у мене справи в школі, та й в принципі їй це не цікаво…

– Ти перебільшуєш. Ти ж, начебто, змінила свою думку, коли вона повернулася до тебе.

– Просто, коли я розповідала їй про аквапарк, вона відволікалася, часто виходила з кімнати… Перепитувала, що я там говорила… Я повторювала, та не впевнена, що вона щось запам’ятала.

– Може тобі здалося?

У відповідь Ангеліна лише зітхнула та знизала плечима. Дівчата зайшли до під’їзду.