Глава 13. Небезпечний відпочинок

Заліковий тиждень видався напруженим. Кітті дуже старалася, але все ж завалила декілька контрольних. Був кінець дня п’ятниці, дівчина понуро йшла додому. Ліпша подруга знов кудись пропала, тож підняти настрій було нікому.

Дійшовши свого будинку дівчина поглянула на вікна Громової. Крізь темні штори не було видно навіть люстри. «Не вже їй до вподоби сидіти у темряві?..» – Кітті піднялася сходами та вирішила подзвонити в двері. Не дочекавшись відповіді, Бєлова все ж пішла до ліфта.

Ще на сходовому майданчику школярка відчула запах солодкої випічки. «Невже мама щось готує?» Широка посмішка з’явилася на обличчі. Дівчина зайшла в передпокій, і її здогадки підтвердилися. На столі стояла повна таця кексів.

– Привіт, доню.

– Привіт. Дуже смачно пахне.

– Переодягайся, перекусимо.

– Дякую, – Кітті поспішила в свою кімнату.

Мася лежала на ліжку. Коли дівчина привітала її,  кішка лиш повела вухом в сторону хазяйки та продовжила спати. З кухні потягнуло ароматом м’ятного чаю, і Кітті поспішила туди.

– Вимий руки, – нагадала мати.

– Так, звісно, – дівчина заскочила до ванної кімнати та швидко привела себе до ладу.

– Як пройшов день? – Спитала Лілія, коли донька сіла да стіл, та теж присіла на табурет.

– Ой, не питай.

– Все так погано?

– Дві контрольні, і обидві з математики, – Кітті підперла лоба руками.

– Не переживай, повториш тему та перездаси, – жінка погладила її волосся.

– Дякую… – дівчина замислилася.

Останнім часом її мати була така уважна до неї. Чи не здогадалася вона про її секрет? Проганяючи думки Кітті зробила ковток.

– Що з тобою? Ти якась неуважна стала…

Дівчина ледь не вдавилася, кашлянула декілька разів і схопила серветку:

– Все добре мамо, я просто… Переживаю за Ангеліну. Вона не ходить до школи і не відповідає на дзвінки.

Жінка подивилася у вікно, а потім на дочку:

– В них не проста сім’я… Тож не нам їх судити. Я впевнена, що Ангеліна така ж люба дочка, як і ти, – Лілія пішла мити посуд.

***

Громова в цей час йшла з магазину. Дівчина несла важку торбу з продуктами. Ледве дотягнувши її до під’їзду, вона сіла на лавку перепочити. Повз проходила сусідка, яка ввічливо запропонувала відчинити двері. Ангеліна подякувала та стала підійматися сходами. Проходячи повз поштові скрині, вона побачила у своїй комірці куточок конверту: «Що це?»

Склавши пакети на кухні, вона повернулась до скриньок і відчинила комірку. До рук їй впав пухкий конверт з кількома кольоровими марками.

«Люба доне, – почала читати дівчина листа, сівши за письмовий стіл та розпечатала посилку, – Вибач, що ми так поспіхом поїхали, але справи цього вимагали. Сподіваюсь, наша нова програма буде мати шалений успіх. А щоб ти не так сумувала, ми купили квитки до аквапарку для тебе та твоїх друзів. Цілуємо та обіймаємо: мамо й тато».

Окрім листа, у конверті знайшлася брошура з рекламою відомого аквапарку та три квитки на повний день. Дівчина зітхнула, адже вона дійсно почала сумувати за батьками – за нескінченною балаканиною мами і фірмовими смаколиками від неї та міцними обіймами тата з запахом італійського одеколону. Та почуття голоду трохи відволікло від думок. Вже була шоста година, а Ангеліна не обідала, тож вона відклала листа та поспішила на кухню, аби приготувати щось до вечері.

Вгамувавши голод, Громова знову пішла у вітальню, повернувшись до конверта. Ангеліна взяла квитки в руки: «Кожного разу, як в мене з’являються подруги, мені доводиться їхати кудись в інше місце. І зараз… Кітті… Це дуже боляче – прив’язуватися, а потім прощатися…»

Ангеліна підійшла до великого дзеркала у передпокої. Їй згадалися слова Анні про волю та бажання зняти амулет.

«Нумо, спробую, – школярка міцно стиснула долонь навколо ланцюжка та потягнула. Відчувши різку біль у зап’ясті, Ангеліна присіла на підлогу. Важко дихаючи вона помітила сині плями під магічним браслетом. Такого раніше не траплялося. Слідів на шиї не було, – Може я не так зрозуміла. Вона повторювала, яка з себе особлива Кітті. Може річ у Кришталі?»

Дівчина потупилася у дзеркало.

***

– Ти на правильному шляху, дівчинко, – посміхнулася Йору, – Тобі дуже потрібен кристал, – чорна відьма стояла біля магічної кулі дивилася на потуги Ангеліни.

В залі з’явився Ак-Монг. Відкинувши плаща, він з цікавістю споглядав на кулю.

– Дуже цікава дівчина. Нам потрібна її участь, – розмірковувала вголос відьма, – Треба змусити її присягнути на крові. Інакше вона принесе нам багато проблем.

Вампір облизнувся, схоже йому сподобалася ідея чаклунки, але він дав свою оцінку:

– Вона не присягне, – радник згадав останню бійку проти дівчат у своєму палаці, – Потрібно щось, що допоможе нам впоратись з нею.

– Це допоможе тобі, – Йору підійшла до Ак-Монга та пердала йому кинджал з кривим лезом, на якому були викарбувані руни.