Глава 11. Нові обличчя

Вранці Бєлова прокинулася раніше за всіх. Дівчина поснідала та сіла за домашнє завдання. Батьки були здивовані, побачивши доньку за навчанням о цій годині. Привітавшись з Кітті, вони стали збиратися на роботу. Коли тато і мама вийшли за двері, до кімнати прибігла Мася.

–Що вчора сталося? Де ти була? – вихованка зубами витягла з-під ліжка зіпсовану блузу.

–Це ніхто не повинен побачити, – Кітті швидко сховала брудний одяг у пакет та поставила у передпокої, – Вибач, Мася, але мені нема часу з тобою розмовляти. Дівчина дістала з шафи запасну шкільну форму та швидко вдяглася.

Спустившись на перший поверх, вона на мить зупинилася біля дверей подруги. Подзвонивши у двері, вона стала чекати на відповідь, але за декілька хвилин вона зрозуміла, що їй ніхто не відповість. Кітті подивилася на годинник та поспішила на вулицю. Викинувши пакет зі сміттям в бак, Кітті почимчикувала до школи.

Громова крадькома слідкувала за подругою через вікно та все ж вирішила не йти до школи і залишитися вдома.  Після виснажливого поєдинку їй не хотілося нікого бачити. Вперше вона користувалася магією так довго. Ці дивні голоси постійно шепотіли у голові та диктували, що і як робити... Реальність лякала ще більше. Ангеліна закрила штори та підійшла до дзеркала. Дівчина знову і знову намагалася позбутися підвіски, але марно. Ланцюжок залишав на шкірі болючі сині плями. Перевівши погляд, Громова побачила Лассі.

– Чому ти мовчиш? – дівчина, як ніколи, відчувала незвичність своєї кішки.

– А мені є про що з тобою говорити? – відповіла питанням на питання кішка, повернувши до неї голову.

– Як мені зняти його? – школярка схопила намисто.

– Відповідь на це питання знаєш лише ти сама.

– Яка тоді користь від магічної кішки? – Громова увімкнула телевізор. Так минав день… На годиннику спрацював сигнал, сповіщаючий про те, що час збиратися до музичної школи. Діставши з шафи футляр зі скрипкою, Ангеліна поклала його біля взуття і насилу посміхнувшись своєму відображенню, вийшла на вулицю. Дорога до музичного училища проходила через жвавий сквер, і серед перехожих Громова побачила Серебріну. Та теж помітила Ангеліну і помахала рукою, але школярка поспішила пройти повз.

***

Кузнєцова прикро зітхнула та пішла далі. Вона вешталася вулицями, не бажаючи повертатися ані до дому, ані до відьом. Можливо, опікуни вже шукали її, і неприємної розмови було не уникнути.  Зупинившись на автобусній зупинці, дівчина присіла на лавку. Повз неї пройшла дівчина з круасаном у руках, і Серебріна жадібно проковтнула слину. З учорашнього ранку вона нічого не їла, а грошей бодай щось купити, щоб перекусити, в неї не було. Похнюпившись, зеленоока пішла далі. За супермаркетом починався парк. Подивившись на синє небо, Серебріна пішла до озера. Пройшовши порожню алею з вербами, вона майже дісталася центральної площі, аж, раптом, почула позаду дивний гуркіт. Озирнувшись, вона побачила жінку у довгій білій сукні прикрашеній червоним мереживом. Вклонившись Кузнєцова встала на одне коліно.

–Невже ти вирішила так просто позбутись кривавої клятви?

Почувши це запитання Серебріна заціпеніла. У грудях виник дивний біль, дівчина стала часто дихати, аж поки у неї потемніло в очах.

– Даю тобі час виправитися. Це твій останній шанс знайти обраних.

Дівчина опустилася на коліна, зір потроху повернувся, але почуття страху нікуди не ділося.

–Так моя королева, – насилу відповіла Кузнєцова і раптом знепритомніла. Отямилася вона вже в лікарні. До палати зайшов лікар та почав оглядати її. Через кілька хвилин до кімнати зайшла Роза. Схвильована жінка схопила долоню Серебріни та заплакала:

– Дякувати богу, ти жива.

Обличчя дівчини не показало жодної емоції, хоча вона була рада побачити опікунку.

– Лікар сказав, що ти знепритомніла. Сильне зневоднення. Ти голодувала… Що сталося? Чому ти знову втекла… Мовчиш…

Роза відпустила руку падчерки.

– Сподіваюсь, це скоро мине. Едуард теж чекає тебе вдома. Ми не будемо тебе сварити. Хоч ти не віриш, але ти, наша радість… Дочка… Ми тебе дуже любимо, – жінка встала, – Я чекатиму тебе в коридорі, – ледь посміхнувшись вона вийшла з палати.

Серебріна підвелася з ліжка та підійшла до вікна. Зовні вітер колихав зелене листя.

«Королева повернулася, ховатися нікуди, – розмірковувала дівчина, – Схоже, сама доля мене переслідує». Трохи вгамувавши думки, Кузнєцова пішла до Рози. На вулиці їх чекав Едуард у машині

– Лікар прописав тобі вітаміни та потрібно купити деякі продукти…

– Добре…ма-мо… – ледь вимовила брюнетка.

– Що ти сказала?.. – на очах Рози знов заблистіли сльози.

– Додому? – спитав чоловік, посміхнувшись.

– Так, – відповіла жінка, – а по дорозі заскочимо в аптеку.

***

Лассі широко позіхнула. Витягнувшись на довжину крісла, вона повільно сповзла на підлогу. За вікном пролетіла пташка. Кішка з цікавістю провела її поглядом. Двері балкону були відкриті, і пухнаста стрибнула на стілець, вмостившись біля відчиненого вікна. Але вмить її лінивий погляд змінився, коли біля  кватирки з’явився Брамник. Ледь створіння пролетіло повз кішку, як хвостата зробила стрімкий кидок, ловлячи клубок пір’їн лапами.