Глава 10. Брамник

Свято Першого Дзвоника пройшло у спекотний сонячний ранок. Після довгої промови директора, привітання першокласників та виступу танцювального гуртка школярі розійшлися по своїх класах. Задуха в приміщенні не давала Кітті зосередитися. Впродовж всього першого уроку дівчина ледь встигала записувати за вчителем. Нарешті пролунав дзвоник на перерву, і гучний натовп заполонив коридори. Бєлова виглянула з класу і почимчикувала до туалету. Вмившись прохолодною водою, вона вирішила вийти на вулицю. Мружачись від яскравого світла, Кітті спостерігала за молодшими школярами, які бігали по дворику. Порив вітру підняв пил з розпеченого асфальту та змусив дівчину заплющити очі. Розплющивши їх, Кітті помітила, що сонце почало ховатися за темними хмарами. Незабаром на сухий асфальт впали перші краплі дощу.  Учні поспішили назад до школи. Пролунав дзвоник, і дівчина повернулася до класу. Незабаром дощ оберунувся на зливу. За годину шкільне подвір’я перетворилося на суцільну калюжу. Шум від дощу навіював сон, і Бєлова ледве з ним боролася.  Нарешті заняття скінчилися. Вийшовши на ганок, дівчина окинула подвір’я поглядом. Вода сягнула майже до першої сходинки, утворивши величезну калюжу. Молодшокласники радісно стрибали по ній, забризкуючи один одного. Вчителі ж невдоволено хитали головами, та поверталися назад до приміщення. Схоже, дощ і не збирався закінчуватися. Десь за хвилину з’явився завгосп із купою старих досок. Разом із вчителем праці вони зробили перехід через калюжу, і працівники школи змогли подолати перешкоду. Кітті зітхнула, згадавши, що забула парасольку, аж тут на порозі з’явилася подруга. 
– Ангеліна!? 
– Кітті? – Громова дістала з портфелю парасольку. 
– Можна з тобою? Я парасольку не взяла. 
Та лише знизала плечима, як Бєлова вже підхопила її під руку і стала поруч.  
– Вода таки переслідує мене, – Кітті ще раз подивилася на темно-сіре небо, коли вони заходили у під'їзд. Ангеліна тим часом дістала ключ і відкрила двері. Прикро зітхнувши, вона потайки спробувала зняти амулет з шиї . 
– Що з тобою? – Кітті помітила її дивну поведінку. 
– Та так, – Ангеліна потерла щоки, – Все добре. Може на чай зайдеш? 
– Так, зайду. 
Залишивши парасольку і мокре взуття в передпокої, дівчата зайшли на кухню. Поки Кітті мила руки, Ангеліна поставила на плиту чайник та дістала з шафи кекси. 
– До речі, швидко все тут у вас привели в порядок, – помітила школярка. 
– Швидко, але дорого. Всі гроші батьків пішли на ремонт. Мене дуже насварили. 
– Вибач. 
– Та нічого, я звикла. Мама с татом надто заклопотані, а я все плутаюся під ногами… 
– Не кажи так, – Кітті перевала подругу.  
Сівши на диван у вітальні, дівчата на деякий час замовкли. Кітті теж почувалася незручно. Вихідні видалися занадто напруженими. Громова затамувала подих, бажаючи розповісти подрузі про підвіску, та побоялася.  
За вікном засяяла блискавка за нею пролунав грім. Бєлова встала з дивана і підійшла до дверей балкона, дивлячись на залиту зливою вулицю. Будинки по ту сторону вулиці було ледь видно. 
– Як пройшов перший день навчання? – Кітті обернулася до подруги і посміхнулася. 
– Як зазвичай. Нова обстановка, нові люди. Чесно кажучи, я ні з ким ще не познайомилася. 
– Однокласники тебе не прийняли? – здивувалася Кітті. 
– Та ні. Все нормально. Я просто втекла, як тільки закінчилися уроки. 
– Зрозуміла – Бєлова похитнула головою. 
Раптом Дівчата почули дивний стукіт, який доносився з-за вікна балкону. Переглянувшись, вони пішли на звук. 
– До тебе залетіла пташка? – здивувалася Кітті. 
– Де? – Ангеліна відсунула гардину. 
Зліва на стіні висіла рибальська сітка, в якій дійсно застрягла якась пташка.  
– Знову батько забув її зняти. Та й вікно не зачинили, – Ангеліна взяла табуретку та відкрила скляні двері, – Треба звільнити її.  
Дівчина видерлася нагору та почала розгортати сітку, однак несподівано втратила рівновагу та, скрикнувши, ледь не впала на підлогу. Кітті тільки і встигла притримати її. Синій птах вирвався з сітки, змахнув мокрими крилами та впав на підлогу. 
– Що трапилося?  
– Вона без голови! – Громова з жахом показала пальцем на плазуюче створіння. 
– Як це? – Бєлова нахилилася щоб роздивитися дивну знахідку. Побачивши її, дівчина зловила себе на думці, що десь бачила “таке”… – Це не птах, – дівчина згадала сині "опудала" у будинку Гіо. 
– Що це за штука? – Ангеліна продовжувала кліпати очима. 
– Я бачила таке у Гіо. Вони наче перенесли мене назад, відкрили портал… 
На порозі балкону з'явилася Лассі, кішка зацікавлено роздивлялася пташку та принюхувалася. 
Істота була схожа на сойку та не мала голови. Замість неї із тіла стирчав червоний гранований камінь.  
– Що нам з цим робити? 
– Він цілком безпечний, – пролунав незнайомий жіночий голос. 
– Що у тебе з голосом? – Ангеліна підозріло подивилася на Бєлову. 
– Це не я сказала, а твоя кішка. 
– Лассі? – Громова від здивування присіла на крісло. 
– У тебе теж кішка вміє говорити. 
– Радіти мені чи ні? – Ангеліна схрестила руки на грудях і пильно подивилася на вихованку. 
– Не думала, що ти така дурна і безвідповідальна, – Лассі підняла хвіст і продефілювала повз хазяйку. 
– Якою була невихованою, такою і залишилася, – обурилася Громова у відповідь. 
Кітті взяла рушник та обережно підняла птаха. 
– Отже воно відкриває портали? – Ангеліна тицьнула пальцем в кристал. 
– Це Брамник, – пояснила кішка, – Він відкриває шлях між різними світами. 
– Ми якось здогадалися, – Ангеліна перехопила рушник і занесла його в кімнату. 
– Не хотіла б я ще раз летіти шкереберть, – згадала минулі події Бєлова. 
– Ти, схоже, знаєш більше ніж моя Мася. Та й розповідати вона нічого не хоче… 
– Пам'ять забило, прикро, – Лассі хмикнула. 
– Агов, – Бєлова насупилася. 
– Що за манери? Вижену тебе на вулицю, і все, – Ангеліна підвищила голос. 
– Та годі вам. Уже й пожартувати не можна, – виставивши ікло, Лассі побігла геть. 
– Ми не знаємо напевно, безпечний він чи ні. Потрібно прибрати його з квартири, подалі від кристала, – Кітті недовірливо подивилася на згорток, що лежав на столі. 
Раптом тканина стала підійматися. Подруги переглянулись. 
Брамник вибрався з рушника та розправив крила. Червоний камінь став світитися і істота зависла в повітрі.  
– Тепер усе зрозуміло. Гіо, чує нас і, можливо, бачить, – припустила синьоока. 
– То це шпигун? – Кітті кліпала очима. 

*** 
Чаклунки були роздратовані. Поведінка Серібріни обурила їх. Дівчина знову ослухалася і це призвело до активації Кришталю Мудрості. 
– Я повернулася. Можна дати мені інше завдання? Мене вже нудить від Кітті, – голосно говорячи Кузнєцова пройшлася по лабораторії до самого вікна. 
– Ти з'ясувала хто наступник? – запитала у неї Йору. 
– Нічого не вийшло. Гіо знову мені перешкодив, – роздратовано відповіла брюнетка. 
– Від тебе ніякої користі! – зірвалася на крик чорна чаклунка, поведінка Серебріни вивела її з рівноваги. Від несподіванки зеленоока сіпнулася і тихо буркнула: 
– Чому завжди я крайня? 
– Двічі повторювати не буду, але ти знадобишся нам ще в одній справі. 
– Що значить ще знадоблюся?  
Чаклунки оточили Серебріну. 
– Що ви хочете зі мною зробити? – тут уже вона злякалася. 
– Ти підеш до Ак-Монга, – спокійно сказала Сонохі. 
– Ні, – Кузнєцова гидливо фиркнула, – Тільки не до нього. 
– Ак-Монг один з наближених до короля. Радник Карокса. Ти втягнешся до нього в довіру і дізнаєшся, якою силою володіє кристал. 
– Не хочу я до цього чудовиська, – дівчина панічно дивилася на відьом, але вони були безпристрасні. 
Чаклунки підняли руки догори, і брюнетка здійнялася над підлогою. Її тіло огорнуло зелене сяйво.  
– Що зі мною коїться? – вона відчувала, як змінюється тіло і тріщать кістки, – Я... Я... – Серебріна дивилася на руки, вкриті чорно-сріблястою шерстю, – Що це? – дівчина стала терти пухнасті щоки, – Я монстр? – вона озирнулася і побачила чорний хвіст з синім кінчиком. Зазвичай зухвала та вперта, Серебріна цього разу дійсно злякалася. Присівши навпочіпки вона панічно розридалася. 
– Досить, – грізно сказала Йору, – Ти схожа на істот з мороку, і при належній поведінці він прийме тебе за свою. 
– Використовуй свої жіночі принади. Зачаруй його… 
– І тільки тоді,  – акцетувала чаклунка, – ми повернемо тобі колишній вигляд. 
– Як я це зроблю? – крізь сльози запитала Серебріна. 
– У тебе досить навичок і, сподіваюся, розуму, – Йору криво посміхнулася, – До того ж подивися на себе, – жінка підштовхнула її до дзеркала. Звідти на Серебріну дивилася сріблясто-чорна людиноподібна лисиця. Очі отримали вертикальні зіниці. Лише колір їх залишився тим, який був. Вона заворожено дивилася на своє відображення. М'язиста фігура стала більш жіночною, стегна розширилися, та з'явилися пишні груди. Дівчина десь хвилину намагалася прийти до тями та усвідомити зміни у своєму тілі. Раптом холодна гладка поверхня пішла брижами. Желеподібні сірі мотузки обвили тіло дівчини та швидко затягнули середину. За мить в залі залишилися тільки три чаклунки. 


*** 
Кузнєцова летіла над гострими скелями. Дряпаючи хмари, вони простягалися далеко за обрій. Десь там, глибоко під камінням, був прихований замок Ак-Монга. Нарешті її політ скінчився, і Серебріна опинилася біля входу у велику печеру. Перевівши подих, Кузнєцова пішла у невідомість. З кожним кроком світла ставало дедалі менше, але звірині очі дозволяли їй добре бачити у темряві. Згодом дівчина пристосувалася до свого нового тіла, і перейшла на легкий біг. Вона відчувала, як під пухнастою шкірою перекочуються пружні м’язи, і це її трохи заспокоїло та дало впевненості. Довгий тунель з безліччю бокових відводів вивів її на пласку скелю, що надвисала над великою залою. Відполірована підлога блищала, ловлячи відблиски від тьмяно сяючих фіолетових кристалів, які стирчали з високої стелі. 
Сфокусувавши зір, Серебріна роздивилася на протилежному краї приміщення великий кам’яний трон. На ньому сидів господар гірської цитаделі Ак-Монг. Біля його ніг лежала якась молода дівчина, одягнена в лахміття. На її ногах були важкі кайдани. Ще з десяток закутих  у ланцюги жінок стояли подалі під стіною. Чоловік тримав рабиню за зап'ястя, притиснувши до шкіри щелепи. По блідій руці текла тонка цівка темно-червоної рідини. Скоріш за все, то була кров. Раптом Ак-Монг відкинув бідолашну дівчину та перевів погляд на Кузнєцову: 
– О, у нас гості! – пролунав печерою його вкрадливий голос, – Вітаю у моїй скромній оселі. 
Дівчина здригнулася від несподіванки, почувши привітання. До того ж її чутливий ніс добре уловлював солодкий запах крові та сморід немитого тіла від рабів, що її дратувало. Вона кількома витонченими рухами спустилася зі скелі, але не наважилася підійти ближче до чоловіка. 
– Вітаю, Раднику. Чи можу я… 
Однак, договорити фразу їй не вдалося. Пнувши ногою випиту рабиню, Ак-Монг різким рухом піднявся з трону і вже за мить схопив Серебріну за горло. Та від несподіванки тихо пискнула не в змозі вимовити ані слова. Він притиснув дівчину до стіни і, смердюче дихаючи їй в обличчя, вимовив: 
– Схоже, ця трійця прислала мені чергову іграшку. Цікаво, - він ще дужче стиснув горло, перекриваючи дихання, і Кузнєцова знепритомніла. 
Оговтавшись, Серебріна виявила себе біля трону закутою в кайдани. Поряд лежала непритомна чи, мабуть, вже мертва дівчина. Вампір стояв спиною до жертви та щось розмірковував. Несподівано з-під його плаща поповзли чорні тіні. Вони окутали тіло бідолашної, за мить перетворивши його на купку попелу.  

***  
– І що ця чудасія тут робить? – хмикнула Кітті, не відриваючи погляд від Брамника. 
– Прояви повагу до мого посланця, – звідкілясь долинув голос Гіо. Кітті сіпнулась, згадуючи розмову у дерев'яному будинку, – Він тобі допоможе. 
– І як він мені допоможе? 
– Більше я тобі нічого не можу сказати, – Гіо дав зрозуміти, що розмову закінчено. 
Після цього червоний кристал на дивній істоті засяяв, направивши на стіну промінь. Яскрава пляма перетворилася на коло і дівчата побачили зображення якоїсь печери, в якій відбувалася страшна сцена. Високий чоловік з лисою головою тримав за горло напівлюдину-напівлисицю. 
– Що це ти нам показуєш? – здивувалися подруги. 
– Який жах… – вигукнула Кітті. 
– Вона у небезпеці, – сухо сказав Брамник. 
– Навіщо ти нам це показуєш? – повторила питання подруги Ангеліна, вимогливо втупившись на синю істоту. 
– Гіо вважив за потрібне показати вам це. 
– Хто це? – Громова вказала пальцем на виродка, який лупцював бідолашну жертву по обличчю. 
– Це Ак-Монг - один з Радників Карокса, – уточнив крилатий гість. 
– Типу Гіо? – підмітила Кітті. 
– Навіщо Гіо нам це показує? – запитала Ангеліна. 
Тим часом Ак-Монг притягнув дівчину до себе і вкусив її за шию. По сріблястій шерсті побігли кроваві цівки. Брамник показав обличчя жертви крупним планом, і дівчата побачили дуже знайомі червоно-зелені очі…  
Впізнавши в антропоморфній лисиці Кузнєцову, Ангеліна і Кітті жахнулися. Вампір зробив ще кілька ковтків та відштовхнув полонянку. Серебріна без тями впала на чорну підлогу. Покліпавши очима, Кітті не витримала та відвернулася. 
– Нелюд, – Ангеліна схопила подругу за руку, – Не хотіла б я опинитися на її місці. 
– Ви повинні врятувати її, – знову почувся голос Гіо. 
– Що? Чому саме ми? – невдоволено запитала Кітті. 
– Вважайте це першим завданням, – Брамник приземлився на настінний світильник. 
– Ми ж не супер-герої якісь, – обурилася Кітті, мигцем стежачи за тим, що відбувається в проекції на стіні. 
– У вас немає вибору. Вона дуже важлива для подальших подій. 
– Ні-ні-ні. Я на таке не підписувалася. Ангеліна, я, мабуть, піду додому, – Кітті вийшла з кімнати. Раптово "птах" опинився біля її обличчя. 
– Чому ми повинні рятувати її, адже вона перетворилася на монстра? До того ж вона сама вирішила, з ким бути, – Кітті відштовхнула рукою Брамника.  
Коли школярка взулась і зробила крок до тамбуру, пухнаста істота знову почала літати перед її обличчям. Ангеліна захотіла допомогти подрузі і спробувала зловити крилатого, однак той ухилився і злетів під стелю. Його крила раптом збільшилися в розмірі, заполонивши весь передпокій пір'ям. 
– Що відбувається? – Кітті злякано закрилася руками. 
– Я не знаю, – панічно замотала головою Громова. 
Потопаючи у пір'ї, подруги відчули, як з-під ніг зникла опора. За мить вони опинилися у темряві та від переляку схопили одна одну за руки. Коли падіння припинилося, дівчата побачили навколо себе гало. Простір навколо швидко рухався, показуючи незнайомі пейзажи. Попереду виросли гострі скелі, які стрімко наближалися. 
– Ми розіб'ємося! – вигукнула Бєлова. 
Громова відпустила руку Кітті, та схопилася за браслет. 
– Ангеліна, що ти робиш? 
Громова не відповіла. Натомість вона викрикнула якусь фразу на невідомій мові, зірвавши браслет з руки. Вмить золоте кільце збільшилося і стало обертатися утворивши навколо дівчат золотистий бар’єр. Розкидаючи іскри куля з легкістю пробила поверхню скелі, і школярки опинилися всередині печери. Золоте кільце зупинилося і, повернувшись до свого звичайного виду, з дзвоном впало на землю. Ангеліна перша оговталася і стала ворушити долонями. Нащупавши під собою тверду поверхню синьоока полегшено зітхнула. Кітті теж опритомніла та схлипуючи стала терти очі. 
– Кітті, ти не забилася? – Ангеліна наділа браслет на руку. 
– Забилася, – Бєлова все ще не могла відійти від потрясіння. Насилу спираючись на лікті, вона трішки підвелася. 
– Тож твій попередній політ був м'якший, – вирішила пожартувати подруга, допомагаючи їй встати. 
Бєлова лиш хмикнула побачивши, як Брамник полетів кудись у темряву. Дівчатам нічого не залишалося, як йти за ним. 
– Мені страшно, – Кітті стиснула долоню Ангеліни. 
– Мені теж, – відповіла подруга.  
"Птах" летів через вузький тунель, і дівчата ледь за ним встигали, раз у раз спотикаючись об каміння під ногами. Один раз Ангеліна мало не впала, провалившись ногою в яму, але Кітті її втримала. 
Тунель вивів їх до уступу, з якого відкривався вид на велику печеру, внизу якої була тронна зала. Хазяїн цитаделі не помітив гостей та спостерігав за рухами Серебріни. Перетворена дівчина повільно, немов у трансі, хитала стегнами перед потворним створінням на троні. 
– Що з нею? – Громова скривилася. 
– Може це пастка, і не потрібна їй наша допомога? – припустила Кітті. Необережно зробивши наступний крок, вона зачепила камінець, який гучно постукотів схилом. 
Ак-Монг почув шум та відчув присутність Кришталю Мудрості. Однак, йому не хотілося переривати видовище. Полонянка так спокусливо рухалася, що Радник знову зажадав крові. Однак, крім двох людських душ і Кришталю, упир відчув ще присутність Брамника: "Тож, ти хочеш пограти зі мною…" 
Не відриваючись від видовища, господар підгірської цитаделі прошепотів заклинання. З уступу в дальньому кінці залу почулися перелякані зойки, і звідти вниз зістрибнули дві дівчини. "Птах" махнув крилами і порив вітру м'яко приземлив школярок на підлогу.  
– Ласкаво просимо. Чим зобов'язаний візитом? 
Дівчата лиш супилися підозріло озираючись навколо. 
Серебріна припинила танцювати та подивилася на знайомі обличчя. Поглядаючи вона зустрілася з очима упиря. Той плотолюбно усміхнувся і прошепотів чергове заклинання. Кузнєцова раптом відчула гнів до дівчат. Її очі яскраво спалахнули, і вона загарчала, розкривши долоні з гострими кігтями. Лисиця кинулася на Бєлову, і та ледь встигла відскочити, відбувшись відірваним рукавом. 
Приземлившись на карачки, Серебріна розвернувшись і знову загарчала, але нападати не поспішала. На секунду її погляд знову став осмисленим. 
– Дівчата, – жалібно промовила вона, скулячи по лисичому. Але Ак-Монг не дав їй і шансу позбутися мороку. Повторивши заклинання підпорядкування, упир зайняв місце на троні та захоплено спостерігав за дійством. Викликана магією тваринна лють застелила очі Кузнєцовій, і вона кинулася на Ангеліну.  
– Серебріно, – тихо прошепотіла Кітті. 
– Ай! – закричала Ангеліна коли лисиця притиснула її до підлоги схопивши кігтями за стегно. – Відчепися від мене, – з натугою синьоока звільнила руку та вдарила Кузнєцову по щоці. Шикнув у відповідь лисиця відскочила. На брюках з'явилися криваві смуги. Дівчина почала вставати та різко присіла, відчувши біль у нозі. Брамник тим часом безладно літав над місцем події. 
– Гіо! Що ти хочеш від нас? – закричала Кітті, побачивши поранену подругу. 
– То які твої вимоги? – посміхнувся Ак-Монг, насилаючи зграю кажанів на "птаха". Тому довелося терміново ретируватися, і він зник у лабіринті тунелів, супроводжуваний писком тисяч кровососів. 
– Кришталь у тебе, – погляд Радника вп'явся в Кітті, – чи не так? Наскільки я знаю ти навіть не відзначена, – він встав з трону, і попрямував в її сторону. Дівчина заціпеніла від жаху поглядаючи на засохлу кров на його підборідді. 
– Ти! Забери Кристал, – наказав упир Серебріні. 
– Ні! – Бєлова прийшла в себе, дивлячись, як Кузнєцова наближається до неї. Дівчина кинулася геть, але не встигла далеко побігти, підскозвзнувшись на слизькій підлозі.
Розуміючи, що довго не протримається, Кітті незграбно рухалася віддаляючись від подруги.  
– Пропоную обмін, – Ак-Монг підійшов до Ангеліни. Та перелякано дивилася на упиря. Хапаючись за зап'ястя вона спробувала скористатися магією, але той був швидший. Легким рухом вампір скинув браслет на підлогу. 
– Ангеліна! 
– Кристал вже не належить Кароксу. Він буде моїм, будь за що. 
Громова сіпнулася в руках монстра, але він тримав її міцно. 
– Багато чув про твої здібності, – Ак-Монг усміхнувся, – Але навіть вони, не допоможуть тобі, – упир заломив руку дівчині за спину. 
– Віддай кристал! – загарчала Серебріна, наближаючись до Кітті. 
– Відпусти її! – Бєлова розривалася між долею подруги і Кришталем. 
"Що ж мені робити?" – вона на секунду задумалася і потім все ж дістала з сумки кристал. 
Побачивши камінь, Кузнєцова зупинилася в її зіницях заграли вогники і вона задоволено загурчала: "Якщо я принесу його Йору, то поверну колишній вигляд". 
Ак-Монг теж перевів погляд на камінь і на мить його хватка ослабла. Ангеліна сіпнулася, намацавши на підлозі браслет. Громова різко підвелась турнувши вампіра в обличчя. Бурштин яскраво засяяв, і невидима сила відкинула Радника на кілька метрів від дівчини. Темряву прорізав яскравий промінь. Упир прикрив обличчя плащем. 
– Ніхто! Чуєш!? Ніхто, не сміє мене торкатися! – Ангеліна була дуже зла, – Сила сонця, крізь темряву принеси мені світло! – слова заклинання несподівано прозвучали в її голові і зірвалися з вуст. 
Охоплена яскравим сяйвом Ангеліна здійнялася під склепіння печери. З браслета виривалися фонтани іскор, огортаючи тіло яскравим коконом. Ось з'явилися її ноги, взуті в високі чоботи на металевих підборах. За ними за легкою багатошаровою спідницею, розвивався довгий жовтий шлейф.  Коли клубок остаточно розсипався феєрверком, всі присутні повністю побачили перетворений образ дівчини. Смугастий білий корсет сяяв у темряві. Легкі багатошарові рукава розвивалася від ледь чутного потоку повітря, який пробігся печерою. Волосся прикрашали тисячі ниток бурштину та перлів. Груди прикрашав той самий великий бурштин інкрустований в оправу з золотого мережева. На обох зап'ястях сиділи по два масивні золоті браслети. Високі підбори гучним дзвоном пролунали по печері, коли дівчина приземлилася на підлогу. 
Кітті, заворожена перевтіленням подруги, не помітила, як Кузнєцова одним стрибком опинилася поруч з нею і вихопила з її рук Кришталь Мудрості. 
– Серебріна, краще поверни його, – строго сказала Громова, швидко перегородивши шлях лисиці. 
– І що ти зробишь? – очі Кузнєцової стали блищати в темряві. 
Не звертаючи уваги на їх перепалку, Ак-Монг прохрипів чергове заклинання і провів лівою рукою над головою, склавши пальці в дивній формі розкрив долоні. Темний потік вирвався назовні та щільним серпанком вкрив все навколо. Громова помітила небезпеку, що наближалася до неї, і швидко зробила крок в сторону, пропускаючи вампіра повз себе. Та ціллю Радника була не вона.  
Кузнєцова, яка ще не до кінця отямилася від закляття,  стояла спиною до упиря, і лише звірячі інстинкти врятували  її. Звіроподібна дівчина відстрибнула, але яскрава оточена гострими ланцюгами блискавка зачепила її в бік. Лисицю віднесло на каміння. Кришталь випав з її рук і покотився в бік Кітті. Бєлова з жахом дивилася на те, як з рота Серебріни потекла кров. 
– Як же це, – слізно вимовила вона, піднявши кристал, – Може, вона мені не подруга ... але це занадто жорстоко... – її горло стисло від жалю до Серебріни та огиди до вампіра. 
"Ти можеш допомогти їй", – раптово почувся голос Гіо. Кітті стала озиратися і виявила Брамника над своєю головою. 
До дівчат долинув хрипкий регіт Ак-Монга, який прийняв людську подобу та готувався до чергової атаки. 
– Ти! – Кітті гнівно блиснула очима. 
– Я відверну його увагу, – Ангеліна відчула прилив сили, її губи самі рухалися та вимовляли співуче заклинання. Браслети стали обертатися навколо зап'ясть та збільшуватися. Великі золоті кільця, яскраво сяяли. Проспівавши останнє слово заклинання, вона направила долоні в сторону Радника. Упир ощирився і відмахнувся від атаки полою плаща, відбивши заряди, які підняли купу пилу та врізались у трон. Хоч вона не поцілила, та домоглася мети, перевівши увагу на себе. Цього вистачило, щоб Кітті сховалася за великим каменем і не потрапила під постріл заклинання. 
– Як? Чому все це відбувається? – Кітті перевела подих і знову звернулася до Брамника, але її перервав звук чергового вибуху, від чого вона втиснулася в камінь. 
"Птах" нічого не відповів. Його крила накрили дівчину, заглушивши всі навколишні звуки. Все навколо начебто завмерло. 
– Ти теж обрана, – м'який голос Гіо пролунав в голові дівчини. 
– Що мені робити? 
– А чого ти хочеш? Роби те, що велить тобі твоє серце. 
Кітті, заплющивши очі, стиснула кристал в долонях і завмерла, прислухаючись до своїх відчувань: “Мене постійно переслідують вітер і вода”. 
Раптом з її вуст злетів шепіт на невідомій мові. Дівчина зпершу здивувалася, але продовжила вірш заклинання: 
– Вода і вітер, заклинаю вас. Прийдіть до мене у негоди час. Зільємося ми разом у колі сил природи. Прошу, допоможіть мені у цій нагоді. 
Кристал яскраво засяяв, за мить розсипавшись феєрверком на дрібні частки. Світло виривалося з-під пір’я, забарвлюючи тронну залу смарагдовим та блакитним кольором. Нестерпне світіння змусило всіх присутніх заплющити очі. 
Бєлова відчувала тепло, хоча за бар’єром було холодно та вогко. Скрутившись в позі ембріона вона зрозуміла, що її одяг змінюється. Часточки Кришталю знов зібралися воєдино. Кітті хотіла взяти камінь у руки, та він став кружляти навколо неї. На тілі з’явився білий корсет. Дівчина випрямилась та розправила плечі. Великий смарагд зупинився біля грудей, перетворившись на брошку у різьблений срібній оправі. З-під неї вирвалося безліч ниток бісеру і прозорих стрічок. Бузкові, білі, рожеві... Вони склалися в пишний бант. Одночасно з ним з’явилися приспущені багатошарові рукава, прикрашені мереживом. З під корсету у вирі блискіток та пелюсток матеріалізувалася багатошарова спідниця з довгим смарагдовим шлейфом. Високі сандалі на підборах із шкіряними ремінцями обійняли її стрункі ноги. Нарешті кокон з пір’я розсипався, показавши дівчину у зміненому вбранні. Останньою на голові з’явилася срібна діадема, інкрустована коштовним камінням. Від згасаючих спалахів до силуету Кітті додалася дивна тінь із крилами з гілок та листя. 
Побачивши тінь Кітті вампір огидливо примружився. 
– Досить мені однієї вистави, – Радник перевів погляд на безпритомну лисицю. – Хоча, мені сподобалось, – Ось вам наостанок, – проскреготав Ак–Монг, випускаючи хмару кажанів з-під свого плаща, та зник.  
– Ай, – Кітті почала проганяти руками  маленьких кровососів, які жадали дісталися свіжої крові. 
Ангеліна зняла з зап’ясть браслети, які перетворилися на кинджали. Дівчина, спираючись на стіну та морщачись від болю, встала на ноги і приготувалась дати відсіч маленьким паразитам. 
– Забирайтеся геть! – злякано крикнула Бєлова, відчайдушно розмахуючи долонями.  
– Роби щось, я довго не протримаюся, – крикнула Громова 
– Що? 
Несподівано, один з кажанів, таки дістався дівчини та боляче вкусив за шию. Кітті пронизливо заверещала. Кришталь сліпуче спалахнув, перетворивши найближчих кровососів на попіл. Уцілілі ж поспішили сховатися в темних коридорах. Зникли і рабині, які стояли біля трону. І лише Серебріна непритомно лажала на підлозі. 
– Потрібно йти звідси, – Громова перелякано озиралася. 
– Я цілком згодна, – кивнула Кітті, обводячи поглядом печеру, – Тільки... 
– Що? 
– Серебріна, як вона, – Кітті підійшла до Кузнєцової.  

Ангеліна виявилася сміливішою за подругу, вона присіла навпочівки та прощупала пульс. 
– Вона ще жива. 
– Її потрібно до лікаря! 
– Таку кошлату? – Громова провела рукою по пухнастому плечу Серебріни, – Вона на людину зовсім не схожа. 
– Твоя правда, – на очах Бєлової навернулися сльози, – Але не залишати ж її тут ... 
З темних закутків печери знову почулися писки і шурхіт крил, які ставали все голосніше. 
– Ці тварюки стежать за нами, – Ангеліна обвела поглядом навколишній простір, але кажани не нападали. 
– Навіщо весь цей маскарад, – Кітті смикнула край костюма, – якщо ми не можемо нічого зробити? 
Вона нахилилася над Серебріною і заплакала від безвиході. Сльози залишили мокрі доріжки на шерсті перетвореної дівчини. 
– Ти можеш допомогти їй, – почувся голос Гіо. Брамник завис над головою. 
– Гіо, ти жалюгідний боягуз, тільки й вмієш базікати. Міг би і втрутитися, – обурилася Громова. 
– Ангеліна, що мені робити? – Бєлова стала плакати. Кілька солоних крапель впали на Кристал і той засвітився. 
– Треба звідси вшиватися. 
– Чому ти така? 
– Яка така? Серебріна сама вибрала таку долю… – войовниця відвернула погляд. 
– Ти маєш велику силу. То що тобі варто їй допомогти? 
– Моя сила тут не допоможе. 
Школярки на мить замовкли. 
– Все в твоїх руках, – Гіо знову звернувся до Кітті. 
– Що мені робити? – прошепотіла вона, дивлячись на бліде обличчя Кузнєцової. 
– Роби, що велить серце, – знову пролунав його голос. 
Заплющивши очі та прислухавшись до своїх почуттів, Бєлова поклала долоню лівої руки на Кристал, а праву руку – на груди Серебріни. 
– Що ти робиш? – здивувалася Ангеліна, але не поспішала втручатися. 
Кристал почав вібрувати, зелене світло змінилось червоним. Дівчина відчула свій пульс, потім слабке серцебиття Кузнєцової. 
– Бережи сили, нам ще потрібно вибратися звідси. 
Та Кітті не слухала подругу. Вона  щиро хотіла допомогти багатостраждальній дівчині. Бєлова взяла долонь Серебріни у руку, уста шепотіли заклинання зцілення – саме так – невідомою мовою. З кожним словом Кітті відчувала чужий страх та холод, але продовжувала. Поступово шерсть з обличчя брюнетки стала зникати, а тіло прийняло людські пропорції. Грудна клітина піднялас – схоже, Серебріна зробила глибокий вдих – та повільно опустилася. 
– Пчхі! – Громова раптово чхнула. Кузнєцова відкрила очі та перелякано подивилася на Кітті, яка продовжувала тримати її за руку. 
– Що? Що ти?.. Я… – брюнетка висмикнула долонь. 
– Заспокойся! Все в порядку. Потрібно вибиратися звідси. 
– Я ж мала померти… – з очей Серебрріни текли сльози 
– Ти жива і будеш жити! – Кітті теж плакала.  
Раптом кароока відчула сильне запаморочення і опустилася на підлогу. 
– Що з тобою? – Громова кинулася до подруги і стала трясти її за плечі, – Що, що ти зробила? – Ангеліна дивилася на Сепебріну. 
– Я її не чіпала. 
– Тож сила зцілення так виснажила її… 
Кітті відкрила очі.  
– Як ти? – Ангеліна спробувала підняти Кітті але теж відчула дику втому. 
– Це отруйне випаровування, – Кузнєцова спробувала підвестися, але змогла лише встати на одне коліно. 
– Ти врятувала мене. Я вдячна тобі. Що я можу для тебе зробити? 
– Відійди від неї, – Ангеліна затулила знесилену Бєлову. 
– Ви добре попрацювали, – голос Гіо пролунав луною по всій печері. Брамник зависнув над дівчатами. Гігантські крила засипали простір пір’ям. Ангеліна зрозуміла що ситуація повторюється та схопила Кітті і Серебріну за руки. Через якусь мить вони всі виявилися зовні, гострі скелі залишилися далеко позаду. 
– Ангеліно, вибач мені, – зелено-червоні очі жалісно дивилися на Громову. 
– Ти мені не подруга, – синьоока відвернула погляд. 
Брюнетка насупилася та висмикнула руку.  Якийсь час вона була поруч з ними, однак, незабаром, її віднесло далеко в сторону, і вона зникла. 
Кілька хвилин стрімкого польоту, і подруги опинилися в передпокої Ангеліни. Магічні костюми змінилися на звичайний одяг. Громова відвела Бєлову в гостьову кімнату і посадиоа на крісло. 
– Невже ми вдома? – Кітті потупила погляд, – А де Серебріна? Вона жива? 
– Ти не пам'ятаєш? – здивувалася Ангеліна. 
– Ми врятували її? – Кітті запитально подивилася на Громову. 
– Все добре, – голос подруги звучав невдоволено. 
– Мої руки, – Кітті подивилася на долоні, уривчасті спогади крутилися в голові. 
– То ти маєш дар зцілення,  – Ангеліна спантеличено дивилася на свою подругу. 
– Зцілення? 
– Твоя сила відрізняється від моєї, – хмикнула Ангеліна, – Якщо, все це, витівки Гіо, то він, аж ніяк нам не друг. 
– Гио допоміг мені... нам... 
– Він лише віддав наказ. Невідомо, чи вибралися ми б з цієї пастки. 
– Ні, – Кітті встала з крісла і знову впала в нього. – Я хочу відпочити. 
– Я відведу тебе до дому. 
– Добре, – Бєлова ледь знайшла в собі сили піднятися по сходинкам. 
Закривши вхідні двері, дівчина зачинилася в кімнаті та впала на ліжко. 
– Ти пахнеш кров'ю? – чутливий нюх кішки відчув дивні запахи, – Що трапилося? Де ти була? 
– Це ... – Кітті не знайшла що відповісти і заснула, не звертаючи уваги на вихованку.