Глава 9. Радник вітрів

Кузнєцова повернулася до дому опівночі. Опікуни дівчини дуже хвилювалися, час спливав, а вона не поверталася. Повечерявши, подружжя так і залишилось чекати Серебріну на кухні. Коли чорнява відкрила двері, за порогом її вже чекала літня жінка з рудим волоссям.

– Серебріна, чому ти так пізно?

Нічого не відповівши, Кузнєцова роззулась і пішла мити руки.

– Роза, ти ж знаєш, розмови на неї не діють, – сердито кинув високий брюнет з вусами. На відміну від своєї жінки, він був молодший років на десять, – Тут потрібні кардинальні міри.

– Едік, у неї перехідний вік, – заперечила жінка, – Виросте, вгамується.

Так само нічого не кажучи, Серебріна зайшла до кухні. На столі чекала холодна вечеря. Дівчина взяла тарілку та поставила її в мікрохвильову піч. Швидко повечерявши, брюнетка замкнулася в своїй кімнаті.

За вікном сяяло сонце. Серебріна прокинулася в доброму гуморі і вирішила прийняти ванну. Опікуни сиділи у вітальні та бесідували. Швидко минувши довгу кімнату чорнява вивісила рушник на балкон.

– Серебріна, підійди до нас, – попросила Роза, – У нас для тебе є пропозиція.

– І що ж ви хочете мені... – дівчина схрестила руки на грудях.

– Серебріно, не перебивай, – перервав її чоловік, – Роза, продовжуй.

– Дівчинка, – на цьому слові Кузнєцова скривилася, – Ми думаємо, що тобі потрібна зміна обстановки. Завтра ти їдеш з нами, допоможеш на турбазі.

– Я вам не дівчинка на побігеньках, – хмикнула зеленоока.

– Серебріно, що ти собі дозволяєш! – вигукнув Едуард, – Ми за тебе відповідаємо, і хочемо тобі кращого майбутнього.

– Мене це не цікавить, – хмикнула брюнетка.

– Не роби поспішних висновків. Твоя робота буде оплачена нарівні з іншими, – закінчила Роза.

Серебріна на мить зупинилася з подивом кліпаючи очима. Схоже пропозиція її зацікавила.

– За умови, що ти будеш працювати, а не ухилятися, – вивів її із заціпеніння Едуард.

– Добре, – повернувшись спиною до опікунів, Кузнєцова направилася в коридор.

– Куди ти збираєшся? – запитала жінка.

– Куди треба, – буркнула дівчина зникаючи за дверима.

– Нічого і на неї знайдеться управа, – чоловік закурив трубку та розвернув газету.

***

Ранок суботи розбудив Бєлову металевим гуркотом. З кухні доносилася гучна розмова батьків. Згадавши, який сьогодні день, Кітті подивилася на годинник. Було лише п'ять ранку. Ангеліна на відміну від подруги давно прокинулася і сиділа на підлозі намагаючись здути матрац на якому спала. Кароока привіталася і пішла умиватися.

На кухні дівчат чекав смачний сніданок з сирниками та сметаною. Поки школярки пили чай, батько Бєлової укладав в контейнер відбите мариноване м'ясо, а мама заливала в термос кип'яток. Овочі та фрукти чекали вже в пакетах під столом.

– Ми і цього року їдемо на шашлики? – запитала Бєлова молодша.

– Так, а ти не рада? – посміхнулася мати.

– Рада.

– Ти останнім часом якась розгублена? – підмітила жінка.

– Я просто була зайнята уроками, – хмикнула Кітті.

Громова в цей час стояла біля дверей та не втручалась в сімейну розмову.

– Потрібно робити їх на початку літа, щоб потім не думати про це, – батько дівчини вийшов з кімнати.

– Максим, годі вже, – зробила зауваження мати.

– Та знаю я. Ну от якось так вийшло, – Кітті прикро зітхнула.

– А як твої справи? – жінка побачила Ангеліну.

– Нормально, – Громова злегка посміхнулася.

– Може з нами поїдеш? – запропонував батько Кітті.

– Ну не знаю. Мені додому треба, – Громова витримала паузу, – А можна?

– Звичайно. Чим більше людей, тим відпочивати веселіше, – пожартував чоловік, – Я пішов за машиною.

– Тоді я батьків спитаю, – дівчина порилася в кишені, намацуючи ключі від квартири.

– То ходімо, – Бєлов відчинив двері.

Поки Ангеліна вирішувала питання поїздки, Кітті з матір'ю зібрали пакети та винесли їх на сходовий майданчик.

Ангеліну чекали хвилин десять, і коли вже чоловік вирішив рушати, двері під'їзду відкрилися. Громова тримала у руках рюкзак та невеликий пакет. Дівчина виглядала пригнічено. Мовчки сівши поруч з подругою вона вручила жовтий пакунок матері Кітті.

– Що це? – жінка подивилася всередину та посміхнулася.

– Це подяка за гостинність.

– Та не варто було. Все добре.

Синьоока потупилася у вікно. Через пів години машина виїхала на трасу, і пейзаж міста змінився на широкі поля.

– Що з тобою? – запитала у подруги Кітті.

– Нічого, – відповіла Громова, згадуючи реакцію своїх батьків на її питання про поїздку. Мама перебирала нові речі, та складала їх у велику валізу. Батько весь цей час голосно розмовляв по телефону. Схоже вони готувалися до гастролей. Лише кивнувши в знак згоди мати присіла біля дзеркала.