Глава 5. Викрадення чи випадковість?

Чаклунки продовжували зосереджено дивитися на фіолетове полум'я. Аж раптом, воно спалахнуло. Торкнувшись стелі, кольорові іскри розлетілися навкруги і в кімнаті стало темно. Лиш червоний пісок ледь випромінював тьмяне світіння.

– Знову це відчуття, – Каге обернулася, дивлячись у бік виходу, наче чекала гостя.

– Нам потрібно зрозуміти, що ж таки там сталося, – сказала Йору.

– Згодна, – Каге подивилася на білу, – Ми впустили щось важливе.

Чаклунки повернулися до магічного кола. Чорна відьма почала першою наспівувати заклинання, за нею пісню підхопили Сонохі і Каге.

По піску поповзли іскри, одночасно запалюючи витіюваті руни. Діставшись центру, малі вогники перетворилися на яскраве червоне полум'я, яке наче витанцьовувало під ритм дивного співу. Жінки увійшли в транс.

Кімнату огорнув білий туман, приховуючи силуети чаклунок та деталі оточення. Тільки вогонь, червоною плямою, мерехтів у пітьмі. Нарешті відьми побачили картину минулого:

... Першою на галявині з'явилася Серебріна. Сховавшись під фіолетовий капюшон, вона зайняла своє місце серед двох присутніх обраних.

Через кілька хвилин після неї підійшла Ангеліна, а за нею, у кущах, слідкувала та сама невідома дівчина. Деякий час школярки стояли на краю галявини, потім Громова, почувши поклик сили, пішла до чаклунок. Отримавши свій амулет та плащ відзначена чекала початку ритуалу. Кароока незнайомка хотіла було втекти, але її зупинила Серебріна. Магія відьом перенесла обох в центр галявини. Поки запрошені гості спостерігали за нерівним поєдинком, ніхто не помітив, як над галявиною відкрився портал. Результат бою був очевидний, свідок мав померти. Аж несподівано, Кітті отримала шанс продовжити бій, відтягнувши кінець. Хтось дав дівчині зброю, змінивши її долю…

– Тепер все ясно, – Сонохі розвіяла заклинання, і видіння зникло, – Допомога вищої сили? Чи... Це був сильний чаклун, без сумніву. Він дав тій нахабі меч. Але навіщо?

– На ритуалі були лише наші прихильники та Радники.

– Прихвостні Карокса? – Каге була не менш здивована, – Радники на нашому боці. Адже так?..

– Отже хтось із них зрадив короля.

– Скоро ми дізнаємося про все. Я впевнена, – Йору перша встала з підлоги.

Відьми повернулися у великий зал, продовжуючи розмірковувати. Раптово великі різні двері на протилежному боці приміщення відчинилися. На порозі стояла руда кудрява дівчина. Вона ледь трималась на ногах та важко дихала. Побачивши трьох чаклунок, гостя зробила декілька кроків вперед та впала на підлогу.

– Анні? – всі троє здивовано зупинилися.

– Що це з нею? – Сонохі прищулилася.

– З нею щось не так. Я бачу, – Каге, на відміну від своїх колег бачила, як дивні чорні тіні обертаються навколо тіла рудої.

Фіолетовий плащ відзначеної був добряче пошарпаний. Крізь великі розрізи на тканині, проступали криваві плями. Зелені очі дівчини злякано дивилися по сторонах.

– Ти мала повернутися завтра… – сердито мовила Йору, – Що з тобою сталося?

– Вони переслідують мене… – з останніх сил прошепотіла дівчина.

– Хто? – запитала Сонохі, жінка хотіла доторкнутися до дівчини, але Каге її зупинила.

– Потвори. Вони женуться за мною і їх дуже багато... – ледь піднявши голову прошепотіла Анні. Потім почала хитатися із сторони в сторону та кричати.

– Відійдіть, – Каге одразу почала зачитувати заклинання, паралельно накручуючи долонями сріблясту кулю.

Після цього навіть Сонохі і Йору побачили, як по підлозі, з-під дівчини, стали повзти темні тіні. Відьми стали задкувати. Між тим безтілесні почвари стали щільніше огортати тіло Анні.

Каге підскочила догори, зависнувши у повітрі, над рудою та вдарила ребром долоні по поясниці дівчини. Прозорий чорний кокон розколовся навпіл, перетворюючись на сірий попіл. Зеленоока  скрикнула та замовкла.

– Все гаразд? – Сонохі схоже злякалася за Анні.

– Твоя черга, – Каге поглянула на білу і відійшла в сторону.

Сонохі кивнула та підійшла до безтямної дівчини. Долоні жінки засвітилися. Зцілюща магія білої чаклунки привела Анні до тями.

– Я... – руда відкрила очі та примружившись подивилась на жінок, – Я жива, – насилу піднявши руки, вона подивилася на свої долоні.

– Тихо, – вимовила Каге наблизивши вказівний палець до чола дівчини. Руда завмерла відкривши рота і, знов, почала важко дихати.

Важкі двері скрипнули, з порогу подув сильний вітер, піднявши попіл в повітря. До приміщення увірвалась темна хмара, оточена чорними ланцюгами. Вона описала широку дугу навколо залу і зупинилася навпроти жінок.

– Ак-Монг, щоб тебе, – Йору впізнала незваного гостя, – Це ти зробив з нею?

– Вона на це заслужила... – голос відбився луною від кам'яних стін. Ланцюги з важким лязгом впали на підлогу, хмара почала приймати людську подобу. Високий лисий чоловік розправив плечі. Його зморщена сіра шкіра, виглядала так, неначе не бачила сонця сотнями років. Червоні очі окинули поглядом всіх присутніх в залі. Незваний гість був одягнений в чорний оксамитовий сюртук, з-під комірця якого виглядало червоне жабо та масивний золотий орден. На лівому плечі висів чорний оксамитовий плащ з червоною атласною підкладкою.