Глава 4. Неприємні спогади

Кітті і Ангеліна шли не зупиняючись, аж доки Бєлова не поскаржилася на самопочуття:

– Я більше не можу, – дівчина відпустила руку подруги і присіла на лавочку. Забита нога сильно боліла, – Це не добре.

– Що з тобою сталося? – схвильовано запитала Громова.

– А з тобою що? – дівчина кліпала очима, – Що взагалі то було?

Ангеліна дістала з кишені вологі серветки та дала їх подрузі.

– Батьки не зрозуміють, – Кітті стала відтирати сліди багнюки і трави з відкритих частин тіла. Одяг теж був сильно забруднений та місцями порваний. Подруга в цей час сиділа мовчки.

– Кому розповісти, ніхто не повірить, – Бєлова кинула серветки в урну та відкинулася на спинку лавки.

– Про що це ти?

– Що вони збиралися з тобою робити? І з тими іншими... Серебріна точно нам не компанія. Сподіваюся, ти зрозуміла це, – Кітті насупилася.

– Ми ж її не знайшли.

– В якому сенсі? – Бєлова здивовано посунула бровою.

– Ти, напевно, сильно вдарилася. Вибач, що побігла вперед.

Кітті машинально глянула на дірки на штанях крізь які було видно забиті коліна.

– А як голова? Не болить? – Ангеліна уважно дивилася прямо в очі Кітті.

– Голова? – раптом Бєлова відчула запаморочення, і перевела погляд на воду, намагаючись позбутися від мари, – Тобто тих відьом ти не пам'ятаєш?

– Яких відьом? Ти про що? – Ангеліна розсміялася, – Схоже, ти добряче вдарилася головою.

– З мого сну... – продовжила свою думку Кітті, подивившись на подряпані долоні.

– Тобі все здалося. Якщо тобі стало легше, може, сходимо в туалет, і ти умиєшся.

Дівчата встали з лавки і пішли до білого будиночка неподалік з символами "WC" на великій синій вивісці. Бєлова скривилася від болю, змиваючи бруд з подряпин на долонях. Доки подруга умивалася, Ангеліна зайняла одну з вільних кабінок.

"Здалося?" – Кітті дивилася на своє змучене обличчя. "Не може бути, що мені це все привиділося, – дівчина відірвала паперовий рушник та витерла обличчя, – Вона що, глузує з мене?.."

Почувся шум води, і з’явилася Громова. На Її обличчя була ціла купа приємних емоцій. Але за секунду вона знову стала серйозною.

– Ти дуже неуважна, вже другий раз. Потрібно дивитися під ноги. Так і покалічиться можна.

– Туман, магія... Портал, ритуал, твій фіолетовий плащ...

– Може, досить вже? – Ангеліна пішла вперед.

Бєлова пильно дивилася їй услід. Школярки дійшли до озера.

– Добре. Мені... вчора приснився дивний сон. Сьогодні, схоже, було його продовження... – Кітті спробувала повернутися до теми.

– Так, сни дуже дивна штука, – Громова подивилася на небо, потім на поверхню озера.

Сонце заграло на воді, від відблисків Ангеліна заплющила очі і відвела погляд. Повернувшись спиною до води, вона сперлася на поручні і закинула руки за голову:

– Аж не віриться, що через тиждень осінь, школа...

– Так, так... – протягнула Кітті, – Не віриться... – її дуже непокоїла безтурботність подруги.

На озеро опустилися лебеді. Перехожі стали підходити ближче. Ангеліна теж зацікавилася і переступила низький паркан. Підійшовши до води по дерев'яному помосту вона опустилась на одне коліно. Близько від берега проплив великий білий птах, і дівчина витягнула руку вперед.

Кітті помітила, як з-під комірця подруги випав фіолетовий камінь на чорному оксамитовому шнурку. Сонячні проміні яскраво блиснули на полірованій поверхні каменю.

"Амулет?", – промайнула думка в голові Бєлової. Забувши про біль, вона перескочила через перила, переполохавши птахів, які чимдуж розлетілися на різні сторони, і смикнула за шнурок. Застібка не витримала натягу і порвалася, подряпавши Ангеліну. Не роздумуючи, дівчина жбурнула підвіску якнайдалі від берега.

– Ти з глузду з'їхала! – викрикнула Громова, мало не впавши в воду. На її щоці наливалася тонка червона смужка. Кітті мовчки дивилася на неї, але за мить обличчя Ангеліни пом’якшало. Деякі перехожі дивно подивилися у їхній бік.

– Я цілком у здоровому глузді. Все це було насправді. І цей кулон – тому підтвердження, – дівчина хитнула головою убік кола хвиль, що розбігалися від місця падіння каменя.

Громова підняла голову і подивилася на небо:

– Але ж вірно...

– Що?

– Кітті... – Ангеліна раптом замовкла. На її обличчі відобразилася гамма різних емоцій від здивування до страху разом з відразою.

– Ангеліна, ти згадала? – тихо запитала Бєлова.

– Здається, так, – у сумнівах кивнула дівчина.

– Гаразд. Головне, ти все згадала. А що, що це було?

– Амулет, – Громова стала панічно оглядати землю під ногами.

– Його тут немає. Я викинула його в воду, – спокійно відповіла Кітті.