Глава 3. Сон чи реальність?

З передпокою почулося клацання ключів.

– Ліно, Кітті, ви де? – на порозі стояв високий худий чоловік з русявим волоссям та тримав в руках пакет з продуктового магазину.

– Привіт, любий. Мий руки та сідай за стіл, – жінка підійшла до нього та перехопила пакет. Всередині була пляшка молока та кекси у прозорій коробці.

– Привіт, тато, – Кітті вже допивала свій чай, збираючись піти у свою кімнату.

– Може ще з нами посидиш? – спитав чоловік, коли дівчина поставила чашку у мийку і пішла до дверей кухні.

– Роберте, хай йде. Їй потрібно закінчити домашні завдання, – мати увімкнула воду та почала мити посуд.

– Що за нісенітниці? Коли я був школяр, ми влітку відпочивали, а не робили завдання.

На щастя, дочка його не почула. Проходячи повз шафу, Кітті мимохідь побачила кішку, яка наїжачилась, сидячи в темному кутку. Коли дівчина хотіла взяти її, вихованка засичала на неї. Знизавши плечима, Бєлова закрила за собою двері та, діставши з сумки книгу "Старий і море", присіла за стіл. Незважаючи на втому, дівчина все ж вирішила дочитати відомий твір Хемінгуея. Текст давався важко, і дівчина почала позіхати. Згодом Бєлову відволік обережний стукіт у двері, які трохи відчинилися.

– Доню, пізно вже, лягай спати, – з того боку стояла Ліна.

– Так, мамо.

– Кітті, а чому Мася не йде до тебе?

– Не знаю. Щось вона сьогодні дивна.

Жінка нічого не відповіла. Вона просто взяла кішку під пахви та занесла її до кімнаті дочки. Пухнаста сіла на килим по центру кімнати та почала уважно дивитись на хазяйку.

Зрозумівши, що більше не зможе читати, дівчина потягнулася на стільці, розминаючи затерплі м’язи. За вікном давно вже було темно, і вона вирішила лягати спати. Розклавши крісло, Кітті завалилася спати і майже одразу заснула. Трохи згодом кішка обережно стрибнула до хазяйки та замуркотіла.

***

Кітті стояла біля іржавого паркану. Поряд з нею була Ангеліна. Навколо них вітер ганяв сухе листя.

– Схоже, ми спізнилися, – Громова дивилась на хвіртку, яка скрипіла від поривів вітру.

– Ми ще маємо час, – Кітті подивилася на годинник.

– Ні! Як же мені набридла та школа! – Ангеліна покрокувала вперед, а там завернула за ріг будівлі.

Не зрозумівши нічого, Бєлова пішла за подругою. Але коли дівчина зробила кілька кроків, світло померкло та все навкруги вкрилося густим туманом. Навпомацьки вона повільно йшла вперед. Раптом туман розвіявся, і у сяйві повного місяця Кітті побачила, що стоїть на галявині посеред лісу. Все відбулося настільки швидко, що Бєлова не встигла злякатися. За мить земля під ногами здригнулася. Дівчина ледве встигла відстрибнути вбік, коли з-під землі почали підніматися кам’яні ідоли. Незабаром галявина заповнилася дивними кам'яними поставами.  Раптом з-за одного з істуканів вийшли три відьми, і Кітті одразу кинулася до найближчого дерева, аби сховатися.

– Не може бути. Знову вони… – дівчина кліпала очима.

– Ти про що? – спитала Ангеліна, яка зненацька з'явилася позаду.

Кітті ледве не зойкнула від несподіванки та потягнула подругу подалі.

– Це вже не важливо... – Кітті спостерігала за діями трьох жінок, які, швидше за все, готувалися до чергового ритуалу.

– Як це не важливо! – досить голосно сказала Ангеліна.

– Тихіше ти, – злякалася Бєлова.

Між тим, Каге зробила складний рух долонями, і посередині галявини загорілося велике багаття, освітивши навколишній простір. Одразу ж слово взяла Сонохі:

– Ми знайшли ще одну обрану, сьогодні вона стане однією з нас...

Раптом Ангеліна відштовхнула Бєлову та пішла у центр кола з кам’яних стовпів. "Що ти робиш?" – перелякано прошепотіла Бєлова, але Ангеліна її не почула.

– Ми чекали на тебе, – Йору простигнула долонь дівчині,  – Отже, почнемо!

Раптом галявина та все навколо наче здригнулося, від центру кола пішла якась хвиля, перекручуючи простір брижами. Коли вона пройшла крізь Кітті, дівчина відчула миттєву нудоту, але потім відчуття зникло. Одразу ж у небі з’явилося сяюче коло, яке швидко опустилося до землі. З нього почали виходити люди у плащах та капюшонах. Незабаром галявина заповнилася. Бєлова не змогла розгледіти обличь присутніх, але розчула, як вони переговорювалися між собою на незнайомій мові. Раптовий порив вітру розметав її волосся, і дівчині довелося зробити пару кроків до галявини. Там всередині кола чаклунки оточили Ангеліну. Вимовляючи якусь ритуальну промову, вони одягли на неї дивну підвіску та фіолетовий плащ і накинули на голову капюшон.

Кітті відчула нестримне бажання завадити ритуалу. Пробравшись через натовп вона порівнялась з Громовою:

– Припиніть це.

– Знову ця нахаба, – фиркнула Каге.

– Що ви зробили з Ангеліною? – Кітті дивилася в порожні очі подруги.

– Ти диви, яка настирна. Тебе це не стосується... – Йору швидко перемістилася до Кітті і показала свої гострі кігті.