Глава 8. Зустріч.

Вальтер рано в ранці зайшов до принцеси в кімнату, поки та спала. Тихо пройшов по кімнаті і залишив подарунок і записку на столі, також тихо вийшов. Ребітт помітив Вальтера, коли той зачиняв за собою двері і швидко вилетів за ним.

- Зачекайте! – вигукнув Ребітт, намагаючись наздогнати Сентора.

- Ребітт? Що ти тут робиш в такий час?

- Я? Це Ви що робите? Чого не привітали принцесу, коли вона прокинеться. Навіщо прокрадатись в її кімнату?

- Ребітт? – вилетів із сумки, Сансер зустрівся зі зберігачем.

- Сансер? Куди ви зібрались? Чого у Вас так багато сумок?

- Вибач, Ребітт, мені Вальтер заборонив, щось казати.

- Вірно. Ребітт, повертайся до кімнати власниці і про це ні слова їй.

- Тільки не кажіть… Ви дійсно підете?

- Так. Але тебе це не повинно турбувати. – холодно промовив Сентор, що у зберігача аж пройшли мурашки по спині.

Кролик подивився на свого друга, але той тільки опустив голову. Зрозумів, що нічого не доб’ється цим, швидко повернувся до кімнати, не попрощавшись.

-Ти вже сумуєш за ним? – спитав, побачив як повільно зберігач повертається до сумки.

- Так… Але я обіцяв Вам, що буду з Вами.

- Тоді пішли.

Вже через декілька годин прокинулася принцеса. Вона одразу помітила свій подарунок і, радіючи, направилась його відкривати. Але прочитав записку, подарунок вже не настільки був радісний.

Принцесо!

Ти вже стала доросла. Я дуже щасливий, що ці роки ми провели разом.

Сьогодні моя угода підійшла кінця. Я міг би продляти її, але не бачу сенсу. Сподіваюсь, що ти продовжиш тренуватись.

Нагадаю, вже в котре, коли тобі виповниться вісімнадцять років, талісман поверне твої здібності, зберігач залишиться, не хвилюйся. Тож… Рости розумною та сміливою. Сподіваюсь, що колись ти зможеш мене пробачити.

Я дуже тебе люблю, моя принцесо. Ти стала моїм другом!

З днем народження, зайченятко!

Прочитав записку, Селеста ще довгий час не могла повірити тому, що там написано. Вона багато разів чула про це, але кожен раз думала, що то жарт. Якби я тоді повірила… Він би не пішов… Ребітт, побачив, як його господарка плаче, вирішив її підбадьорити, хоча і сам дуже хотів, щоб це все виявилось лише сном.

Не витримав, Селеста швидко перевдягнулась і вигукнула: «Весті, ланцюжки!» В ту же мить, сяйво сховало дівчину. Коли трансформація закінчилась, дівчина вже була в червону костюмі, а на її руках були різноманітні браслети: кожен відповідав за своє вміння. Її волоси були заплетені в косу, а ліва частина обличчя схована за маскою. Схопив свою невеличку сумочку, спеціально зроблена для Ребітта, вона вибігла на вулицю і одразу направилась до гаражу. Взяв машину, подарунок на її вісімнадцятиріччя, вона натиснула на перший браслет, що був на лівій руці, і одразу перетворила машину, в легко-керуємий автомобіль.  Виїхав з гаражу, вона направилась шукати Вальтера. Дорога була надто довга і за цей час, Гарольд вже встиг повідомити всім патрульним про те, що принцеса зникла. Все королівство про це знало і звісно це не давало змоги принцесі десь зупинитись.

Селеста продовжувала їхати і вже відчуваючи невеличку втому, хотіла зупинитись, але побачила дві патрульні машини. Вони також побачили її і попросили дівчину зупинитись і вийти з автомобіля. Вона не хотіла так легко завершувати свої пошуки, тому розвернувшись, вона поїхала якнайдалі від них. Знайшов перший ліпший поворот - звернула. Принцеса навіть не одразу зрозуміла, що потрапила в справжній лабіринт. Зрозумів, що на машині її буде надто легко найти, вона покинула її і одразу завершила трансформацію: «Весті, ховайся!». Чудово! І де я тепер?

Селеста вирішила подивитись, куди її занесло і пішла по стежці прямо. Вже ідучи доволі довгий час, вона, нарешті, зустрілась з людиною. Розуміючи, що втікати їй не вистачить сил, вирішила попросити про допомогу, сподіваючись на те, що її не впізнають.  І він її не впізнав. Ідучи, він лише попросив дівчину розповісти свою історію.

Хлопець вислухав і вирішив їй допомогти. Вони прийшли у невелике поселення, що знаходилося біля скелі та водойму. Хлопець – представився як – Ноан, познайомив Селесту зі своїми знайомими і запросив до будинку, де принцеса могла б переночувати.

Потихеньку час наближався до вечора і всі йшли вечеряти. Дівчина пішла разом з усіма, відчуваючи, що Вальтер десь неподалік. Але такий спокійний день перервався через звуки сирен. Поліція так швидко знайшла мене?! Промайнула думка і в ту же мить, Селеста, схопив невеликий шматок хліба, побігла за будинки. Там виявилося ще більше людей, серед котрих був і Ноан. Вона хотіла підійти, але почула доволі знайомі слова: «Потентіа, починай!». Вона впізнала голос свого охоронця і одразу подивилася в бік палацу, що був на іншій стороні водойму. І що мені тепер робити?! Я його знайшла… Але ж… Ця поліція точно не в тему! Тікати або йти було нікуди, а на горизонті , з’явився поліцейський вертоліт, що дуже було не доречно.

Не знайшов кращого виходу, Селеста швидко пробігла між усіма і нирнула у воду. Знаючи, що в неї мало часу, почала думати, яка здібність буде найкраща. «Натаре, поплаваймо!». Дівчина чекала на трансформацію, але нічого не вийшло, тоді вона вирішила, використати іншу здібність. В неї залишались лічені хвилини. «Зузу, смужки!». Але також трансформація не відбулася. Хвилюючись за те, що вона упустила щось важливе, вирішила спробувати ще раз. «Ві, прокинься!». І знову нічого. Сподіваючись, що сама остання використана здібність зможе її трансформувати, вона знову вигукнула: «Весті, ланцюжки!». Нічого. Що це таке коїться!? Чого я не можу використати здібності!? Швидко виплив на берег, Селеста знову зустрілася з великою кількістю людей. Нікого не здивувало, що дівчина винирнула з водойму і це дуже порадувало принцесу. Вона не хотіла ще і через це перейматись. Засмучена, вона присіла біля якоїсь дівчини і дістала той шматок хліба. Може хоча б Ребітт зможе мені пояснити, що це трапилось. Дивлячись на хліб, вона хотіла відкрити сумку, але її там не було. Зрозумів в чому причина, вона швидко почала шукати свого зберігача, але без результатів. О ні, ні, ні! Як я могла загубити Ребітта?! Це дуже погано! Нарешті зрозумів у чому причина, дівчина засмутилась. Вона не могла повірити, що в погоні за своїм другом, вона загубить свого зберігача, того, хто був завжди поруч. Їй його не вистачало. Вже думаючи викинути хліб, вона побачила, як щось блиснуло у воді. Приблизившись, вона побачила підвісок. Простягнув до нього руку, вона швидко дістала його з води. Щось наче тягнуло її до підвіска, тому не думаючи, вона наділа його на шию. В цю мить з цього ланцюжка з’явився зберігач.