Глава 6. Початок нової історії.

Багато часу минуло з того моменту, як Вальтер зміг подолати свої страхи і зміг звикнути з думками, що йому краще жити одному. Але було і те, що не давало йому спокійно спати. В нього все частіше були сни з колискою та дитиною років 5-7. Раніше він і підійти до них не міг, а в останні дні міг навіть дістати дитину з люльки, але вона одразу ставала вже дорослішою  (5-7 річною дитиною). Коли ці сни стали майже кожної хвилини «прокидатись» в пам’яті, він одразу вирішив змінити місце проживання і направився до королівства Тарії.

На той час королівська родина очікувала на свого первістка. Король – Гарольд Альф, дуже опікував свою родину і обирав для них тільки найкраще. Це Сентор помітив, як тільки переступив поріг замку.

- О! Слухай, ти ж новенький в цьому королівстві?! – неочікувано вигукнув Гарольд, але як тільки побачив мітку, відскочив. – А! Ти той самий чаклун!?

- Чаклун? – нерозуміючи поцікавився, він не міг і подумати, що на нього так відреагують.

- Вибачте... Мої батьки мені весь час казали про чоловіка з міткою на руці, що один в один як у Вас. Можливо я Вас з кимось сплутав. Але я багато чув, наприклад: цей чоловік приходить як сніг на голову і одразу з’являється в замку. Потім казали, що він статний і може захищати всіх, хто поруч з ним, також що він неймовірно сильний!  - з сіяючими очима промовив король, дивлячись на свого співрозмовника. – То це Ви?

- Скоріше за все це саме так. Тому що, скільки б поколінь я не бачив, всі Альфи кажуть, що бачать якусь мітку на руці.  Тому так. Дозвольте відрекомендуватись – Вальтер Сентор, як кажуть «охоронець» від Бога.

- Це точно! Я сподіваюсь, що ти погодишся, оберігати мою дитинку! Вона ще не народилася, але я вже хочу, щоб був хтось хто захистив її поки мене немає.

- У Вас дівчинка?

- Що? – кліпав очима від нерозуміння Гарольд

- Ви казали «її», я от і подумав, що у Вас дівчинка буде.

- Що ти таке кажеш! В мене буде хлопчик, сто відсотків!

- Як скажете. – посміхнувся Вальтер, дивлячись перед собою.

- То... ти згоден бути охоронцем?- обережно спитав, намагаючись не злякати.

- Згоден.

В цей день Сентор уклав угоду, в якому було зазначено, що до виповнення дитині чотирнадцяти років, він не покине її і завжди буде поруч. Буде оберігати її і піклуватись про неї.

Хоча дещо все таки Вальтера насторожувало, чим ближче був день, коли дитина Гарольда з’явиться на світ, тим більше він не міг використовувати свої здібності. Вже за пару днів до народження дитини, Вальтер вирішив створити собі щось накшталт талісману. Він наче відірвав шматок від своїх здібностей і з’єднав їх зі своєю обручкою, що залишилась ще з тих часів, коли він одружився на Небі. Здібності, що навіки заточені в обручці.

Завдяки цьому він міг користуватись своїми можливостями, навіть коли втратив їх. Вальтер створив спеціальні закляття, щоб була можливість використовувати їх окремо одна від одної, а також усі разом.  Хоча переглядаючи свої сили в талісмані, бачив, що не всі здібності, які мав, дістались йому за допомогою кільця, багато зникло. Тепер Сентору прийшов час навчитись обходитись своїми силами і користуватись талісманом тільки у крайньому випадку.

Обручка Сентора, після того, як прийняла здібності, змінила свій вигляд: зелені лози обплетені між собою і з’єднанні в центрі невеличкою краплиною роси, що так переливалася на сонці і створювало мелодію. Мелодія нагадувала Вальтеру ті часи зі своєю коханою дружиною і дітьми. Це була колискова, котру так часто співала на ніч Небо для їх дітей.

І що ж тепер... дитина народилася, а я навіть не можу нічого сказати Гарольду. Добре, що хоча б обручка зі мною. Ти завжди зі мною, моя кохана Небо...  Поцілував обручку, прикрив очі і чуючи, як Гарольд біжить в палату. І все ж...

Як Гарольд не хотів, але замість сина первістком стала його донька, котру вони назвали - Селеста. Не дивлячись на те, що за стільки-но поколінь первісток -дівчина, Гарольд все одно любив її і оберігав. І звісно прийняв той факт, що в ці роки дівчина займе трон.

«Вітер здіймався над королівством, нахиляв всі дерева, що траплялися на його шляху. Сонце в цей день сяяло неначе золото, сліпило всіх, хто хоч гляне у бік неба, а на великій горі, здіймалася дівчина, що тримала в своїх руках меч. Вдихаючи свіже повітря і дивлячись скляним поглядом перед собою, вона посміхалась. Перед нею хилилися дерева, вітер стихав, а сонце дивилося неначе в саме серце – це був великий день, що назавжди запам’ятається мешканцям сімнадцяти королівств.

- Можете бути спокійними, з сьогоднішнього дня все зміниться. – вигукнула дівчина, здіймаючи меча над головою. Радіючи спокійному дню, вона, вклав всю свою силу, увіткнула меча у землю і тихо, щоб ніхто не почув, прошепотіла. - У нас вийшло!

В той час одразу же вітер охопив рукоять меча і нібито замкнув його назавжди у землі, паралельно спостерігав як велетні дерева все більше ставали, закриваючи від сторонніх очей це місце і цей меч.»

- Тато, а що сталося з королевою? – спостерігаючи за батьком, спитала дівчинка. – Вона повернулась додому?

- Звісно, зірочка моя. Вона повернулася, та ще не одна, а з друзями.

- Коли стану дорослою, хочу бути як вона.

Після цих дитячих слів, король посміхнувся і закрив книжку, поцілував доньку.

- Добре, зіронька. Але зараз тобі вже час лягати спати. На добраніч мила.

Король посміхнувся і вийшов із кімнати принцеси, зачинив за собою двері. Дівчинка ще довго дивилася на книгу, що залишилася на столі, але згодом все ж таки задрімала. Маленькій принцесі наснилася та королева, про яку їй так часто читав батько. Королева звала її за собою, протягуючи руку на зустріч.

- Ходімо, принцесо.

- Королево? Це дійсно Ви?

- Так сонечко. Мені вітер приніс твої слова. Ти дійсно хочеш бути такою як я?