Глава 5. Твій час.

Вальтер кожного разу щось шукав не помітне для себе. Багато речей його завжди бентежило і він не міг ніяк зрозуміти, що за цим всім стоїть.  Велика кількість знайомств було за його роки, але дещо він не міг забути, як не намагався. Багато років тому він познайомився з чудовою дівчиною – Небо. Вона не мала як такого тіла, тому всі її сторонились. Вона намагалась тримати людську подобу, але це завжди в неї забирало багато сил. Але все змінилось.

Після зустрічі з Вальтером, вона могла не перейматись щодо своїх здібностей, вона закохалась і він закохався. Вони почали зустрічатись і в найближчі роки одружились. Все йшло дуже добре. Сентор вперше за стільки століть, мільйони років почувався себе абсолютно щасливим. Він навіть не уявляв, що за одну ніч загубить це довгождане щастя.

Він прокинувся рано в ранці, так як його всі здібності почали працювати на повну одночасно тим самим створюючи дискомфорт. Відкрив очі він не побачив поряд із собою дружину і почав шукати її по всій хаті. Але ні дітей, ні Небо ніде не було. Він почав їм телефонувати, але також нічого не було. Він перевернув все місто, але так нікого з них і не знайшов. Було відчуття, що це все йому наснилося, хоча все навколо наче кричало, що це не правда. Він до кого тільки не звертався, як тільки не використовував всі свої здібності, він тільки шкодив самому собі при цьому навіть не заціпившись за слід своєї сім’ї. Приблизно в цей же час зникли і його батьки, а також всі, кому вони давали довголіття також почали зникати один за одним.

Це був перший товчок, котрий призвів до того, що використання всіх здібностей одночасно робило тільки гірше, це вже не кажучи про те, щоб вони працювали на максимум. І хоча за багато століть і років Вальтер звик до думки, що більше не побачить ні дружини, ні дітей, його пригоди не закінчувались.

Через декілька років він зустрів дівчину – Персі. Вони швидко потоваришували. Сентор вже не уявляв свого життя без неї, особливо було деж важлве для нього її вміння стримувати його сили. Здібності Вальтера завжди були майже непідконтрольні, тому хтось, як Персі був йому дуже доречний. Він завжди тримав її поряд і захищав від усього. Він не міг бути довго без неї. Сентор дуже прив’язаний до неї. Він її не кохав, як і вона його, у них було своє життя, яке не стосувалось нікого. Але вони завжди були поруч, через що багато разів чули: «Яка ви чудова пара!». Вони могли лише посміхнутись у відповідь, бо весь час доводити, що вони один одному чужі люди було важко.

Сентор звик до присутності Персі і бачив в ній свою молодшу сестру. Вона для нього була більше за подругу, вона стала йому родиною, особливо після того, як за батьками зникла і його молодша сестра – Диво. Він міг все що завгодно витримати, але були моменти, коли він був «слабкий». Таким його звісно ніхто ніколи не бачив і не побачить. Навіть Персі не бачила таку його сторону, вона лише могла відчувати той самий його дискомфорт від неконтрольованих здібностей. 

Нажаль, навіть Персі покинула його і він довгий час винив себе в тому, що не встиг її врятувати. Але що було найдивнішим так це те, що його сили все ще були під її контролем. Хоча використовувати їх усі разом і наповну він все ще не міг. Тому, ще коли він був разом з Персі і її наставником, котрий потім став і наставником Сентора, він уклав такий собі договір, через який його сили були йому підвладні тільки в певному обсязі. Наставник дуже пильно слідкував за тим, щоб договір був дійсний. Але після зникнення Персі, Вальтер зник з поля бачення наставника, через що той втратив договір. Він навіть не сподівався, що колись і Вальтер міг повернутись.

4 тис. років н.е.

Королівство Альпія.

На той час це королівство вже як таке не існувало, його мешканці роз’їхались, а правління не могло бути без населення, тому і вони поступово зникли з королівства. За багато років відсутності на ньому життя, королі інших одинадцяти королівств розмірковували, що ж робити з тією територією, але так нічого не вирішили, залишив її пустувати. Потихеньку деякі люди почали їздити туди і знову покидали територію. Серед населення материку цю територію називали – Подорожньою. Там могли зупинятись будь які люди, які кудись їхали, чи які просто захотіли змінити якось своє оточення, але ні до чого не прив’язуватись. Звісно окрім них, там ще мешкали на постійній основі особливі. Завдяки їм ця територія ще була «жива». А у горах було побудовано маєток, в якому мешкав голова Подорожньої території. Їх сім’я за всім слідкувала і в цілому непогано жили.

Туди і перебрався Вальтер. Там зустрів свого друга – Еміля, а також, разом з Сентором туди переїхали деякі його довголітні друзі. Еміль і дня не давав Сентору без пригод, він завжди його кудись тягнув. І Вальтер був вдячний йому за це, всілякі подорожі давали змогу Сентору забути хоча б на деякий час о своїй коханій і своїх дітях. Хоча тільки-но наставала ніч він не міг заснути. Він і так майже ніколи не спав. Але життя з коханою змінило його звички, а її зникнення – повернуло їх , не в повному обсязі. Здібності хлопця все ж таки змушували його хоч одну ніч та поспати. А з Емілем це ставало майже кожні три дні, якщо не частіше.

Ця подорож не стала виключенням. І Емілю все ж таки вдалося витягнути Вальтера з будинку.

У горах.

 - Еміль? Ти точно знаєш куди йти? Може нам не треба було йти проти заборони? – хвилюючись спитав Вальтер, підіймаючись по скелі за другом.

- Та точно! Мені казали, що тут дорога дуже добре витоптана. Тож ми швидко туди і назад. – радіючи вигукнув Еміль, продовжуючи підійматись.

Він навіть не помітив хвилювання друга і продовжив «підкорювати вершину». Сентору це все не подобалось і він хотів знов попросити не робити цього, але Еміль продовжував впевнено йти. Вальтеру не залишилось нічого, як зітхнути і піти за другом. Ось чого він такий впертий? Ну добре, краще швидше закінчити, ніж потім слухати від нього про повернення у цю западню. Подумав про себе старший, після чого посміхнувся і показуючи, що йому подобається ця ідея, пішов за Емілем.