Глава 2. Пророцтво

Перший день на Землі.

Завдяки створінням планети Алірія, Земля одразу була з материками, океанами, морями, рослинами і тваринами, котрі були на кожному кроку.

Вальтер з’явився на материку, що був найвіддаленіший від усіх інших. Він був скритий туманами і добратися до нього не було можливості ні через океани, ні через моря, ні по небу. Доглядачі одразу створили всі зручності для дитини і не поспішаючи спостерігали за ним довгі роки.

Але було і те, чого не очікував ніхто. Разом із Сентором на планеті одразу з’явилися ще три істоти. Ці три трони, що їм належали на рідній планеті Алірія, одразу з’явились і тут, утворюючи з них додаткові материки, котрими можливо керувати і ключ до них лежав в середині самих істот. Ці три роди одразу дали собі ім’я і прізвище, а мітки на їх тілах назавжди були сховані в самому серці. Три могутні сім’ї: Альфа, Омега, Гамма. Вони одразу збудували своє королівство і по троху відкривали свої здібності.

Одного разу, коли Вальтеру повинно було от-от виповнитися 20 років, туман, що так довго ховав острів від сторонніх очей розвіявся, даючи змогу хлопцю побачити світ навколо себе. Доглядачі знали, що це означаю, тому в день народження дали змогу Сентору піти з рідного будинку і побачити те, що було приховано.

Роки пошуку давали змогу хлопцю знаходити материки , котрі так як і він були далекі від людських очей. Завдяки сновидінням він дізнався про свої можливості.

Настав час коли Сентор мав прийняти своє майбутнє. Океан допоміг хлопцю дістатись королівства Емпірій, де на той час правив – Ельсон Альф. Вальтер не знав чого йому так кортіло бути тут, але відкинув всі стороні думки, він запропонував Ельсону свою кандидатуру як помічника і охоронця.

- І чого це я маю незнайомцю от-так просто довірити місце в замку?

- Я не можу Вам відповісти на це, просто серцем відчув, що тут я зможу знайти щось важливе для себе.

Після цих слів на шиї Сентора з’явилася мітка. Вона одразу засяяла, що навіть осліпила деяких присутніх в залі. Побачив таке «шоу», Ельсон одразу зрозумів, що такий скарб було б нерозумно відправляти додому, тому одразу погодився. Сентор не повірив власним вухам і навіть не замислився чого це раптом король так швидко передумав. На превеликий жаль для самого Вальтера він не зміг побачити, що сам, завдяки новій здібності, знайшов роботу.

Все швидше наближався цей загадковий день. Сентор потроху вже звик до нового оточення і спокійно міг контролювати здібності. Робота поруч з Альфами дала можливість хлопцю відчути себе наче вдома. Не дивлячись на те, що Вальтер ховав свої можливості, Ельсон одразу їх розгледів. Королю навіть вистачило побачити  мітку хлопця, щоб про все дізнатись, адже з самого народження батько розповідав йому про істот, які мали свої особливості.

- Як твої справи?- поцікавився Ельсон, коли до нього в кабінет залетів Вальтер, швидко запираючи за собою двері.

- Це твоїх рук справа? – вигукнув Сентор, проігнорував питання короля і, пройшов до робочого столу, сів в крісло.

- Чого ти горланиш? Заспокойся. І спокійно розповіси мені все. Бо я не розумію твого «обурення». – спокійно і холодно промовив Ельсон, дивлячись на підлеглого.

- Я як і звичайно виходжу зі своєї кімнати, а тут на мене летить Перлі і каже, що був помічений особливий[1] нещодавно на вулиці. Саме там де я по твоєму проханню будував новий район!

- А ти чого переймаєшся, ти ж в нас звичайна людина… - скриваючи посмішку, саркастично промовив Ельсон, розуміючи як це зачепить Сентора.

- Так. Звісно звичайна людина… Але ти пам’ятаєш, що я не дуже полюбляю всі такі чарівні «речі». Тому якщо ти знав, що там мешкають всі ці «особливі», то це дуже-дуже велика підстава з твого боку. І це до речі було дуже…– вирішив не лізти туди, де міг попалитись, Вальтер трішки припинив свій потік слів і перейшов до головного. -  Загалом, ти знав?

- Звідки! Я думав що серед моїх місцевих таких індивідуумів не існує. Окрім декого.

Останні слова Альф прошепотів, розуміючи що Сентор все одно їх почує і він був правий. Хлопець дійсно почув це і навіть якось зблід і застиг, дивлячись на короля. Намагаючись себе не спалити, Вальтер посміхнувся і щось пробурмотів, вийшов з кабінету.

- Який він чудний.

Через сміх затвердив Ельсон, повертаючись до своїх справ. В цей час, покинув кабінет молодшого, Сентор швидко направився до своєї кімнати, намагаючись ні з ким не зустрітись.  От що він за людина! Нібито знав що я все почую! З ним потрібно бути обережніше, мені здається він все таки знає більше. Особливо після цієї історії, я впевнений, що він знає мої можливості. Залишилось тільки дізнатись звідки. Вирішив все для себе, Вальтер зайшов до кімнати, і зачинив за собою двері, сів на ліжко, дивлячись перед собою.

Хлопець наче відчув, що ось-ось і щось невідоме прийде. Це відчуття було найжахливішим весь цей час, а здібності його все відчинялися і  з  кожним разом все більш «величні».

Побачив перед очима якийсь силует, Вальтер зіскочив з ліжка. Знову вона! Подумав про себе хлопець і різко вискочив назовні, щоб подихати свіжим повітрям і в надії, що той силует назавжди зникне. Піду краще прогуляюсь, чогось я засидівся в чотирьох стінах.

Прогулянка по місту дала можливість Сентору заспокоїтись і трішки розслабитись. Блукаючи між будинками, хлопець випадково зіткнувся із дівчиною. Хотів він вибачитись, але тільки вона його побачила, одразу пришвидшилась, затаївшись серед натовпу. Вальтеру вона здалася знайомою, але згадати не зміг.

Всі наступні дні він намагався знайти ту незнайомку, але вона наче щезла. В той час, коли Вальтер займався пошуками, день, через котрий Вальтер так багато хвилювався, вже наблизився. І ось, вже сонце зійшло.  

Сентор як зазвичай вже був в роботі. С самого вечора він не лягав і все бігав по замку, намагаючи закінчити справи. Схід сонця дав знак Сентору і той швидко направився в бік тронного залу. По дорозі зустрівся зі своїм давнім другом Томсоном. А той щоб не йти в тиші, перший почав розмову.