10. Шанс.

Максим з Алісою неохоче поверталися на вечірку. Ярослав Віталійович нетерпляче чекав закінчення вечора, та моменту, коли зможе поговорити із сином.

Коли гості розійшлися, Максим з Алісою ще залишились надворі, хоча уся сім’я давно знаходилась в будинку. Максим глибоко  дихав, набираючи побільше повітря, щоб потім, при розмові з батьком, його раптом не забракло.

• Максиме, пора уже йти. Уже нікуди відтягувати  цю розмову, — Аліса обійняла Максима, можливо, така дія була імпульсивною, але здавалося так правильно. — Я розумію, що це важко. Але визнаю, що й уявлення не маю, що ти зараз відчуваєш. Тільки ти не сам, хіба не для цього я тут?
• Я тягну час, так? Дев’ять років, Алісо, дев’ять довгих років. Я й не думав, що цей час прийде.
• Йдемо?
• Ходімо уже.

Усі родичі Піддубного чекали у вітальні,  Ярослав Віталійович нервово ходив з боку в бік, мама ж сиділа на софі, Роман же попивав коктейль, спершись об стіну.

• Максиме, ти ще тут, — чоловік наблизився, він ледь стримував емоції. — Я подумав, що ти уже пішов.
• Ні, ми тут. Я прийшов сюди, щоб поговорити. Ти ж знаєш, що Андріану вбили. Я тут трохи понишпорив. Знаєш, що дізнався?
• Не знаю, сину. Чому ти так на мене дивишся, ніби я в чомусь винний?
• Навіщо ти дав Андріані таку велику суму? Чи ти заперечуватимеш?
• Ні, чого б це? Так, я дав, точніше позичив, гроші. Вона попросила мене, а я не відмовився. Та я не питав, навіщо їй така сума. Тільки кілька місяців по тому Андріана до мене подзвонила, попросила допомогти з купівлю квартири в Золотому. Я це знаю, бо вона сама мені про це сказала. Я зв’язався із знайомим забудовника, більше ми не контактувати.
• Вона купила квартиру, але не собі. Навіщо брехати про таке?
• Я не випитував, Максиме, вона ж твоя подруга, без зайвих запитань погодився.
• Ти знаєш Анастасія Губик? — Ярослав задумався  погляд став віддаленим, здавалось він копирсався в закамарках своєї пам’яті.
• Ні.
• Тату, от без брехні давав! Я тут не для цього! Я все одно дізнаюся, хай займе це більше часу, але дізнаюся.
• Максиме, чого ти починаєш скандалити? — Дядько Віталій з’явився раптово, брати обмінялися багатозначними поглядами. — Прийшов, то поводься виховання.
• Приховуєте щось, так? Як завжди.
• Твій батько знав Марію Губик, сину, — жінка сиділа незворушно, як і до того, голос і на секунду не затремтів. Вона гордо підняла голову, спину випрямила, ніби одним виглядом показати, що непереможна. —Дуже давно.
• Мамо?
• Ти не знав, Ярославе, що я знаю. Але я знала. Я знала, що ти не хотів зі мною одружуватися, що твої почуття до цієї жінки справжні. Але я кохала тебе, як і тепер кохаю, і рішення твого батька про наше одруження, як знак був. Я була готова, що ти мене кинеш, підеш до неї. Перші роки я жила, як на пороховій бочці, чекаючи дня, коли ти скажеш, що йдеш до неї.
• Мамо, чому ти ніколи про це не казала?
• Вам, нашим дітям, я мала таке казати? Нізащо. Кожна сім’я має свої брудні таємниці.
• Наша їх має занадто багато, не думаєш?
• Я ніколи не думав, що ти знаєш про Марію.
• Я теж знаю, що вона народила дівчинку за сім місяців після вашого розставання. Віталій знав, я лише підслухала, якщо точніше сказати, — Максим був шокований не менше за батька, той зблід, сів на крісло неподалік і важко дихав.
• Ви знали, що в мене є донька, але нічого не сказали? Стільки років знали?! Тобто Анастасія моя дочка?
• Класно! Тепер у нас ще й сестричка з'явилась. Сім’я збільшиться, яка радість.
• Зіткнень, Романе! З тобою є окрема розмова, — Максим хотів залишити батька з думками в спокої, не кожен день дізнаєшся, що в тебе доросла донька розгулює світом. — Ти що з Курило робив у Золотому? Вирішив компаньйоном знайти, щоб знищити мене, так братику?! — Аліса бачила, як у Максима кров закипає від гніву. —Ти невдаха, Ром. Усе життя в моїй тіні. Сам нічого не можеш,  тому і бісишся?! Та з цим я розберусь пізніше, ти чого викрав блокнот Андріани з мого номера?! Що ти хочеш приховати?!
• Нічого я не крав!
• А наказ, який видала Андріана, то сорока на хвості принесла?! — Терпіння прийшов кінець, Максим схопивши брата за піджак, так і притиснуті до стіни. Батьки тільки й встигли, що ахнути.
• Мені його у фірмі посеред кореспонденції залишили. Точніше прислали! Зворотної адреси не було, уже вибач! Я нічого спільного зі смертю Андріани не маю.
• Це я й так знав. В тебе сміливості не вистачить, братику. Ти, як завжди, хотів мені палки в колеса встромити. Тобі нема чим зайнятися, Ром? От чесно.
• Як усі бачать, не вийшло в мене нічого, — погляди поповзли на Алісу, яка не рухалася  зі свого місця. — Та він сюди прийшов, тату, тільки, щоб отримати відповідь на те, що його цікавить. А ти думав, що син брудний вернувся.
• Сімейка ненормальних, присягаюсь, — Максим відпустив Романа, не глянувши ні на кого, схопив дівчину за руку і поспіхом вийшли.