8. Аліса в країні брехні.

Галя допивала келих вина, котрий уже по рахунку й сама не знала, почувалась фантастично, але не цілком розуміла історію подруги. Аліса не витримала напруження і трохи розказала, але упустила ту частину, де Дзюба працює на Гака, а вона їм допомагає.

— Він тебе поцілував, так? Це ж класно! Ой, тобі не сподобалось.

— Ні, мені сподобалось! Це було... Я хотіла цього поцілунку. В цьому і проблема, — повільна музика заповнювала кімнату, продираючись у свідомість дівчат, і там наводячи романтично-журбливий настрій.

— Тоді я не розумію. Або це вино, або ти щось не розказала. Бо я не розумію, люба,— Аліса мовчала, не могла ж вона сказати, що проблема в тому, що гра Максима колись закінчиться і він поїде, тоді ж Аліса теж стане лише грою, а серце розіб'ється на частинки.

— Занадто сильно засів Дзюба мені в серце. І коли? Сама не помітила. А тепер буду сама собі винна і кожній сльозинці, яка скотиться з очей, — Галка смачно спала, Аліса ж не могла і очей заплющити, так все давило.

На роботу Максим не пішов, хворів все ж, тому вирішив зробити хворобу більш правдивою. Цілу ніч сидів над зашифрованими записами Андріани у записнику, та жодного прогресу не було. Голова тріщала від болю не менше, ніж спина. Очі пекли і перед очима все пливло, перевтома річ непроста. Виявляється, вдавати не себе самого, брехати хорошим людям, знаходити мертві тіла, добряче виснажує морально. Усе, про що мрія в цей момент, це велика чашка кави і щось перекусити б здалось, а то й шлунок забурчав.

Такий-сякий бутерброд із черствого хліба та несвіжого сиру, навіть смакував, разом з кавою так взагалі їжа богів. Максим мав твердий намір продовжити досліджувати шифр Андріани, адже можна було б дізнатися, куди вона ходила, з ким і де зустрічалася. А там недалеко вийти на особисту персону її коханця. Та в двері постукали, Максим стояв, як вкопаний, чомусь перша думка, що це по його душу поліція прийшла. Тому й мовчав, навіть дихати страшно стало, налякався серйозно. В двері знову постукали, але уже наполегливіше і з більшою силою.

— Максе, я знаю, що ти вдома. Чула, як Карина говорила, що ти прихворів, — голос Аліси солодким медом поплив по душі, якось одразу спокійно стало. — Максиме, я не піду звідси, поки не відчинеш. Я серйозно зараз кажу!

Вибору не було, та й побачити дівчину хотілося, засумував без її блакитних очей, хоча всього то один день не бачив. Уже біля дверей зрозумів, що варто було переодягнутися. Светр, в якому цілу ніч просидів, який дорогу пережив з Києва, найпривабливішим не був, але Аліса не стихала.

— Максиме!

Коли на порозі з'явився Максим, вони обидвоє мовчки стояли і дивились одне на одного. Не важко було помітити виснаження на його обличчі, зате він вловив ту сором'язливість, яка з'являлась нізвідки, бо ж секунду тому дівчина була такою рішучою і наполегливою. Та знову йому сподобалося, її несвідомі реакції, які читалися на милому обличчі, непогано заводили чоловічу уяву.

— Скучила, що так добиваєшся до моїх дверей? — Сором, як рукою знало, натомість гордість та образа за усе жіноцтво світу, так і накрила кожен міліметр лиця.

— От придумав, егоїст самовпевнений.

— Що там в пакунку?

— Ти ж прихворів, ото й принесла вітамінів.

— Ти знаєш, де кухня, — Аліса пішла уже в знайомому напрямку, почала витягати усе куплене. Максим поспішив у спальню, зняв брудний светр, загарбав блокнот із невдалими записами розшифровки і кинув їх у шафу, звідки й витяг свіжу чисту футболку. Та вдягати не поспішав, так і пішов у кухню, подражнити дівчину. Він й досі пам'ятав той вираз обличчя на складі під час ярмарку. Хотів знову побачити його, вслухатися в нерівномірне дихання, відчути тремтіння тендітного тіла. А потім поцілувати, задовольнивши своє бажання.

— То, що це за важлива справа була? А Василина теж там була?

— Так, — Максим всівся на крісло поруч з Алісою, яка збиралася уже класти покупки у раковину, щоб помити їх. — Це проблема?

— Та Бога ради! Мені там  дуже треба, — погляд сам ковзнув по оголеному торсу вниз, Максим, звичайно, вловив його. Усмішка не сходила з обличчя, саме цього він і домагався: мільйон емоцій за якусь хвилину, та витримці Аліси треба було позаздрити. — Ти ж хворий, не варто розгулювати от так... невдягненим. Це зашкодить...

Рука Максима зупинила неточні і нервові рухи дівочих пальців, які боролися із зав'язаним кульком. Він встав, підійшов так близько, як можна було. Змінити б фізичні закони, то він би розчинився в Алісі. Рука й досі міцно стискала долоню дівчини, вона ж не підводила погляду, вільною рукою Максим обережно зловив пасма волосся і заправив його за вухо, від чого Аліса мусила заплющити очі, щоб не видати звуку задоволення.

— Василина — це сестра моєї подруги. Найкращої подруги з дитинства. Тільки от сестра у подруги зовсім неприємна. Терпіти її не міг ще з дитинства, але на цю подію мусив поїхати. Подруга теж лише подруга. Так, така дружба теж існує, Алісо.

Коли рука Максима владно стиснула талію, Аліса не знала, але добре відчула, наскільки сильний цей чоловік. Вона враз стала впритик до голого, розпашілого тіла чоловіка і готова була витягти білий стяг. Здатися, саме цього бажала. В житті вона не відчувала такого, щоб стриматися було так важко, щоб начхати на правила і норми. Вона лише хотіла його тепла, цілунків, його усього.  Закинути думки, що буде потім, головне те, що зараз. Усе в середині переверталось від кожного дотику, а легкий поцілунок, що ледь торкнувся губ, зводив з розуму, так хотілося ще.

— Алісо, — в роті стало сухо аж заболіло, але це не важливо, от тільки телефон розривався уже який раз. Вона глянула, хто це — Гак.

— Не відповіси?

— Ні, — він наближався, як хижак до жертви, та й Максим міг поклястися, що готовий розірвати на шматки усе те в'язане платтячко, що заважає відчути його дівчинку.

— Це ж Гак.

— Хай дзвонить.

— Він твій шеф, — ось Максим знову вернувся в реальність, де він всього то лиш актор і грає роль, а почуття до цієї красуні всього лиш побічний ефект.