6. Важливі дрібниці.

Ростик з самого ранку не міг зосередитись, повідлмлення Макса було дуже дивним та й голос якийсь не такий. Він хотів відтягнути момент розмови, уже готував важливі причини, чому не зміг передзвонити одразу. Трохи правди в цьому було, на роботі справді і дихнути нема коли, хоча не з самого ж ранку.

Ресторан знову був порожнім, це не подобалось і злило, але усе, що Максим міг робити, це спостерігати. Вчорашній вечір не йшов з голови, відсутність дзвінка від Ростика теж грали на нервах. Він переодягнувся у форму, ніхто йому по дорозі не зустрічався, чому, якщо чесно, Максим радів.

Тетяна Володимирівна закінчувала прибирати зал, в дверях з'явилася усміхнена Карина із Владиславом Курило. Таке видовище разом із неприємним звуком дверного дзвінка не те, щоб здивувало, радше насторожило Максима. Вони сіли за один із найкращих столиків, де їм не будуть перешкоджати, а обслуговувала, звичайно, Варя.

Тихий голос над вухом з зловіщим «бу» змусив підстрибнути на місці, навіть дихати перестав. Аліса ж сміялася від душі, ніби, не було вчорашньої неприємної ситуації, та все ж якесь напруження відчувалося.

• Я тебе налякала? — Її сині очі світилися, а усмішка була такою променистою, що Максиму трохи прикро стало. Можливо, він даремно себе мучить за вчорашні слова щодо Аліси. Вони ж лише ділові партнери, чого б це їй ображатися?
• Трохи, — якась незручна мовчанка запанувала між ними, обидвоє це відчували, але жоден не знав, як її перервати. — Як вчора додому добралась? Без пригод?
• Я велика дівчинка, Максиме. Добралась додому ціла і не ушкоджена, — в пам'яті спливав дорога додому, зупинка на мості, де виплакала усі очі через жалість до себе, а потім без сил завалилась у ліжко. Та не можна показувати, наскільки його слова зачепили, йому ж це все одно. — Ти знаєш, з ким Карина прийшла?
• Хто це? — Максим чудово знав цього чоловіка, не раз з ним розмовляв, точніше, відмовляв від співпраці, злиття та викупу свого бізнесу. Настирливості Курило не позичати.
• Він теж із ресторанного бізнесу. Кажуть, він запеклий ворог-конкурент Піддубного. А ще кажуть, що знищити нашого шефа для цього дяді стало принципово. Не любить дядя програвати, що тут скажеш.
• Он як. А з Кариною, що він має спільного?
• Нічого. Але я припускаю, що вона йому допомагає закрити цей ресторан, щоб потім Курило міг за гроші викупити приміщення. Або звести доходи до мінімуму і тоді він викупить саме ресторан Піддубного.
• Трішки натягнуто, не думаєш?
• Я, взагалі то, в тонкощах таких брудних транзакцій не розуміюсь. Думаю, що твоя фарбована світла голова, суть зловила.
• Аучь, хтось колючки виставив. Так, я зрозумів, — не міг Максим не глянути на дівчину, яка уважно вдивлялася в кінець залу. На чолі з'явились кілька, ледь помітних складок, нижню губу закусила, а брови насупились. Та була якась краса в цій гримасі, він усміхнувся.
• Лише Андріана рятувала нас. Кожного разу. Кожного разу давала шанс, який Карина просрала по повній. Усі мої ідеї, щоб притягти клієнтів, навідріз не приймалися. Усі інші мовчали, мовчать тобто, їм місце важливе. А інша верхівка, Піддубний і той Гак, навіть про наше існування не знають. Для них ми лише число на папері, коли станемо геть невигідними, закриють нас. І буде це дуже скоро.
• Як думаєш, чому Андріана так боролася за цей ресторан? Які мотиви в неї були? Чого це він такий особливий?
• Не знаю. Та думаю, що тут не про ресторан йшлося, а про наше містечко. Думаю, їй важливо було мати причину сюди приїжджати, а робота це чудове прикриття.
• Вона з кимось зустрічалася?
• Звідки мені знати? Але я так припускаю.
• Логічне припущення. Оскільки, я тут є, і я усе передам Гаку, то ви й надалі працюватимете, але уже з новим менеджером.
• Ніби, йому до нас діло є. Ти тут, щоб нарити про смерть Андріани, а не в збавителя бавитись. Крім того, ходять чутки, що цьому типу хтось допомагає. Хтось, хто близько до Піддубного. Хто знає, раптом це той же Гак?
• Ні. Це не він. Він ме... йому друг.
• Як скажеш. Та й той Піддубний дивний. Якщо те, що говорять в новинах і пресі, правда, то з батьком і усією сім'єю стосунки складні, дівчат міняє, як шкарпетки. І він точно щось приховує, гарантію даю. Бо чого б так уникав інтерв'ю і взагалі заховався в своїй золотій клітці? — Максим слухав і, ніби, не про нього говорили. Він і гадки не мав, що його поведінка, так підозріло виглядає збоку. Та й чи він ховався колись?
• Можливо, він і сам не знає, як його сприймають люди. Можливо, він і сам не знає, що ховається, — телефон задзвенів, Максим з подивом глянув на дисплей, коли там висвітлилось «батько». Ніби, відчував, що про нього говорили. — Я відійду на хвилину, батько дзвонить.
• Йди, потім ще поговоримо.

Щоб не ризикувати, Максим вийшов на двір, позаду ресторану відкривався очам красивий вид. Вітерець легенько рухав крони дерев, а сонце по-літньому гріло, годі знайти красивішого місця для розмови.

• Максиме, з тобою все гаразд? Ти куди подівся?
• Усе зі мною добре.
• На роботі тебе нема, сказали, що ти у відпустці. Та це маячня якась! Ти не береш відпустки. Подумав, що жартують так. Потім подумав, що ти так уникаєш мене. А потім взагалі...
• Чого це я відпустки не беру? Звідки знаєш?
• Бо ми схожі більше, ніж ти думаєш, сину, — дивний звук позаду змусив повернутися, нікого не було, лише вітер, але Максим був певен, що його підслуховували.
•  Я тобі передзвоню.