Глава 1: ЦИФРОВЕ БЕЗСОННЯ

2047 рік. Місто пульсувало даними. Голографічні банери «ГлобусКойна» застеляли кожен будинок. Маршрути людей, покупки, рішення і навіть думки — усе фіксувалося у централізованій мережі, яку корпорація «Енігма» називала «найбільшою системою довіри». Для більшості — це був комфорт. Для Еріка Вольфа — пастка.

Його квартира стояла у «мертвій зоні». Ні сигналу, ні мережі. Лише старовинні стіни, лампа над робочим столом і величезний саморобний комп’ютер із повітряним зазором — air-gapped. Емісія ГлобусКойна контролювала все — окрім нього.

Ерік вдивлявся у старий манускрипт, повний аналогових символів. Цей текст, за його переконанням, містив «шифр Предків». Щось, що існувало задовго до цифрового світу.

Скупі рядки коду миготіли на екрані.

— Подивимось, чи ми все ще розуміємо одне одного, Амíро… — прошепотів він.

Колись вони писали цей шифр разом — як жарт, як інтелектуальну гру, як символ того, що навіть світ алгоритмів може мати місце для людського серця.

Ерік спробував застосувати стародавній шифр до публічного ключа «ГлобусКойна». Він не очікував результату — лише легкого привіта з минулого.

Потім екран мигнув. Відкрилася прихована папка: 00_APOCRYPHA. Всередині — зображення спірального символу та координати:

48.8584°N,2.2945°E // ПЕРШАПЕЧАТКА

Не встиг він усвідомити побачене, як на його захищений канал прийшло повідомлення: "Ти занадто близько. Припини. Вони помітять. Я досі тут."

Ерік застиг. Це могла бути лише вона — Аміра. І тепер він знав одне: вона бачила його запит. І тепер вона в небезпеці.

~~~

У хмарочосі «Енігми» темноволоса жінка спостерігала за потоком даних.

Алія Сомерс — агент безпеки, геній аналізу, фанатка цифрового порядку.

— Аномалія на 0.002% відхилення, — промовив дрон-асистент.

На екрані мигнули координати Ейфелевої вежі. І логін, який теж побачив збій: Амíра Кадіша.

Алія з прищуром вдивилася в екран: — Цікаво… Хтось грає в небезпечні ігри.

Еріку потрібен був вихід із країни. Він зв’язався з Амíрою через підпільний канал. Зустріч — у «Сірій зоні», одному з небагатьох місць, де системи «Енігми» мають сліпі плями.

Вона прийшла першою. Очі — виснажені. Руки — ледве помітно тремтять.

— Ти не мав цього робити, Ерік… — прошепотіла вона.

— Ти все ще жива — це достатня причина.

— «Енігма» бачить усе. Навіть мене. Я не можу піти. Вони контролюють мою сім’ю. І… — вона опустила погляд. — Мої розробки.

— Я витягну тебе.

— Не так це працює. — Вона простягнула фальшивий ID. — Їдь у Париж. І не обертайся.

Алія переглядала логи спостереження. Амíра зникала на 12 хвилин у «Сірій зоні».

— Ось ми й почали, — холодно сказала вона.

Ерік тим часом уже сидів у гіперпоїзді до Парижа.

~~~
 

Париж був красивим — навіть у 2047. Але тепер краса була під наглядом роботизованих охоронців.

Координати вели під Ейфелеву вежу. Туди, де офіційно не існувало входів.

Ерік приклав долоню з шифром до панелі. — Давай, старий коде… — пробурмотів він.

Панель клацнула.

Підземний зал нагадував храм. У центрі — Серверний Кристал, що світився м’яким блакитним світлом. При активації кристал заговорив: “Об’єкт: Перша Печатка. Доступ надано.”

Ерік не встиг здивуватися, як екран показав історію заснування «Енігми»: Корпорація була створена для того, щоб приховувати Печатки. Не гроші. Пам’ять людства.

Потім мигнуло попередження: “Порушення. Ініційовано Видалення. 120секунд.”

Ерік намагався завантажити дані, але раптом його пристрій почав приймати великий зашифрований пакет. Амíра надсилала інформацію зовні. Схема наступної Печатки. І несподівано — текст: "Прости."

Перший кристал вибухнув, але Ерік встиг вискочити назовні.