~•~ 14. Прості речі

"Те яким ви бачите своє майбутнє набагато важливіше того, що сталося у вашому минулому."

~•~ Зіг Зіглар

~•~ Листопад 2020 ~•~

Аврора з Маркіяном їхали потягом в одному напрямку, спочатку їм треба було виходити в прикордонній зоні, потім переходити пішохідний пропускний пункт української митниці, а вже пізніше - на території України, чимось добиратися до Львова. Яка іронія? Ну прямо "галопом по Європі". По дорозі вони навіть встигли трохи поспілкуватися.

З рештою, Маркіян вирішив, що у цього знайомства може бути продовження. Щодо Аврори, то після невдалих стосунків з Яном і колишнім чоловіком Сашком - вона в цьому сумнівалася, тай не вірила більше в справжнє кохання, тим більше "з першого погляду". Але, Маркіян був досить цікавим та загадковим. Він, був як закрита книга - поки не відкриєш і не прочитаєш, нічого не зрозумієш по обкладинці.

Через дві години за Маркіяном мала приїхати машина і відвести його до Львова. Він вже подзвонив своєму колезі та домовився із ним, що той забере його з кордону.

- Слухай, Авроро, я тут подумав... Може тебе підвезти? Нам всерівно в одному напрямку. - запропонував Маркіян їй.

- Навіть, не знаю... Мені якось не зручно! - вона ніяково відповіла, знизуючи плечима.

- Облиш! Навіщо тобі їхати автобусом чи потягом, якщо можна з комфортом доїхати авто? - наполягав він.

- Ну в принципі, я могла б... Але, якщо ти наполягаєш, то ок. - вона усміхнулася.

- Супер! А зараз ходімо, вип'ємо якоїсь кави, а то під ранок якось холоднувато. - він застібнув свою осінню куртку щільніше.

- А що ти хотів, на вулиці листопад... - з якимось сумом сказала вона.

Вони зайшли в найближче "WOG-кафе", що працювало цілодобово:

- Що питимеш, Авроро? - глянув він на прайс з цінами, на екрані табло.

- Лате-макіято, будь ласка!

- Нам навіть однакова кава подобається?

- Ти теж його любиш?

- Так, люблю.

Вони сиділи навпроти одне одного і просто спілкувалися за чашкою кави. Спілкувалися, так просто і не вимушено. І ніхто з них не відчував дискомфорту, якій буває при першій зустрічі. Мабуть жоден з них, вже давно так ні з ким не спілкувався...

Іноді ми так занурюємося в життя, що забуваємо, що немає необхідності так сильно завантажувати себе. Не завжди треба перевіряти свою пошту або хапатися за нові заняття. Варто нагадувати собі, що абсолютно нормально, і навіть необхідно - зменшувати темп. Взяти невелику перерву і насолодитися природою. Вимкнути телевізор і просто скласти один одному компанію. Отримати задоволення від гри в карти. Запитати дітей, про що вони мріють. Подзвонити батькам. Спостерігати за світанком. Насолодитися запахом палаючої свічки. Ми ніколи не повинні забувати отримувати задоволення від маленьких речей, тому що вони не такі вже й маленькі.

Потім, коли приїхав колега Маркіяна, вони поїхали авто до Львова. По дорозі обмінялися номерами мобільного.

Аврора вийшла на "Галицькому перехресті" і пішла додому пішки. А Маркіян поїхав далі. Та чи подзвонить колись він їй, невідомо. І навіть, якщо ця зустріч була першою і останньою, від неї в обох залишаться лише теплі спогади... Життя - класна річ, як не крути!