~•~ 13. Останнє послання янгола

~•~Осінь - 2015 рік ~•~

На честь їхньої річниці, Маркіян і Марго вирішили зробити собі парне тату "Крила янгола". Це виглядало так, що коли вони трималися за руки, то крила були єдиним цілим. Адже, янгол не може піднятися в гору без одного крила, він просто впаде. Отже, вони як крила янгола, не могли одне без одного функціонувати. Їхнє кохання окриляло їх, воно було таким чистим і невинним... І все було прекрасно...

~•~ Новорічний корпоратив ~•~

- Що ви робите? Відпустіть мене! - виривалася Марго. - Не треба, не робіть цього, благаю...

Сьогодні у них був корпоратив в ресторані готелю "Moon". Андрій пильно спостерігав за Марго, вже майже рік, вона працювала на нього, та ще досі йому не вдалося затягти її у ліжко. Вона була прудка, як заєць і постійно його уникала, знаходила відмазки і навіть старалася не лишатися з ним на одинці. Сьогодні вона точно буде моєю, я хочу її тіло в якості подарунка на Новий рік! А я завжди отримую те, чого бажаю і не важливо, якою ціною! Інакше я не Біда Андрій Миколайович! Не дарма ж говорили усі, що там де БІДА, там всіх чекає справжнє лихо. Він був вже достатньо п'яний, покликав до себе свою секретарку, дав їй ключ від номеру і щось прошепотів на вушко...

Марго саме поговорила по телефону з Маркіяном, нажаль він не зміг поїхати з нею на корпоратив, бо його мама прихворіла і він поїхав до неї. Вона поклала слухавку і стояла в кутку ресторану, спостерігаючи за колегами, було вже достатньо пізно і вона хотіла чим швидше поїхати додому. Повз проходила Віка - секретарка Андрія і "випадково" розлила на її білу сукню червоне вино:

- Марго, мені так шкода вибач! - за її гру можна було дати "Оскар".

- От чорт, як я буду ходити з такою плямою? - вона розсипала лайку: - Ти ж не навмисно?

- Звичайно ні, я справді не хотіла! Пробач! - вона прикинулася засмученою.

- Та нічого! Сходжу в туалет, спробую відчистити! - Марго закотила очі.

- Слухай, Марго! Ти можеш піти і переодягнутися в моєму номері. На моєму ліжку лежить ще одна сукня. Одразу і спробуєш почистити свою. Ось ключі! - вона простягнула ключ від номеру 999.

- Не переймайся, щось придумаю. - в голові вона прокручувала варіанти рішення цієї проблеми.

- Я цілком серйозно! Просто візьми мою сукню, адже я зіпсувала твою. Потім віддасиш. - благала погодитися її Віка.

- Вона тобі точно не знадобиться? - з підозрою запитала її Марго.

- Ні, не знадобиться. Прошу, візьми її, так я відчуватиму меншу провину за твою зіпсовану сукню. - вона знову вклала в долоню Марго ключі від номеру.

- Ну добре, завтра її поверну! - вона взяла ключ і швидко направилася на гору.

Віка швидко дістала свій смартфон і настрочила повідомлення: "Завдання виконано, бос! Вона підіймається..." і натисла клавішу "Send"...

***

Марго вже стояла біля дверей номеру і відкривала їх. Вона увійшла, швидко намацала вмикач і ввімкнула світло. Віка не збрехала, на ліжку й справді лежала червона сукня. Вона повільно підійшла до ліжка, схопилася за подол сукні, щоб її зняти і почула звук повороту ключа. Вона була тут не сама, вона злякалася і повернулася, це був Андрій, який вже закрив двері з середини і сховав ключ в кишеню штанів. Він був п'яний і вже наближався до неї:

- Що ви тут робите? - злякано закліпала вона.

- А що не бачиш, чекаю на тебе, люба! - він вже практично підійшов до неї в притул, вона кинулася до дверей, але ті були закриті:

- Відкрийте, я буду кричати! - пригрозила вона, смикаючи за ручку дверей.

- Тут стіни з звукоізоляцією, тебе ніхто не почує! І ти сьогодні нікуди не підеш! - він притис її до дверей, своєю великою п'яною тушею.

- Що ви робите? Відпустіть мене! - виривалася Марго. - Не треба, не робіть цього, благаю. - вона вже плакала.

- Е ні, кицю, сьогодні ти моя! - він спробував поцілувати її, від нього бридко смерділо перегаром. Вона плюнула йому в обличчя:

- Ні! Я хочу додому! - вона знову спробував вирватися з його лап.

- Ти що не зрозуміла, я сказав ні! Сьогодні ти будеш моєю су*кою і заплатиш за всі спроби втекти від мене! - він схопив її на руки і поніс до ліжка. Вона виривалася, била його своїми маленькими кулачками, та все було марно. Він кинув її на ліжко, як мішок з картоплею, вона вдарилася головою до спинки ліжка:

- Не треба, благаю, не треба! - вона молила його про пощаду, сльози обпалювали її щоки та він вже розстібував штани.

- Я ж казав називати мене, Андрій! Ненавиджу непокору! Зараз ти за все заплатиш! - він схопив її за руки і притис до ліжка. - Ти будеш кричати від задоволення... - він розірвав її сукню на грудях.

- Андрію, благаю, ні, не роби цього! Прошу... Благаю, не треба... - вона спробувала вирватися і втекти, та він вдарив її по обличчі, вона впала і сильно вдарилася головою... Тупий біль, далі все в тумані... І вона провалилася в темряву...

***

Коли я прокинулася все тіло нило від болі, обличчя набрякло, голова розколювалася, було темно:

- Де я? - я ледь піднялася на ноги, побрела до найближчої стіни, ввімкнула світло, від яскравості якого запекло в очах. - Слава Богу, я вдома! Котра година? - Марго знайшла свій побитий телефон, на годиннику 5:07, на журнальному столику ключі від квартири і сумочка. Глянула на себе, на мені чужа червона сукня, жахливі спогади підкралися із свідомості і рознеслися кошмарним ехо по тілу...

Марго ледь допленталася в ванну, ноги її не несли, все боліло і зудило. Вона глянула на своє відображення в дзеркало - скуйовджене волосся, темно-синій синець під оком, розбита губа. Боже, на кого я схожа, вона зняла чужу сукню, все тіло пекло, купа подряпин і ссадин... Тільки звір міг таке зробити! Вона ледь забрела в душ, ввімкнула гарячу воду, сльози политися рікою... Вона сповзала по стіні на підлогу, обійняла себе за коліна, вона почувалася безпорадною, як немовля, їй було страшно. Вона взяла мачалку і до болі почала терти шкіру, їй хотілося змити весь той бруд минулої ночі. Такою брудною вона не почувалася ніколи в своєму житті і цей бруд їй не змити ніколи. - Пробач мене Маркіяне! Заради Бога, пробач! Я більше не належу тобі! Я брудна хвойда, в моєму тілі не залишилося нічого невинного, а мою душу перетворили на попіл, тепер я просто "живий мрець"... - вона ревіла звіриним голосом... Від колишньої Марго нічого не залишилося.