~•~ 12. Пекло в раю

~•~ Осінь - 2014 ~•~

- Дівчинко, скинь нарешті рожеві окуляри, він не зміниться ніколи. - внутрішній голос кричав Аврорі, а по щоках текли солоні сльози.

Сьогодні Аврора була сильно засмучена, після візиту до лікаря. Вона просто хотіла поговорити з Яном, який був зараз закордоном. Після десятків дзвінків він нарешті взяв слухавку, та пролепетав щось п'яним голосом, а потім взагалі вимкнув телефон. Ну чому саме зараз? Їй було прикро і боляче, і саме зараз їй була так необхідна його підтримка. Аврорі було байдуже, скільки грошей вона потратить на дзвінок. Вона просто хотіла почути таке рідне: "Заспокойся, маленька. Все буде добре, я з тобою".

Останній рік, був надскладним у житті Аврори та Яна: постійні сварки і спроби розірвати стосунки; вічні обіцянки Яна змінитися і все знову по-колу. Аврора була безсилою і не могла нічого вдіяти із собою, мабуть прийшов час їм з Яном попрощатися. Але, якже три роки їхніх стосунків, спільні плани і любов батьків Яна до неї, як до рідної доньки? Хіба так просто все забути і покинути? З іншого боку - ненависний для Аврори футбол, у який любив грати Ян і тусовки з друзями після нього. Поки Аврора чекала його вдома, він заливався бухлом. І завжди було виправдання: "виграли - треба відсвяткувати, програли - треба горе залити". Ян плавно відсунув Аврору на другий план, на першому ж були - футбол і друзі до пізньої ночі. Ніщо не вічне, вона продовжувала ридати. Що їй робити? З ким поговорити?

Аврора відкрила телефонну книгу на своєму смартфоні, в останніх набраних був номер Сашка. Вона натисла клавішу виклику:

- Привіт. Ти зайнятий? Можеш зараз говорити? - після довгих гудків нарешті той зняв слухавку:

- Так, звичайно можу. Я вільний. Повернувся з нічної і щойно прийняв душ. - він почув тихі схлипування на тому кінці слухавки:

- Авроро, що сталося? Ти плачеш? - занепокоєно запитав він.

- Ні, все добре. - невпевнено відповіла вона.

- Точно? Де ти зараз? Я під'їду.

- Насправді, все погано..! Я в парку.

- Я зараз буду! - за мить він вже спускався по сходах. Він взяв свій байк і швидко направився на ньому в парк.

Аврора сиділа в парку на лавочці і тихо схлипувала. Вона була хворобливо бліда, очі від сліз почервоніли, а рожеві щічки - запухли. Зістрибнувши зі свого сталевого коня, Сашко направився прямо до неї:

- Авроро, що сталося? Чому ти плачеш? - він присів біля неї на лавці і по-дружньому обійняв її за плечі.

- Мені так паршиво! - вона поклала свою голову йому на плече.

- Щось я нічого не розумію! Що таке? - в його погляді читалось справжнє хвилювання.

- Вона сказала, що у мене ніколи не буде дітей! А я так їх люблю! І дуже хочу, хай не зараз, але в майбутньому точно! - вона продовжувала ридати.

- Стоп, щось я нічого не розумію! Хто вона? - він був у ступорі від нерозуміння почутого.

І Аврора йому розповіла, як ходила сьогодні в поліклініку, щоб пройти медогляд для навчання. А генікологиня, почала задавати особисті питання типу: "Чи ведете інтимне життя? Чи користуєтеся захистом? Чи є постійний партнер? І чи регулярно займаємося з ним сексом?" і т.д. і т.п. А після відповідей Автори зробила свій висновок - безплідна! І наговорила ще купу різної гидоти. А також Аврора розповіла, як дзвонила до свого хлопця, а він п'яний кинув трубку і відключив свій телефон. Сашко, аж почервонів від інтимних подробиць Аврори, але не розгубився:

- І через це ти плачеш гіркими сльозами? Дурненька, не слухай ти там якусь стару каргу на пенсії. Такі, не дають молодим дорогу і сидять в своїх крісла, навіть перебуваючи вже на пенсії. Старі радянські устави.

- Ти так думаєш? - Аврора обнадійливо глянула йому в очі.

- Звичайно. В тебе буде стільки дітлахів, скільки захочеш. - підбадьорив її Сашко. Аврора посміхнулася і витерла сльози:

- Вибач, ти мабуть хотів відпочити? А тут я зі своїми проблемами. - вона прикусила свою пухкеньку червону губку.

- Все гаразд! Я вже казав тобі, що ти можеш телефонувати мені в любу пору дня чи ночі. Для тебе, я завжди на зв'язку! - він посміхнувся.

- Дякую! Мені вже краще. Я просто хотіла із кимось поговорити про це. - вона посміхнулася у відповідь, їхні погляди зустрілися.

***

Люди завжди чекають ідеальних обставин, щоб почати щось робити, чи то навчання, чи бізнес чи тренування. Зрозумійте нарешті: ідеальних ситуацій не існує! На тебе ні звідки не звалиться купа можливостей, після чого ти скажеш: ось він - мій час. Початком всього може бути тільки одне - твій перший крок, час болю, дає велич завдовжки в життя.

Так і Аврора, сильно вагалася. Адже, з одного боку Ян - з яким вона вже 3 роки в стосунках, з іншого - Сашко, з яким вони сильно зблизилися за останній час.

Наближався День народження Яна і він мав скоро приїхати. Аврора мала прийняти важливе рішення: - Або Ян, або Сашко? Це було дуже складно.

День був надзвичайно похмурим, йшов дощ. Було сиро і холодно, сильний вітер збивав з ніг. Аврора приїхала до батьків Яна, сьогодні він мав повернутися із закордону. Десь до другої ночі вона чекала, але його все не було і вона заснула. В 6 ранку її розбудив неприємний звук і запах. П'яний Ян з мокрими і смердючими шкарпетками ліз до неї цілуватися:

- Що ти робиш? Ти здурів? - вона підірвалася із ліжка як ошпарена.

- Ну, зайка, я скучив! Поцілуй мене. - щось белькотав він п'яним голосом.

- Де ти був цілу ніч? Я тебе чекала! - докірливо сказала Аврора.

- Ну розумієш... Ми на кухні за друзями святкували моє повернення, я всіх так довго не бачив... І щойно вони розійшлись...

- А якже я? Ти подумав про мене? Я чекала! - Аврора була роздратована.

- Йди сюди, крихітко! Я тебе хочу, ми не бачилися три місяці... - і він потягнувся до неї, щоб поцілувати.

- Йди хоч ванну прийми, може трохи протрезвієш... А тоді поговоримо. - вона ще далі відійшла від нього.

- Не піду, я хочу тебе вже! - він наближався.

- Від тебе смердить! Ти п'яний! - вона дала йому ляпаса по обличчю. Він впав на ліжко і одразу заснув. Це було останньою краплею.