~•~ 10. Кохання та інші ліки

***Літо 2014***

Аврора познайомилася з Яном три роки тому в 2011, спочатку це було легке спілкування в Інтернеті в одній із соціальних мереж, потім безкінечні розмови по телефону до ранку і нарешті зустріч...

 А зараз вона була на роздоріжжі... Треба було робити вибір знову...

~•~Грудень 2012 р.~•~

Вони спілкувались вже майже рік, коли Аврора вирішила нарешті зустрітися вживу. Це був звичайний недільний вечір, Ян приїхав до Львова, так як жив у невеликому провінційному містечку, а Аврора ж саме приїхала в гуртожиток після вихідних у бабусі в селі. Вони зідзвонилися і вирішили зустрітися біля Оперного театру о 17 год.

Фонтан - традиційне місце зустрічі не однієї пари, вечірній Львів, а взимку по-особливому красивий, всюди палають яскраві вогні в очікуванні Різдвяних свят. Відкрита ковзанка біля Ратуші, на якій постійно кружляють парочки, де всюди лунають колядки, вся ця передріздвяна метушня і не тільки. Вона страшенно нервувала, адже це була їх перша зустріч в реальному житті, незважаючи на те, що вони вже практично все знали один про одного. Цікаво, чим це все закінчиться? Але, водночас, це були нові цікаві і захоплюючі враження, відчуття чогось нового і непередбачуваного. Її серцебиття прискорювалося щосекунди, чим ближче вона підходила до Оперного театру. В її голові прокручувалися різні сценарії завершення цієї зустрічі, долоні покрилися потом і стало надто жарко, при тому, що на вулиці було -10°С. Це був початок грудня, під ногами рипів замерзший сніг.

Ян стояв біля фонтану з букетом білих троянд і страшенно нервував, незважаючи на те, що йому було 27, а їй на той час, ледь виповнилося - 20, досить суттєва різниця. Але він вірив у те, що все пройде гладко і без "косяків".

Аврора йшла по протилежній стороні дороги, коли побачила його. Він був досить високим, спортивним брюнетом, одягнений в чорну куртку, сині джинси і білі кроси, а в руках тримав букет білих троянд. Він поглядав у різні боки, очевидно шукаючи її поглядом серед натовпу вечірніх перехожих. Її серце забилося частіше, коли одна нога ступила на пішохідний перехід, а їхні погляди зустрілися... На устах Яна промайнула легка усмішка, отже, він упізнав її, направився прямісінько до неї. Щось ніби легка іскра промайнуло між ними, коли вони підійшли одне до одного:

- Привіт. Нарешті зустрілися, радий тебе бачити! Це тобі. - Ян простягнув букет квітів Аврорі, вона зашарілася.

- Мені? Так несподівано, дякую! - нормальний букет ще ніхто і ніколи не дарував Аврорі, максимум - одну квіточку.

- Звичайно! Красиві квіти, для красивої дівчини! - він підморгнув.

- Спасибі! Отже... Що робитимемо? - Аврора запитала трохи ніяково.

- А які пропозиції? Я за будь-який двіж, окрім бійки)) - він знову підморгнув і усміхнувся їй.

- Справді? - "У нього непогане почуття гумору" - відмітила про себе Аврора.

- Так! Ну тоді давай почнемо з львівської кави, я просто обожнюю її. - промовив Ян.

- Ок, я не проти. То куди підемо? - запитала Аврора, злегка посміхнувшись.

- Була тут одна класна кав'ярня, куди я часто ходив, коли був ще студентом. Можна піти туди. - сказав хлопець і взяв Автору за руку, її наче вдарило током, а в голові промайнула думка: "А він досить напористий" - і додала вголос::

- Йой, ти так говориш, наче ти вже старий!

- Бо так і є, мені вже 27, а тобі лише 20. - він зітхнув.

- Я вже тобі казала не раз, для мене вік немає жодного значення! Годі придумувати, головне, яка ти людина і які в тебе погляди, плани на життя і пріоритети. Зовнішня краса - річ тимчасова, а внутрішня - залишається назавжди.

- То ти трохи філософ? Але знаєш, я з тобою згідний. Ось ми і тут, вона ще працює!

- От і чудово! - Аврора стояла навпроти історичної будівлі з стародавнім фасадом, від якої йшов надзвичайно неймовірний аромат кави. Високі скляні двері з написом: "Тут народилась Львівська кава". Історичний центр міста Львова.

- Львівська копальня кави - моє улюблене місце сили. Тут, я сидів довгими зимовими вечорами і готувався до сесій, коли ще вчився в Універі Франка. Тут я писав реферати, своїм жахливим почерком, під звуки живої музики. - він поринув в приємні спогади і усміхнувся. На його щоках виступили милі ямочки.

- А я ніяк не могла потрапити сюди з подругами, аж цілих 4 місяці, від коли навчаюся у Львові. Уявляєш? Кожен раз проходячи повз, я вагалася зайти і шукала різні причини, щоб відмовитися. - на справді ж, Автору хвилювало зовсім не це, а - ціни, які були в меню. Вона була надто скромною, тай бюджет не особливо дозволяв їй відвідувати подібні місця. Вона була економною, так як виросла в неповній малозабезпеченій сім'ї, а останніх 6 років жила з бабусею. А це ж легендарна кав'ярня Львова, в якій мріють побувати усі. Подейкують, що там навіть є справжнісінька шахта, де видобувають справжню львівську каву.

- Чому? - він пристально глянув на неї. Вона була одягнена стильно, легкий макіяж підкреслював її природню красу. У неї була гарна посмішка, одним словом - дуже мила дівчина... І про що він зараз думав, от ідіот!

- Не знаю... - похитнула головою Аврора, хоча, вона прекрасно знала відповідь.

- То чому ми стоїмо тут, нам терміново потрібна гаряча кава... холодно ж, брр! - він легким рухом відкрив двері кав'ярні й притримав перед нею, щоб вона увійшла в середину, як справжнісінький джентльмен. Аврора ніяково увійшла, адже у неї не було іншого вибору.

Ця кав'ярня нагадувала сувенірну лавку. Тут розносився неймовірний ароматом справжньої кави, а також тут продавали різні львівські сувенірчики такі, як от: магніти на холодильник; вітальні листівки з зображеннями цікавих місць Львова; футболки з етнікою; навіть справжні вишиванки ручної роботи і звичайно ж - різні сорти кави з усього світу. Тут можна було придбати каву - як у зернах, так і їх могли одразу помолоти.

Перше приміщення - було сувенірною крамничкою, а вже друге - самою кав'ярнею. Тут подавалася кава і десерти на різні смаки. Одним словом, це була - старовинна кав’ярня, в рустикальному стилі з живою музикою та цегляним підвалом. Щодо підвалу, то Аврорі якось не хотілося спускатися у нього.