~•~ 9. Істина в вині

~•~ Серпень 2010 р. ~•~

Нарешті настав день D, у Маркіяна був перший робочий день, і він дещо хвилювався. І хоч він був досить комунікабельним та завжди й усюди знаходив однодумців. Та зараз, йому було трохи ніяково. Він одягнув чорний костюм, чи не вперше, адже він не любив костюми, на зап'ясті застібнув шкіряний ремінчик свого улюбленого годинника. Він не любив різні аксесуари, проте годинник носив завжди.

В його тісній орендованій квартирці було ще похмуро, так як вікна виходили не на сонячний бік вулиці. Він не любив багато зайвих речей у помешканні, йому більше до душі був мінімалізм. Тут стояв невеликий розкладний диванчик, на якому він спав, поряд тумбочка, де стояла настільна лампа і будильник, який будив його щоранку. В кутку невелика шафа-купе, навпроти якої у протилежному кутку стояв робочий стіл з ноутбуком і м'якеньке офісне крісло, правіше від нього на висоті двох метрів від підлоги висіла поличка на якій стояв невеликий плазмовий телевізор, трохи притрушений пилом, бо Маркіян його рідко дивився. Таким чином ця кімната в 15 кв.м була, як спальнею, так і офісом одночасно. Навпроти вікна були розміщені двері до невеличкої кухні.

В кухні справа від дверей до спальні розміщувалася плита, холодильник, тумбочка з поличками, на якій стояла мікрохвильова піч і, над якою нависала полички з посудом, а в кутку стояв невеликий столик з кріслами на 4 персони. Навпроти стола були ще одні двері біля яких невеличке вікно справа. Двері виходили в коридор, в якому зліва розміщувалася ванна, а справа вхідні двері. Також у коридорі стояло велике прямокутне дзеркало, біля якого на стіні був прибитий вішак з 4-ма гачками, а знизу 3-ох поверхова поличка для взуття. У кутку біля самісіньких дверей стояла невеличка тумбочка з ключницею, однією полицею і однією шухлядою, там Маркіян зберігав інструменти.

Маркіян випив свою ранкову каву, взяв свій портфель, в якому були усі необхідні папери та робочий ноутбук і пішов на зупинку, щоб доїхати до офісу. Це був чудовий сонячний день, непогано як для першого робочого дня. Він трохи хвилювався, так як не працював в нормальному офісі, вже більше 3-ох років. Але, його хвилювало не це, найбільше він боявся, щоб не було ефекту дежавю, так як зараз він виглядав ще краще, ніж тоді, три роки тому і жінки в буквальному сенсі вішалися йому на шию. Та для себе він вже давно вирішив, що спершу побудує кар'єру, а тоді буде створювати сім'ю. Він хотів сім'ю, але він хотів, щоб його сім'я жила в комфортних умовах, а не так, як колись ріс він, а зараз він не міг це гарантувати. І це було до того, як він зустрів Марго.

- Яка вперта та норовлива дівчина, ще ніколи не зустрічав таких! - подумав Марко. Його потяг до неї був шаленим, може це таке кохання з першого погляду, але він не вірив в подібну дурню, але як тоді це пояснити?! Він постійно думав про неї і останні дні, ходив наче зачарований до тієї кав'ярні, сподіваючись побачити її знову і знову, але вона кудись зникла. Може взяла паузу в роботі? Може вона студентка і готується до початку навчання, адже літо вже добігало кінця і вона виглядала юнною, а може вона просто так виглядала... В Маркіяна було купа запитань до неї.

У роздумах Маркіян навіть не помітив, як під'їхала його маршрутка, в яку він ледь встиг застрибнути. Адже, якщо він запізниться у свій перший робочий день, то це складе йому не найкращу характеристику. Маршрутка була переповненою, він одягнув навушники і став ближче до дверей, адже йому треба було їхати хвилин 30, якщо не буде корків на дорозі. А сонце вже почало пригрівати і нагрівати металевий корпус транспорту, тут ставало тісно і душно.

Проїжджаючи повз кав'ярню, в якій працювала Марго, Маркіян краєм ока через вікно помітив її, вона підмітала літню терасу і була одягнена у фірмовий фартух кав'ярні. Це вона, вона повернулася, Маркіян вже хотів прямо зараз вистрибнути з маршрутки, щоб зустрітися із нею, але різко себе зупинив:

- Стоп, дурню! Ти забув? У тебе сьогодні перший робочий день! Згадай, як важко ти отримав цю роботу і скільки співбесід провалив! І ти втратиш свій шанс через якусь дівчину, про яку нічого не знаєш, крім імені? - і його внутрішній голос був правий. Але його серце билось як навіжене.

- І що це, в біса, таке зі мною? Візьми себе в руки, хлопче! - привів себе до тями Маркіян, він навіть не помітив, що сказав це вголос. Реакція пасажирів була миттєвою, хтось був шокований, хтось подумав, що він дивний, а висока блондинка, яка стояла біля Маркіяна ніяково захіхікала, мабуть подумала, що він говорить про неї. Це повеселило Марка.

***

- Марго, ну нарешті ти повернулася, я ледь не здуріла тут одна! - до Маргарити підбігла красива висока блондинка і обійняла її.

- Так, Наталя, я повернулася, нарешті... - підняла голову Марго і відставила в бік мітлу, якою підмітала терасу - От, навіть швидше прийшла сьогодні, щоб попрацювати трохи. - проте вигляд у неї був не надто щасливим.

- Я така рада! До речі, як твоя бабуся? Їй краще, вона вже вдома? - схвильовано запитала Наталя. Вони з Маргаритою працювали в цій кав'ярні ще з її відкриття разом і вчилися в одному універі, хоч і на різних факультетах. Тай спілкувалися, як колеги, але не були близькими подругами.

- Їй вже значно краще. Якби ми не звернулися вчасно до лікаря, то це б закінчилося фатально. Вона вже вдома, але їй потрібен спокій і догляд. - Маргарита ще більше поникла.

- Марго, так це ж треба радіти, що з нею все добре, а ти чомусь сумна. - Наталя поплескала її по плечу.

- Наталя, я дуже рада! Але справа не в цьому. - вона сіла на найближчий стілець.

- А в чому ж тоді? Що таке? - поцікавилася Наталя.

- На операцію я потратила усі свої заощадження, що відклала за літо. Це були гроші на навчання, без них мені доведеться кинути університет. І бабусі потрібен постійний догляд, я не зможу працювати. - здавалося, вона зараз заплаче.

- Ого, а це справді проблема. - Наталя присіла на сусіднє крісло біля неї.