~•~ 7. Знайомство

Він закінчив престижний університет в 2007 році. Згодом влаштувався на престижну роботу в фірму, в якій проходив стажування під час навчальної практики. Але, після трьох місяців роботи на фірмі, його звільнили через один неприємний інцидент з шефом. І ось тоді він вирішив поїхати закордон. А що ще лишалося робити простому хлопцю, який не мав нічого за душею? Адже у нього не було, ані власного житла, ані авто. Але, він мав купу боргів, бо навчання було платним і суми накопичувалися.

Маркіян -- був найстаршим сином з п'яти дітей. Його виховувала мама, відчим був алкоголіком, а батько давно вже помер. З 15 років хлопець працював і старався якось допомагати мамі фінансово, адже їй було складно ростити 5-ох дітей самотужки.

2010 рік - був визначним роком для Маркіяна. Він знову знайшов хорошу роботу, після трьох років паузи і закордонних заробітків. Робота відповідала його кваліфікації, фірма гарантувала хороші умови праці і відповідну заробітну плату, лишалося пройти співбесіду, на яку його запросили.

~•~ Липень 2010 р .~•~

По дорозі на співбесіду, він забіг у кав'ярню, щоб взяти собі кави. У кав‘ярні було людно і трохи шумно, як для пізнього ранку. Нарешті підійшла його черга. Молода симпатична дівчина-брюнетка мило усміхнулася йому:

- Доброго дня! Я вас слухаю, пане? Що замовлятимете?

- Доброго дня! Мені, будь ласка, Лате-Мокьято.

- Вам із собою чи на місці? Можливо, бажаєте ще щось?

- Ні, дякую! Мені - каву із собою!

- Прошу, ваше Лате-Мокьято! Гарного вам дня, до зустрічі! - промовила дівчина "шаблонну" фразу і широко усміхнулася.

- Дякую, вам також! - він узяв каву - А, до речі, до котрої ви працюєте? - трохи ніяково запитав Маркіян.

- Кав'ярня працює до 21 год. - спокійно відповіла дівчина, роблячи вигляд, що не зрозуміла, що хлопець звертається особисто до неї.

Маркіян глянув на годинник, йому вже треба було йти. Співбесіда була призначена через 40 хв.:

- До зустрічі! - промовив він і вийшов із кав'ярні.

Погода була чудовою, як для звичайного літнього ранку. Світило сонце, але ще не було гаряче. Маркіян вже орендував житло у Львові, йому залишилося тільки влаштуватися на роботу. Дівчини у нього не було, так як він не мав для цього часу, бо постійно їздив на заробітки закордон.

Йому набридло так жити! Після того, як він закінчив університет - пройшло вже 3 роки. За ці 3 роки, Маркіян допоміг мамі придбати будинок у їхньому рідному містечку, щоб вони з молодшими дітьми мали власне житло. А зараз, він допомагав молодшому на 5 років брату оплачувати навчання в Виші. Його брат був не дуже старанним і постійно потрапляв у неприємності, які доводилося розгрібати за нього Марку.

Все своє життя - Маркіян мріяв вирватися у велике місто, жити там і працювати. Купити власне житло і авто, а ще зустріти хорошу дівчину і у майбутньому завести справжню сім'ю, якої у нього ніколи не було.

У нього було важке дитинство, діти знущалися над ним у школі, бо у нього не було батька, який би міг його захистити. І коли мама повідомила йому, що скоро в нього з'явиться "тато", Маркіян дуже зрадів. Адже скоро в нього буде те, чого йому так не вистачало - батьківська турбота, любов і підтримка. Але, цього нажаль не сталося і відчим невдовзі показав своє істинне обличчя, через що Маркіян зненавидів його. Проте, незважаючи на все, він старанно вчився в школі. І вже з 15 років підробляв, де і коли перепаде - вантажником на будові, кур'єром, роздавав рекламні листівки на вулиці.

Відчим Маркіяна був - жахливою людиною. Він часто заглядав у чарку і буянив, піднімав руку на його маму і молодших братів і сестер. Він постійно принижував всіх членів сім'ї, ніде не працював і жив за рахунок мами Маркіяна. От скажіть, чи можна поважати таку людину? Алкоголіка, який живе за рахунок багатодітної матері-одиначки, вічно гульбанить із своїми "корешами", піднімає руку на цю ж саму жінку і її дітей. Такий тип точно не заслуговує поваги! Маркіян багато раз захищав маму від відчима, хоч і сам не одноразово діставав "на горіхи". Він був просто маленьким хлопчиком, але поводив себе, як справжній чоловік, адже вважав, що в його обов'язки входить - захист сім'ї.

Маркіян поринув у спогади і навіть не помітив, як опинився біля офісу, в якому повинна була проходити співбесіда. До неї залишалося ще 20 хв. Це була висока будівля в стилі ренесанс, яка точно мала історичну цінність. Марко ще раз перевірив, чи всі документи на місці:

- Резюме, диплом, трудова... Паспорт та ідентифікаційний, здається усе? Господи, якже я давно не був на співбесідах! Так, все нормально. Заспокойся, все буде добре. - тихо бубнів собі під ніс хлопець. Він допив каву, викинув одноразовий паперовий стаканчик в смітник і зайшов  у будівлю. Тримаючи в руках папку з документами, він піднявся на 3-й поверх...

***

У фойє було купа, так званих "претендентів" на дану вакансію. Хтось сидів на стільці, хтось схвильовано розходжував по фойє. Дехто стояв спершись на стіну і ретельно щось вивчав у своїх конспектах. Хтось тупотів ногою по підлозі, що сильно дратувало усіх інших. Усі були одягнені консервативно і офіційно - чорні костюми, краватки, до блиску начищені туфлі. Лише Маркіян виділявся своєю простотою. Він був одягнений в білу футболку, темні джинси і чорний піджак. Він любив такий стиль, так він почувався впевнено. Його тіло - було досить спортивним, у школі він грав у футбол та займався важкою атлетикою. Це тривало доти, поки лікарі не заборонили йому цього через легку ваду серця, яку виявили під час чергового медогляду.

Підійшла черга Марка - він глибоко вдихнув, відкрив двері і ступив у невідомість. Співбесіда тривала приблизно 15 хв. Питання були стандартними, як і на будь-якій іншій співбесіді. Марко помітно нервував.

- Отже, ви раніше працювали по спеціальності? У вас в резюме вказано - три місяці. Чому ви звільнилися? Чи вас звільнили? - невисокий кремезний чоловік потер брови і різко поглянув на Марка.

Це було питання, якого Марко боявся  найбільше. Він затамував подих, наступила кількох секундна пауза: