~•~ 4. Світло в кінці тунелю

~•~Липень 2004 р~•~

Звичайний теплий день і сонячна погода в розпал літа. На годиннику 7:00 ранку. Аврора прокинулася з хорошим настроєм, день обіцяв бути вдалим і насиченим. Завтра - день народження найкращої подруги Віолетти. Їй виповниться 10 років, можна сказати - ювілей. Аврора була схвильована, адже вона вже купила подарунок, лиш би він сподобався Віолі...

Сьогодні була субота і в Аврори було купа справ вдома. Відколи Аврора жила зі своєю бабусею в селі, їй доводилося бути самостійною - прибирати в хаті, полоти грядки на городі, іноді приготувати щось поїсти, адже бабуся була вже старенькою. Бабуся завжди говорила: - "Тобі вже 12 років, ти маєш бути відповідальною, я в твої роки вже корів в колгоспі доїла, вдома все робила, воду й дрова носила", - вона любила повчати. Та й Аврорі подобалося слухати розповіді бабусі, адже вона народилася у 1935 році в часи перед Другою Світовою Війною і багато пережила.

Дід і тато бабусі пропали безвісти на війні. Мама підпрацьовувала швачкою на панство, адже їй потрібно було якось ростити трьох дітей. Часи були не легкі. Грошей ледве вистачало на хліб. Бабуся ходила босяком взимку, бо не було за що купити взуття.

Також бабуся розповідала, як пасла худобу на пасовищі, ходила до криниці по воду з коромислом і носила на плечах з лісу дрова, щоб можна було розтопити піч. Як вони з домашніми затуляли ввечорі вікна подушками, щоб ніхто не бачив, що в хаті горить світло і щоб нормально повечеряти. Повоєнні часи були важкими.

Аврора часто думала, як добре, що я живу в XXI столітті, де тихо і спокійно. Вона навіть уявити не могла, що все це скоро закінчиться і почнеться "Помаранчева революція", а ще через 10 років - війна на Сході України...

Ближче до обіду Аврора зустрілася з подругами - Віолеттою і Богданою. З Богданою Аврора дружила ще з першого класу, а з п'ятого - вони сиділи за однією партою. З Віолеттою вони познайомилися, коли та переїхала зі Львова до них у село і одразу подружилися.

Дівчата купили собі морозиво "Пролісок", яке коштувало 50 коп/шт і пішли до Богдани додому, адже вона жила недалеко від магазину.

- Мама вже спекла тобі торт на день народження? - запитала в Віолетти Аврора.

- А що ти будеш вдівати завтра? - запитала Богдана, в її голосі був чутний сільський акцент.

- Так, мама сьогодні спекла мій улюблений торт "Наполеон", а вдягану я - нове рожеве плаття і рожеві балетки і ще мені мама заплете колосок. - відповіла схвильовано Віола.

- От бачиш, я виграла, а ти програла, ха-ха! Ти винна мені морозиво! - радісно вигукнула Аврора звертаючись до Богдани.

- Ну добре. - розчаровано промовила та.

- Ей, дівчата! Ви про що? - здивовано запитала Віола.

- Ми з Авророю поспорили, що ти вдінеш на День народження! - відповіла Богдана і додала: - і я програла.

- Я сказала, що ти вдягнеш своє рожеве плаття, бо ти обожнюєш рожевий колір, а вона сказала, що ти будеш в червоному. - весело промовила Аврора.

- Тепер я знаю, хто моя найкраща подруга, яка знає про мене все! - радісно сказала Віола.

- Так не чесно, бо я вас познайомила і я скорше тебе знала! - розчаровано промовила Богдана.

- Дана, все добре, ти теж моя найкраща подруга! Ми з вами, як сестри Галівел із "Всіх жінок відьом" - непереможні, коли разом і разом до кінця! Пам'ятаєте? - підбадьрила її Віола.

- Так! - вигукнули усі троє. "Всі жінки - відьми" - був улюбленим серіалом дівчаток, його можна було дивитися безкінченно.

Несподівано, до них в кімнату увірвався старший брат Богдани - Антон. У свої 15 років хлопець був достатньо високим худорлявим парубком. Він носив окуляри і всі його порівнювали з Гаррі Потерром... Хіба що, шрама у вигляді блискавки на лобі в нього не було))

- Ей, у мене є класна ідея! - сказав хлопець.

- Яка? - вигукнула Аврора.

- Що за ідея? - підтримала її Богдана.

- А давайте ми поїдемо на став в сусіднє село на роверах?! Покупаємося. - запропонував хлопець.

- Але в мене немає велика. - засмутилася Аврора.

- В мене теж. - підтримала її Віола.

- Та то ніц. В нас є два! Давай Віола поїде з Антоном, а ми з тобою! Будемо мінятися місцями по дорозі, щоб було не так тяжко їхати. - запропонувала Богдана.

- Кльово! - вигукнули одночасно Аврора з Віолою.

На дворі було дуже спекотно. Усі дружно вирішили їхати на став в сусіднє село, але нічого не сказали батькам. Дорога простягалася через ліс і пасовище, їхати треба було 5 км. Дорогою, діти ще заїхали в магазин, де купили води і печива, адже їх чекала довга дорога попереду.

Приблизно через годину вони були на місці. Було близько 15 год. На лузі біля ставу якась дітвора пасла корів. Сонце ховалося за хмарами. Віола підійшла до берега і опустила ліву ногу в воду:

- Тепленька. Можна купатися. - проголосила свій вердикт.

- То що, скупнемося? - запропонував Антон.

- Але мені страшно, я навіть не вмію плавати! - промовила Аврора. Антон взяв ініціативу на себе:

- В нас є одна жилєтка для купання, її одіне Віола, бо вона - наймолодша. Богданка трохи вміє плавати, а тебе підстрахую я. Я добре пливаю, вроді. - попорпавшись у рюкзаку запевнив хлопець.

- Ні, я не полізу в воду, це може бути небезпечно. Напевне - там глибоко! - завагалася Аврора.

- Ладно, я піду на розвідку. - сказав Антон і стрибнув з розгону в воду, яка пирснула у різні боки і трохи намочила дівчат.

Раптом небо затягнуло чорними хмарами і почав накрапати дощ. Зірвався скажений вітер і десь далеко роздався звук грому, починалася гроза. Всім стало страшно.

- Треба шукати укриття, інакше ми змокнемо до нитки. - сказав схвильовано Антон. На другому березі ставу він помітив альтанку і запропонував всім піти туди:

- Так, беріть ровери і дуйте он до тої бісєдки, там сховаємося від дощу. - він продовжував складати вже розкладені речі в рюкзак.

Всі гуртом побігли в бік альтанки. Дощ посилювався, а грім звучав все гучніше. Раптом на небі з'явився розряд блискавки, що навпіл розколов небо.