~•~ 3. І грянув грім...

~•~Листопад 2020р.~•~

Їхні погляди зустрілися... Грянув грім за вікном і між ними проскочила блискавка...

- В чому річ? - запитав хлопець, дівчина зніяковіла:

- Тобто?

- На що ти так пильно дивишся? - продовжив Маркіян.

- Просто мене зацікавило твоє тату. Здається, я вже десь таке бачила... У нього є якась історія? - промовила з цікавістю дівчина.

- Можливо... Історія є, але дуже довга і заплутана...

- Розкажеш? Чи це твоє, особисте? - запитала Аврора.

- Можливо і розкажу, але іншим разом... - він усміхнувся. У нього була неймовірна усмішка.

- Добре, як хочеш! Але, ти мене заінтригував. Люблю таємниці покриті мороком. - дівчина жартома підморгнула.

- Ну, мороку там вистачає... - подумав Маркіян, адже день, коли він зробив це тату, був найкращим днем в його житті і назавжди закарбувався в його пам'яті... А те, що трапилося кількома місяцями по тому, було найжахливішим епізодом в його житті, а вголос додав: - То чим ти займаєшся, Авроро? У тебе таке незвичайне ім'я! - він задумався.

- Я - фотограф, можна сказати, любитель. - вона усміхалася.

- То ти фотограф-любитель, так? - його посмішка була м'якою.

- Так, все почалося з простого хобі. Я любила фотографувати: пейзажі, перехожих, архітектуру і себе. - вона усміхнулася. На той час, я працювала в офісі, в мене була стабільна робота і заробітна плата, тож часу займатися професійно фотографією просто не було. І хоча мені моя робота не приносила задоволення, але вибору в мене теж не було. - продовжувала свою розповідь Аврора. Маркіян усміхнувся і сказав:

- Зараз такі часи, що всі женуться за "примарною" стабільністю, але по-факту її просто не існує! Хіба не краще займатися тим, що тобі до душі? Що приносить тобі задоволення і в чому, ти почуваєш себе вільним і незалежним?! - його голос був переконливим.

- Так, мабуть ти правий! Отже, я створила профіль в Instagram, де викладала свої фото і писала мотиваційні пости під ними, хоча з мотивацією у мене були проблеми... Але, людям подобалися мої фотографії і пости, вони рекомендували мені зайнятися цим професійно. Я вагалася, так як грошей для хорошої камери в мене не було і я не хотіла втрачати хоч якусь, як ти сказав "примарну" стабільність. Хоббі не може приносити достатньо грошей, як я тоді думала. - враз її вираз обличчя похмурнів, наче вона перенеслася у далекі спогади: - Але трапилося дещо неприємне, я псіханула і кинула усе! - на цьому її розповідь обірвалася...

- Що трапилося? - запитав Маркіян.

- А це вже зовсім інша історія... Ой, чому це я все про себе, тай про себе. Давай хоч трохи про тебе. Чим ти займаєшся? - інтонація розмови одразу змінилася і по виразу її обличчя було видно, що дівчина не хоче продовжувати свою розповідь.

- О, я? Я - архітектор! Саме повертаюся з відрядження, мій авіарейс відмінили через посилення карантину і я був змушений їхати потягом.Чесно кажучи, я не люблю потяги і автобуси, бо ними так довго їхати. Літак, то зовсім інша справа - сів у Братислава і через 1,5 години ти вже у Львові! Люблю комфорт у всьому. - гордо відповів хлопець.

- Архітектор. Як цікаво! А що читаєш?

- Макса Кідрука, люблю книги в стилі технотрилера.

- Навіть не знала, що такий жанр існує, хоча книг перечитала не мало. - Аврора була вражена.

- Воно і не дивно, адже технотрилер - це жанр, який з'явився недавно, так званий гібридний жанр, в якому використовуються теми наукової фантастики, воєнної повісті, пригодницького роману та специфічні засоби, притаманні триллерам, які повинні викликати у читачів тривожне очікування, тривогу, страх. Він досліджує взаємодію людини з реально існуючими технологіями, а насамперед — фатальні помилки у цій взаємодії, що призводять до техногенних катастроф.

- Я зрозуміла, можеш не продовжувати. - зупинила його дівчина, хоча жодного слова не зрозуміла і подумала: - Зараз як почне розказувати про позаземні світи, штучний інтелект, галактичні війни і життя на Марсі, я цього не витримаю. Аврора була далекою від наукових технологій, її спеціалізацією - був гуманітарій.

- А ти звідки родом? - вона різко змінила тему.

- Останніх 10 років, живу у Львові, але родом з Новояворівська, якщо знаєш, де це. А ти звідки?

- Я теж живу у Львові. Мій тато - корінний львів'янин, але я уявлення не маю, як він виглядає, адже жодного разу не бачила його. А родом я з Херсонщини - усміхнулася Аврора.

- О, так близько до моря. А чому переїхала?

- Мені було 4 роки, коли ми переїхали сюди. А от чому, не пам'ятаю. Тай в мене бабуся родом з Львівщини, мама ж - з Запоріжжя. Проте, я чітко пам'ятаю, що страшенно не хотіла переїжджати, навіть істерику влаштувала! Але хто слухатиме 4-ох річну дитину?!

- То ти - дівчина з характером?! - Маркіян усміхнувся.

- Трохи є. - її сміх був дзвінким і веселим.

- А в дівчини з характером є хлопець? - запитав в неї із інтересом Маркіян.

Посмішка Аврори миттєво зникла із обличчя:

- Не зовсім! Але, давай не будемо про це.

- Ок, як скажеш.

- А як щодо тебе? Ти маєш дівчину? - щоб якось перевести стрілки, запитала дівчина.

- Вже, ні... Нажаль... - його погляд опустився на тату, а час наче завмер...