~•~ 2. Спочатку "до", а потім було "після"

~•~Лютий 2020 р.~•~

Вона знову прокинулася в холодному поту, сльози душили її... А в голові звучав зловісний голос:

- Чому ти нікому не розповіла? Її всю трусило, їй знову наснився цей кошмар! Скільки ще це триватиме..?

Аврору часто мучив один і той же кошмар. Це тіні минулого переслідували її. І часто прокидаючись серед ночі з криками, вона більше не могла заснути. Їй було страшно і холодно.

Все здавалося таким чужим і не затишним: - порожнє холодне ліжко; вікно, через яке ледь-ледь пробивалося місячне сяйво й обдерті старі шпалери на стінах...

Колись, у неї була чорна кішка з зеленими очима, яку їй подарував колишній. І яку вона назвала Анфісою. Цей м'якенький чорний комочок щастя, приходив вночі на ліжко до Аврори, тихо вмощувався поряд клубочком і муркотів свою колискову.

Аврора обожнювала котів, а особливо - чорних! Було в них щось таке таємниче і містичне, що так і вабило до себе. Бабуся Аврори часто жартувала: - То не кицька, а якась Вєдьма! Адже, чорних котів часто порівнюють з відьомством і подібною маячнею.

Та для Аврори, Анфіса була просто хорошим другом та домашнім улюбленцем. Вона наче відчувала настрій хазяйки. Вона любила гратися клубочком ниток і ховатися за шторою, а потім несподівано вистрибувати із-за неї, що дуже веселило Аврору і підіймало їй настрій. Хоч і виглядало кумедно. А потім її не стало... Якийсь придурок переїхав її машиною... І світ одразу втратив свої барви.

Для Аврори це стало справжнім ударом, адже вона була надто прив'язана до своєї Анфіски. А з її відсутністю - вона втратила й свою споріднену душу. Після цього, вона вирішила більше ніколи не заводити домашніх улюбленців, щоб зберегти в своїй пам'яті образ Анфіски...

***

Час йшов, а кошмари все не припинялися, а ще більше посилювалися...

- Ні, ні, ні!!! Знову цей сон! Коли це все вже закінчиться?! - Аврора потягнулася до тумбочки, що стояла поряд із ліжком за годинником, який щоранку будив її на роботу. Зелені цифри показували третю годину ночі. Вона повільно піднялася з ліжка, витерла холодний піт з чола і попрямувала до вимикача. Один помах рукою і світло освітило всю кімнату...

- Ну що за життя таке? То безсоння, то кошмари! - подумала Аврора і пішла на кухню, тихо прошепотівши: - Треба випити кави. Адже всеодно не зможу більше заснути. А завтра у мене купа справ на роботі! Ще треба з'їздити в гості до бабусі в село на вихідні.

Аврорі так хотілося поїхати кудись у відпустку, де зараз було тепло і затишно. Надворі стояв лютий місяць і ніщо не предвіщало біди...