РОЗДІЛ 18 КРИМСЬКИЙ СОЮЗНИК

Пройшло трохи часу. Микола разом зі своїм військом повернувся на Січ із рекомендаційним листом від Довбуша, у якому йшлося, що хлопцям бракує дисципліни, але з них діло точно буде. На черговій козацькій раді Микола звернувся із пропозицією надати його полку кілька знахарів, які безпосередньо на полі бою надаватимуть допомогу, а також розглянути залучення таких груп до кожного полку. Він розумів, що для цього потрібні люди та час для навчання, але, на його думку, це вартує життів побратимів.

Звісно, знайшлися незадоволені, мовляв: «Ти ще пороху не нюхав, а вже пропозиції на рівні гетьмана надаєш!». Хтось стверджував, що він просто хоче чергову прислугу для своєї зміюки, щоб лікувати того. Але більшість погодилася, що це чудове рішення. Сам Богун тепер дивився на Миколу з великою повагою й сказав, що коли той набереться трохи більше досвіду, то висуне його кандидатуру на посаду радника при коші. Богун оточував себе лише розумними й талановитими людьми, часто з нестандартним мисленням та обов’язково з проукраїнськими поглядами. Підхід Миколи йому подобався: той уже встиг зміцнити бойову міць Січі, завдяки якій незабаром мали відбутися важливі переговори. Ідея зі знахарями при кожному полку була такою ж сміливою та амбітною, як і його ідея про полк характерників, тому кошовий відчував, що їхнє бачення сходиться, і Микола демонструє все не словами, а ділом.

Хмельницького обрали гетьманом, а кримський хан незабаром хотів завітати на Січ для обговорення певних деталей. Тому козаки гуділи, як ті бджоли у вулику, перед прибуттям таких важливих осіб.

І справді, за кілька днів прибули і Хмельницький з наближеними, і хан з кримською делегацією. Кошовий особисто зустрічав кожного. Зібрали козацьку раду, щоб обговорити важливі питання подальших дій та вислухати хаана.

На подив, хан непогано володів українською і лише інколи звертався по допомогу до перекладачів. Свою промову він явно вивчив напам'ять і говорив так, ніби українська була майже його рідною мовою, хоча, звісно, це було не так.

— Шановний пане! Від щирого серця особисто та від імені всього кримського народу хотів би подякувати вам за вашу допомогу у здобутті незалежності для татарського народу. Мені надзвичайно приємно бути тут із вами. Я вдячний за теплий прийом, тому хотів би віддячити вам за все. Чи не хотіли б ви розглянути можливість союзу? Я пропоную закопати сокиру війни та почати тісно взаємодіяти по-доброму, по-сусідськи! У Криму є вихід до моря, тому ми можемо не лише торгувати з вами, а й продавати ваші товари по всьому світу, а вам також привеземо все, що скажете. Пропоную разом будувати наші сильні та незалежні держави, пліч-о-пліч!

Я розумію, що у вас зараз тривають активні бойові дії. Ми зберегли добрі відносини з Османською імперією, тому якщо вам знадобляться найкращі турецькі рушниці, гармати чи будь-яка інша зброя, ми зможемо її для вас дістати! Мені розповідали про велич ваших воїнів, тому навіть не знаю, чи варто пропонувати вам підтримку людьми. Та якщо ви погодитесь навчати їх своїй майстерності, то, звісно, ми будемо раді допомогти вам!

Яким би не було ваше рішення, я прийшов сюди з миром і планую розвивати незалежний Крим, насамперед економічно, і саме завдяки вам у нас є така можливість. Тому ще раз дякую кожному з вас і сподіваюся на плідну співпрацю та надійний союз, що триватиме сотні років, — завершивши промову, хан навіть злегка вклонився перед козацькою спільнотою, виявляючи повагу.

— У відповідь від усієї козацької спільноти, як гетьман, хотів би подякувати за теплі слова й дуже цікаву пропозицію. Але скажіть, чи правильно я зрозумів: Османська імперія зберегла вплив на Крим, султан хоче закуповувати в нас дешеві товари та сировину, а нам збувати зброю та свої товари, та ще й хоче, щоб ми своїми руками навчали вас січовим таємницям? — грізно запитав Хмельницький.

— Оце так гетьман!
— Так-так, жорстко і до діла!
— Хе-хе, цьому очі не замилиш! — гомоніли козаки в натовпі.

— Не зрозумійте мене неправильно. Ви можете розцінювати мої слова як вважаєте за потрібне. Моєю основною метою як кримського хана є насамперед процвітання власного народу, і щойно мені трапляється можливість покращити становище, я нею користуюся. Незалежно від вашого рішення, я займатимусь розвитком свого краю! Ми сусіди, тому я прийшов до вас із дружніми намірами та повагою. Звісно, воювати з вами не маємо наміру — це ускладнить і так не просту ситуацію. Але вирішувати вам, — хан спеціально підбирав слова про «непросту ситуацію» та «процвітання й розвиток народу», розуміючи, що в козаків ситуація набагато гірша. Психологічно він підводив їх до висновку, що умови все ж не найгірші. Також він наголосив на тому, що вони сусіди, підкреслюючи: можна або мирно співпрацювати, або воювати, а знаючи татар, клопіт вони можуть завдати чималого.

— Що ви скажете, панове? — звернувся Хмельницький до козаків, розуміючи складність ситуації.

— А хіба у нас є вибір?
— Союзники нам точно не завадять!
— Хоча б знатимемо, що вони не нападуть, і вже трішки спокійніше буде!
— Але це небезпечно! — вигукували козаки.
— А ви що скажете, пане Богун?

— Ситуація не найкраща, та й умови не жахливі, хоча спільні навчання треба ще обговорити. Не впевнений, що Січ готова навчати чужинців своїм таємницям. Можливо, якщо нам запропонують щось більше, то декількох навчити буде можливо, але це дуже складне питання. Як я розумію, чи то султан, чи то хан хоче трохи заробити на нас, якщо в нас нічого не вийде, або отримати потенційно надзвичайно сильного союзника з точки зору армії, однак повністю залежного від них економічно. Чиє б це рішення не було — хана, султана чи разом — такий крок не просто гідний поваги, а геніальний. Я знімаю перед вами капелюха. Однак думаю, варто погодитися, хоча умови все ж краще обговорити детальніше.