РОЗДІЛ 9 ТРЕНУВАННЯ ХАРАКТЕРНИКА

І дійсно, вже наступного дня хлопці розпочали тренування. Перше тренування їм провів сам Богун, який лишився на Січі, адже козаки вирішили, що взяття колони зі зброєю — досить легке завдання, здатне вирішитися й без особистої участі кошового.

Тому всі зібралися на тренувальному полігоні, а кошовий, поважно пройшовши повз новобранців, став перед натовпом і промовив:

— Радий бачити так багато охочих стати характерниками! Варто зазначити — мені дуже приємно, що такі талановиті новобранці обрали саме шлях характерника.

Від сьогодні ви станете чимось більшим, ніж простий люд, що працює в полі. Ви навчитеся прислухатися до того, що вам шепоче вітер, чи до співу пташок на вушко. Вас не візьме ні вогонь, ні мороз, а навпаки — ви навчитеся керувати ними. Ви будете володіти світлом, бо самі станете його частиною. І цим світлом ми засвітимо у новій вільній українській державі, де навіть дихатиметься по-іншому; свобода і воля козацького духу відчуватимуться з кожним подихом навіть через тисячу років — і все це завдяки вам.

Але щоб не затягувати з довгими промовами, хочу просто продемонструвати вам, на що здатний справжній характерник.

А допоможе мені у цьому пані Вирвиця.

У цей момент перед кошовим нізвідки з’явилося велетенське полум’я, і жар від нього обпікав у радіусі метров десять. Хлопці навіть почали закривати обличчя, щоб не попекти їх.

А з вогню вийшла надзвичайно красива дівчина у помаранчевій сукні до колін, на якій блищала вишивка золотими, червоними та чорними нитками у вигляді полум’я. На ногах у неї були червоні чобітки, начищені так, що аж відблискували на сонці. На руках — кілька золотих каблучок із великими червоними та зеленими коштовними каменями. Довге каштанове волосся сягало пояса, а в вухах горіли вогники-сережки — чи то коштовні камені так переливались, чи то дійсно справжній вогонь горів — незрозуміло.

— Ото вогонь-баба! — вигукнув хтось із хлопців.

— Прошу вибачення, якщо когось обпекла. Але хотілося справити на вас гарне враження і з’явитися ефектно, — промовила дівчина і вклонилася перед новобранцями.

— Ти, як завжди, прекрасна, а сьогодні виглядаєш особливо чарівно! — промовив Богун відьмі.

— Давно не бачились, пане кошовий, — із легкою посмішкою відповіла дівчина.

— Справді так давно? А-ха-ха-ха!

— Справді-справді, — загадково промовила відьма, пригадуючи, як вони снідали разом, і чомусь таких красномовних компліментів тоді не чула — тому навіть трішки розізлилася, та й знаку не подала.

— Ну що ж, тоді приступимо.

— Уперед, — стримано промовила дівчина, простягаючи руку в бік кошового.

Навколо руки почало закручуватися повітря й перетворюватися на вогонь. За кілька секунд уже сформувалася чимала вогняна куля, яку дівчина штовхнула у бік противника. Вона з неймовірною швидкістю полетіла до кошового, але його вже не було на тому місці — його шабля вже от-от торкалася шиї відьми. Він рухався так швидко, що майбутні характерники навіть не зрозуміли, що сталося. Поки вони встигли це усвідомити, шабля вже застрягла десь у її шиї. Кров потекла по білосніжній шкірі, а руки на мить затремтіли.

«Невже він убив її прямо на очах у новобранців? Ще вранці снідали разом за дружньою розмовою… ось буквально хвилину назад він робив їй компліменти, а зараз безсоромно майже відтяв їй голову? Отакий він безпринципний і суворий кошовий Богун… Війна — це вам не ігри, тут або ти, або тебе».

Але вже за кілька секунд Вирвиця розвернулася й досить сильно вдарила кулаком кошового в живіт. Його відкинуло на кілька метрів, і якби він вчасно не заблокував удар рукою, то, мабуть, переламала б йому кілька ребер. А так — лише руку, яку він на ходу почав вправляти, в результаті чого почувся характерний хрускіт: кістки ставали на місце й миттєво зросталися. Але відьма не стала чекати, доки він повністю відновиться, і, витягнувши шаблю, що стирчала у її шиї, з люттю жбурнула її в кошового, а сама щосили дмухнула на нього таким гарячим повітрям, що навіть утворилася пара через різницю температур. Рана на її шиї практично моментально затягнулася, мов би нічого й не було.

Кошовий же стрибнув угору метров на два, щоб уникнути того вітряного потоку, та відьма вже кинула в нього кілька вогняних куль, які прямували просто в обличчя, і здавалося, ось-ось його підсмажать. Та чоловік ніби відштовхнувся від повітря, лише додавши швидкості, і полетів у бік відьми, елегантно прокрутившись повз кулі, уникаючи їх. У цей момент його шабля притягнулася до руки якоюсь невідомою силою і, загорівшись яскраво-синім полум’ям, жадала розправи. Від шаблі віяло жагою крові та люттю, а кошовий вправно почав завдавати ударів, від яких відьма майстерно ухилялася — адже цей вогник міг завдати їй значно більшої шкоди, ніж звичайна шабля. Тому вона відскочила щосили на кілька метрів убік, але в цей момент відчула різкий наскрізний біль у животі. Кинувши погляд униз, вона помітила, що її проштрикнули мечем, від якого випромінювалося якесь дивне світло.

— Можливо, я тебе і не хрестив, та зараз спробую відспівати. Ану, давайте всі разом: «Ще Господу помолимося…» — промовив досить грубим голосом напівпрозорий чоловік, від якого, як і від меча, випромінювалося світло.

Він був одягнений якось інакше, ніби прийшов із далекого минулого: проста біла сорочка з кольчугою поверх неї, чорні штани та чоботи, але на голові — золотий шолом, прикрашений коштовним камінням, із вигравіюваним тризубом. Його меч зовсім не був схожий на сучасну зброю. Та й говорив він якось дивакувато.