РОЗДІЛ 4 КУРС МОЛОДОГО БІЙЦЯ

І дійсно. рука досить швидко зрослася, а Микола почував себе набагато краще, хоча ще повністю не відновився. Але час відпочинку скінчився. На хлопців чекали тяжкі та виснажливі тренування, які мали зробити з нього та інших новобранців загартованих воїнів, готових у будь-який момент йти в бій.

Кожен новобранець проходить місячну базову підготовку, після завершення якої будуть іспити. Після успішного складання вони поділяться на групи за спеціалізацією: хтось піде в ковалі, хтось у розвідники, хтось у писарі, а хтось у ремісники чи за іншим напрямком, до якого лежить душа. У новобранців є цілий місяць, щоб визначитися, хто ким буде. Щодо екзаменів — там усе просто:

Перший — пробіжка із двома мішками пшениці на спині: 10 кілометрів за півгодини. Другий — необхідно розрубати шаблею дубовий пень діаметром метр по діагоналі. Третій — простояти добу на одній нозі під протічною крижаною водою, дивлячись в одну точку.

Козаки стають під спеціально обладнану споруду, з якої ллється вода, а екзаменатор пильно спостерігає за їхніми очима. Заплющив очі, моргнув чи на мить відвів погляд? Екзамен не складено — спробуєш знову, аж поки не складеш.

Ну і четвертий: треба влучити десять разів поспіль пострілом в одну точку з відстані двадцяти метрів. Усе ніби й просто, але Микола ледь не втратив свідомість ще, коли оголошували умови першого іспиту, тому про останній просто боявся слухати. На мить він задумався над тим, щоб втекти, але, роззирнувшись, зрозумів, що навколо — тисячі козаків, що пройшли цю підготовку. А чим він гірший? Можливо, для нього зараз це здається дуже важким і чимось незвіданим, але он полковник Грім навіть телепортуватися вміє й у свої поважні роки такі викрутаси робить, що й сам Микола позаздрить. То чому б не спробувати?

Ось натренується, а тоді повернеться у село і звільнить його від клятого пана, що знущається з людей. Його будуть любити та поважати, а клятий пан благатиме про милість. Але Микола не чутиме тих благань, так само, як пан не чув його, коли той просив відлучитися на похорони своєї бабусі. А пан мало того що не відпустив, так ще й наказав посіпакам побити його. І посіпаки заплатять, ооо… так, Микола пригадає їм кожен удар… кожен синець чи подряпину. Вони будуть благати так само, як він їх благав, а хлопець не буде чути — він буде їх просто лупцювати до півсмерті.

Можливо, це і не найкраща мотивація, та серед усіх новобранців він був найзавзятішим. Тому рано вранці, із першими промінчиками сонця, хлопчина вже стояв на тренувальному полігоні. Там йому на спину прикріпили півмішка пшениці, як і решті хлопців, а чолов'яга, що тренував їх, зв'язав мотузкою по два мішки й закинув собі на кожне плече, тож сумарно в нього вийшло чотири. Після цього новобранці вишикувалися шеренгою, а Валун — так називали чоловіка, що проводив тренування — давав команду бігти.

За його спиною — сотні боїв, у яких він відзначився неймовірною силою та витривалістю. Кажуть, одним ударом він коня може вбити, а дивлячись на нього, усі сумніви відпадають: високий, м'язистий чоловік метрів зо два ростом, його кулаки розміром із пивний кухоль, а очі горіли жагою до пригод. Він ніколи не міг всидіти на місці, постійно метушиться, бігає і жартує. Одного разу він хотів вбити муху, що сиділа на плечі у побратима, легенько ляснув його — і заламав плече. Звісно ж, Остап швиденько підлатав побратима, але після того випадку усі намагаються відганяти мух подалі, коли поруч Валун.

Хоча для козаків він — могутній та непереможний Валун, а от для мами він просто Сергійко, якого вона примушує їсти й одягатися тепліше, коли він приходить до неї в гості. Зараз він поважно, але бадьоро крокував перед новобранцями з чотирма мішками зерна, що звисали з його плеч.

— Любі друзі! Шановні побратими! Це не просто мішки з пшеницею! Вони не висять на вас для того, щоб просто висіти! Це не тягар і не зайва вага! Це символ вашої незламності! Показник рішучості! Показник того, наскільки ви незламні та непереможні! Справжнього козака не спинить жодна перешкода на шляху до його цілі! Варто пам'ятати й про те, що чим більшу вагу ми будемо нести на собі, тим більша відповідальність ляже на нас! Ми — чесні, добропорядні й відповідальні люди, що змінять цей світ на краще! Тому давайте вже починати! Сьогодні біжимо кілометр. Вперед! — вигукнув Валун і побіг перший.

— Ха… ну що ж… вперед, — зітхнувши, пробурмотів Микола собі під ніс і побіг слідом.

— Еееех, — зітхнула решта й попрямувала за Миколою.

Ті, хто змогли завершити ранкову пробіжку, попадали на землю й, відкашлюючись, лежали. А тих, хто не витримав і впав ще по дорозі, Валун пішов збирати й, закидаючи на плече один на одного, приносив до решти. Він не сильно переймався, яким боком кого він там закидує: одного — ногами вперед, на нього ж — іншого вже головою вперед, третього — впоперек, а четвертого — за ногу волочив по землі, ніби хижак, що повернувся з вдалого полювання. Він приносив і скидав виснажених новобранців просто на купу й повертався за рештою. Його мало хвилював стан хлопців — головне, щоб кількість зійшлася.

— Щось ви геть слабенькі, хлопачки! А це ж лише розминка перед повноцінним тренуванням!

— Припускаю, що завтра дистанція та вага збільшаться? — запитав, тяжко дихаючи, Микола.

— Молодець! Далеко підеш, хлопче! Вірно підмітив, хахаха! — сказав Валун і розреготався.

— Нічого-нічого. Пан мене гірше маринував. Так що поки жити можна, — намагався віджартуватися хлопець, хоча його серце калатало так, ніби зараз вилетить, а дихання навіть через 10 хвилин він ніяк не міг заспокоїти.