5.1

— Так, хлопчики, — зібравшись з духом, я подивилася на ведмедя, — настав час зайнятися справою. Шкуру потрібно забирати з собою. Вам доведеться обробляти її самим. А я йду багаття палити, щоб золи зібрати. Чи зможемо все м'ясо засолити та забрати?

— Прийдеться кілька коробів із лозин плести й туди укладати шматки, густо пересипаючи сіллю, — чоловіки знову стали серйозними.

Матвій підвівся і подав мені руку. Микита легко встав сам.

Я раптом згадала попередні випадки полювання. Озирнулась на всі боки. Ліс довкола жив своїм життям.

— Ой! А ви пам'ятаєте, чому нас навчали Денис та Павло? Які слова казати?

Микита кивнув головою.

— Дякуватимемо матінці Природі, за твоє життя, за наше.

— І прощення попросимо у ведмедика, що ми прийшли до його дому і потурбували. Адже ми без злого наміру. Захищалися просто.

— Матвію, допоможи мені спочатку шкуру зняти. І спробуємо відтягнути тушу від струмка. На запах крові збіжиться вся хижа звірина. Потім готуй короби. Засолювати підемо до катамарана, щоб одразу укладати на борт.

М'ясо, звичайно, почне сік пускати, але великих герметичних місткостей у нашому побуті не було, крім гермомішків для солі.

— В мене ідея! — трохи "Еврика" не закричала. — Давайте короба викладемо листям і наповнимо сіллю, а в мішках засолимо м'ясо. Так сіль довеземо і м'ясо не загадить все, що тільки можна.

Зі мною погодилися. І вже коли ми почали розходитися, я зрозуміла, що не можу бути одна. Мене стало морозити так, що зуби стукали. Я озиралася на всі боки, міцно стискаючи спис у руках, але мовчала. Не можна, щоб хлопці побачили мене слабкою. Категорично!

***

Ось і не вір посланням у Всесвіт! Тільки в обід ми мріяли про м'ясо з грибами, як на вечерю його вже їли.

Ведмеже м'ясо виявилося темно-червоного кольору, мало мармуровий вигляд, нагадуючи яловичину. Під час приготування воно потемніло майже до чорного кольору.

Весь жир жовтого відтінку я ретельно зібрала, плануючи витопити на березі в наш мультифункціональний глиняний горщик.

Якщо говорити про смак, то м'ясо виявилося трохи солодкуватим, насиченим і диким. Тільки таке слово спадало на думку, щоб дати характеристику цьому унікальному смаку.

З обробкою ми провозилися всю ніч. Вранці на волокушах відтягли наш трофей на берег. І там стали засолювати методом сухого засолювання, як вже робили раніше. Але цього разу солі додавали від щирого серця, щоб м'ясо не протухло, поки ми його довеземо в селище.

Тимчасово, на якийсь час до відпливу додому, засолене м'ясо таки склали в короби з прутів. Швидше, це було схоже на прямокутну огорожу з тину, пов'язану по чотирьох кутках мотузкою з кори верби. Таким чином м'ясу дали пустити сік і стекти, щоб потім підсолене м'ясо ще раз пересипати сухою сіллю і скласти в мішки.

По нову порцію солі ми пішли тільки наступного дня в обід.

І знову на нас чекав сюрприз на ставках.

Тепер нас зустрічали пелікани. Птахів було багато, за нашого наближення вони пурхали, але не відлітали. Більшість зграї скупчилася метрів за сто біля озерця.

— Гм, пелікани ж харчуються рибою та іншими водяними тваринами? — Микита стояв, витягнувшись на весь зріст, і тримав руку над очима козирком.

— Так. Вони можуть заповнювати свої дзьоби водою та виловлювати з неї здобич. Що тебе бентежить?

— Хочу подивитись, кого вони там виловлюють. Хто зі мною?

Ходити по одному ніхто не ризикував. Хоча відстань була невеликою, але випадок з ведмедем похитнув нерви всім.

Здобиччю пеліканів виявилася дрібна рибка невідомого нам виду. Нас вона не зацікавила, і ми знову повернулися на соляний ставок. Сьогодні ми заповнювали витрачений на засолювання ведмежатини запас солі. А за два дні вирішили повертатися додому.

Коли ми, втомлені, лягли спати, я думала, Микита мене розчавить, з такою силою він навіть уві сні притискав мене до себе. Я також була вдячна і Микиті, і Матвію за власний порятунок. Адже вони могли зволікати, зрештою, просто злякатися йти на ведмедя з палками. Пістолет також не панацея. Павло якось розповідав, що череп ведмедя дуже міцний і його не кожна куля проб'є. Нам просто пощастило, що дві кулі влучно попали у голову звіра та вбили його. 

— Чому я не знайшов тебе раніше? — тихо на вухо спитав Соболєв, намагаючись розмовою не потурбувати Матвія.

— Не хотів згадувати ганебну сторінку біографії? Коли дівчинка керувала тобою і перемогла? — повернувшись обличчям, я вдивлялася в темну пляму, яка мала бути Микитою.

— Тобі тоді пощастило! — обурився він. — Я послизнувся! — він помовчав, а потім додав: — А якщо без жартів, то я радий, що ти поряд зі мною, як тоді, у дитинстві.

— Взаємно! Інакше сьогодні я стала б обідом печерного ведмедя.

— Матвій би тебе захистив.

— Захистив, — погодилася. — Мені він подобається, але дивно сприймати вас, як моїх чоловіків. Окремо можу уявити, а разом… Слухай, а ти не ревнуєш його до мене?

— Є трохи, — відповів чоловік. — Але який у нас вибір...