Крило метелика (частина 2)

Розділ 1. (28). Вперед, вниз за течією

Частина ІІ.

Розділ 1. (28). Вперед, вниз за течією

Ранок на річці був тихий і свіжий. Небо, ніжно-блакитне, вишивалось рожевими хмарами, що ледь торкалися обрію, де сонце ще не встигло відкрити свій золотий вінець. Низько над водою клубочився білий туман. Повітря, пронизане ледь вловним ароматом риби та водоростей, дихало прохолодою. Спокійна течія річки несла нас уперед.

Поки я прощалася з донькою, Микита з Матвієм самі спустили катамаран на воду. Перенесли потрібні речі з берега. Усе зміцнили сіткою. Серед речей ми взяли з собою мотор та каністру з бензином. Досі ним я не користувалася, берегла для слушного випадку. А тепер планувала використовувати зворотною  дорогою, щоб полегшити наш шлях додому.

Додому… Тепер острів Хортиця ми називали своїм домом. Чому б і ні? Тут залишилися наші рідні та друзі. Адже дім там, де сім'я.

Попрощавшись з усіма, я, Микита та Матвій вирушили в дорогу.

Течія була слабкою, і ми вирішили налягти на весла. Оскільки нас було лише троє, я розпорядилася встановити зміни. Два члени екіпажу веслують, один відпочиває. Потім той, хто відпочив, змінює одного весляра, і далі по колу.

Але, навіть посилено працюючи веслом, я встигала насолоджуватися природою та тишею. Крім сплеску води від різкого руху хижої риби, рідкісного крику чайок або різкого ляскання крил раптово злетілих диких качок, інших звуків і не було.

Ми пливли півдня, коли вирішили зробити першу зупинку, щоб відпочити та перекусити. Розмов раніше практично не вели.

Приставши до невеликого острівця з двома одинокими деревами біля північного берега, ми зійшли на берег. Прив'язавши катамаран до міцнішого на вигляд дерева, я ще раз перевірила вузли.

— Не довіряєш? — Микита поряд розминав плечі, роблячи прості вправи. Після навантаження та вимушеного становища хотілося розім'ятися.

— Довіряй, але перевіряй. У мене внутрішній страх втратити наш плавзасіб, — обернулася до Микити та запропонувала помасажувати шию.

Він у відповідь зробив те саме мені. Матвій тим часом обійшов острівець і повернувся до нас.

Ми швидко пообідали й знову поплили. Кожен із нас трьох розумів, що чим швидше ми знайдемо те, що нам потрібно, тим швидше повернемося додому.

Зупинятись на ніч вирішили на островах. Так безпечніше.

Невеликі клаптики землі поки що часто зустрічалися нам на шляху. Плили ми, доки дозволяв день. Вогонь розводили вже у вечірній темряві. Готувати не збиралися, але від води потягнуло холодом, варто було сонечку піти за обрій. Поки що ми користувалися взятими з собою дровами. Але варто було поповнити запас за першої нагоди.

Спали теж по черзі. Я не погодилася поступитися чергуванням чоловікам. Вважала несправедливим.

Наступний день минув також без пригод. А ось на третій день Матвій раптом закричав:

— Дивіться! Це пліт?

До цього моменту я спала, привалившись спиною до набитого речами рюкзака. Сон як рукою зняло. Підхопившись, я кинулася на ніс тримарана.

— Матвію, прав до берега, — розпорядився Микита і першим змахнув веслом, повертаючи наше судно в потрібному напрямку.

— Справді, пліт, — погодилась я.

Наш тримаран м'яко тицьнув у піщаний берег.

— На мою думку, це наш, — одночасно промовили чоловіки. Я з ними була згодна.

Тільки його знатно пошарпало на порогах. Надбудови більше не було, і відірвалося кріплення двох колод. Пліт частково занесло піском, і він більше виглядав нагромадженням з колод.

— Невже тут немає інших людей? — спитав Микита, пильно оглядаючи пологий лівий берег. У районі пляжу він був порослими кущами і нагадував наш пляж на місці першої стоянки.

— Вони тобі потрібні? — Матвій поплескав приятеля по плечу.

— Не потрібні, — погодився Соболєв, — але дивно, що ми нікого досі не зустріли. І краще знати, напевно, що вони тут десь поблизу, а то розслаблює.

— Можеш не сумніватися, люди в цьому часі є, — висловила свою думку. — Зустрінемось ще, хоч не чекай, що примуть тебе за Олімпійського бога. Швидше, захочуть зжерти. Поплили?

Пліт вирішили забрати з собою по дорозі назад, якщо його не знесе річкою. Колоди для будівництва використовували рівні. Ресурс цінний у цьому світі: і під час будівництва можна використати, і на дрова пустити. Інші плоти вирішено було розібрати саме для будівництва. Тільки один пліт не зачепили, залишивши для транспортного сполучення між берегами.

Ішли ми вниз річкою, пропливаючи мальовничі ландшафти. На берегах річки можна було побачити степові простори, піщані пляжі, вільхові гаї, кам'янисті урвища, затоплені балки та лимани. Часто траплялися невеликі зелені острови.

Річка була сповнена життя. На берегах і воді ми все частіше бачили птахів. Поруч із нашим судном часто плескотілася риба, сяючи лускою під ще теплим сонцем. Так і хотілося закинути вудку, але ми брали із собою тільки остроги. А зупинятися заради рибалки — лише час гаяти.

День змінявся ніччю. Особливого клопоту дорога не приносила.

Поки одного вечора нам не довелося заночувати на березі. Жодних островів в акваторії річки поблизу не було. Ми ретельно вибирали місце стоянки, щоб не опинитися поблизу водопою. І щоб дерева були поблизу. Потрібно було поповнити запас дров.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше