Розділ 14. Гроза

У нічному сутінку по даху намету забарабанили важкі краплі дощу. Виринувши з тягучого сну, я кілька хвилин нерухомо лежала, слухаючи далекий гуркіт грому. Сон переплівся з дійсністю. Мені снився наш вдалий похід із дітьми та повернення додому. Ось тільки будинку більше не було. На його місці була прірва. На перший погляд — у непроглядний морок, але що більше я вдивлялася в неї, то виразніше бачила в глибині світло, яке розгалужується широкими блискавками.

Остаточно прокинувшись і намагаючись не розбудити інших, я висунулася з намету. Дощ холодними краплями одразу затік по шиї за комір. Порив вітру кинув жменю води в обличчя, допомігши прокинутися.

Велике багаття з жалібним шипінням згасло, занурюючи табір у непроглядний морок.

Вилаявшись крізь зуби, намацала в кишені намету ліхтарик. Промінь світла вихопив постать капітана та інших чоловіків, які прокинулися через гуркіт грому і шум дощу.

— Поліно Михайлівно, потрібно перевірити катамаран. Як би його не зірвало з лина, — занепокоєний голос Льва Аркадійовича остаточно повернув мене зі світу снів до кошмару реальності. Серце пішло в п'яти від припущення капітана. І я першою кинулася на берег, твердячи про себе, що катамаран на місці, мотузки міцні, вузли надійні...

Я вискочила на берег і з полегшенням видихнула.

Катамаран тріпало на хвилях, але трос тримав його міцно.

Через декілька хвилин мене наздогнали капітан і матроси — Єгор з Андрієм. Чоловіки швидко затягли плавзасіб на берег, перев'язали трос. Сама я теж перевірила вузли й тільки після цього стала оглядатися.

У примарному світлі розгалужених блискавок було видно, як посилилася течія річки. У районі валунів, що виступали, вода пінилася білими баранчиками та закручувала галасливі вири. Дніпро виглядав непривітним і небезпечним... первісним, не приборканим людиною, як і весь світ навколо...

— Краще піти з берега, — крикнув капітан.

Я була з ним згодна.

Одна з блискавок ударила в сусідній пляж. І через напівголі гілки чагарнику ми побачили, як розлітаються фонтаном іскри. Запізно я згадала про збудовану парильню. Раптом блискавка влучила в неї? Там є чому горіти! Брезент залишився на каркасі. Не хотілося відразу ламати те, що будували весь день. І після гарячого купання, відверто кажучи, всіх розморило. Я не виняток. Викупавши Іллюшку, я й сама погрілася в теплому хвойному повітрі та нарешті вимила волосся.

— Заберемо брезент із пляжу? — зупинила чоловіків на розвилці стежки. Короткий діалог усе ж таки привів нас на пляж. Парильню покосило від сильного вітру, і брезент тріпотів на вітрі, як вітрило. Диво, що його не віднесло!

Повернувшись у табір, я згадала про складені на кухні продукти. Тент—то я вчора забрала! Консерви переживуть дощ, але крупи ні. Наберуться вологи, злипнуться, запліснявіють. А їх у нас і так кіт наплакав!

Навіщо я забрала тент із кухні?! Можна ж було обійтися і без нього. Тими ж хвойними гілками викласти стіни парильні. Але хотілося швидше закінчити роботу, побачити результат. І ось сумний підсумок моїх непродуманих наперед дій: картонна коробка з крупами та сіль підмокли. Під дощем я перетягнула їх у тамбур свого намету. З глухою злістю на себе я почала рятувати продукти. Одну за одною витягала з коробок вологі пакунки й обтирала їх рушником.

Дощ тривав до обіду, а потім різко припинився. Небо очистилося від хмар, і засвітило яскраве сонце, ніби омите водою.

Негода завдала нам такої шкоди: погасила багаття, намочила дрова, залишила без сніданку, а головне — до нитки промочила людей, які чергували.

І знову довелося починати все спочатку. Розводити багаття, використовуючи бензин, взятий для мотора човна. Заварювати солодкий чай вартовим. Кутати чотирьох чоловіків у пледи.

На обід приготували гречаний суп із тушкованкою і роздали по половині свіжого огірка. Зібрати насіння з молодих огірочків було неможливо. І зберігати їх далі не мало сенсу: вони в'яли, втрачаючи вологу.

Цей дощ став першим іспитом, який ми успішно провалили через непідготовленість до виживання поза цивілізацією. Він загнав нас у кут, змусив завмерти на місці в безпорадній бездіяльності до наступного дня.

Роботу з валки дерев і будівництва плотів довелося призупинити. Чекали, поки земля протрусить, щоб не місити багнюку на березі та даремно не мочити ноги.

Мене дощ загнав у намет, і я байдикувала першу половину дня. Не могла придумати собі справу в чотирьох стінах. Через це мучилася, а інші, навпаки, скористалися можливістю відпочити, поспілкуватися і навіть попрацювати.

Рита з Анею спокійно продовжили шити одяг. Ліза з Аліною базікали про все на світі. Ілюшка малював. Він із задоволеним виглядом витягнув зі своєї торбинки зі скарбами, так ми з Лізою називали його шкільний рюкзак із зображенням мультяшного дракончика, альбом і коробку з олівцями — подарунком на день народження. Потім зібрав своє багатство і втік у сусідній намет показувати "дідусеві" результат. Сюжет дитячого яскравого малюнка відображав гарний настрій хлопчика і побічно підтверджував, що з психічним станом в Іллюшки все добре. Жодних чорних фарб на картині. Люди з очима, носами та посмішками, а значить, йому комфортно в цьому суспільстві.

Залишок дня минув бездіяльно. Усі, крім вартових, після обіду вийшли на пляж подивитися на розлив річки та буруни біля порогів.