Розділ 6. Перша божевільна ластівка

Шлях назад у табір у компанії Соболєва та Марго зайняв багато часу.

Новина виявилася надважкою для психіки жінки, і нам із Микитою довелося її дуже довго заспокоювати. Але спочатку відловлювати.

О! Як я злилася в цей момент на Маргариту, що злетіла з котушок. Після моєї проникливої ​​промови ця дуринда з криком побігла геть від мамонтів. Нам із Микитою довелося ловити в степу цього швидконогого зайця. Петляла вона, як це звірятко, ухиляючись від наших рук.

Частину шляху Микиті довелося тягнути білявку майже на собі. При цьому він затискав їй рота, щоб приглушити крики, а вона брикалася, відштовхуючись від землі та перебираючи ногами в повітрі.

Я взяла на себе роль охоронця. Виглядала по сторонах небезпеку, тримаючись поблизу Соболєва, що йшов попереду.

Дотягнувши дівчину до автомобіля, Микита підсадив її нагору. Вона скористалася свободою та рвонула до дверей авто. Ривком відчинила двері та застрибнула на переднє сидіння. Не знаю, що в її голові переклинило, але вона вчепилася в кермо, і виколупати її з машини стало неможливо. Блондинка кусалася і відбрикувалася.

«Перша божевільна ластівка! А в таборі ще натовп, який нічого не підозрює» — зітхала я подумки, але була впевнена — така гіперреакція на новину буде в одиниць. Інші мають відреагувати більш адекватно. Хтось замкнеться у собі. Такі люди зазвичай дуже небезпечні. Можуть надивачити.

Микита зреагував стримано, але, гадаю, багато в чому завдяки тому, що довелося побігати за білявкою. Випустив пару в такий спосіб.

— Соболєв, не чіпай її. Нехай сидить. Далеко не поїде, ключів у запаленні немає, — пожартувала, посміхаючись. — Хочеш води?

Чоловік кивнув головою. Взяв у руки флягу, відкрутив кришку, потримав, похмуро розглядаючи щось під ногами, знову закрутив кришку. Потім згадав, навіщо брав місткість до рук, і нарешті ковтнув води. Його кадик від цього смикнувся. І я рефлекторно проковтнула сухим горлом, залипаючи на його обличчі.

— Микито, ти як? — торкнула його за передпліччя, занепокоєно заглядаючи в очі. Шкіра в нього була холодна. Соболєв був у літній білій футболці поло та спортивних штанах. На ногах зберігся повний набір взуття — легкі білі літні кросівки. Напевно, до кінця не висохлі.

Моє питання він не зрозумів. Підняв на мене спантеличений погляд. Запитав:

— Це ж правда? Не сон? Зазвичай ти мені снишся, якщо настане якийсь песець. Попереджаєш про небезпеку.

З подивом я підняла брови. Цікаве одкровення. І водночас мене воно чомусь розлютило. Снюсь я йому!

— Реальність, Соболєв. Ось особисто прийшла попередити. Песець прийшов! — пирхнула і відвернулася від чоловіка. Мені не подобався його погляд. Наче він намагався мене у чомусь викрити.

Марго в машині затихла. Заглянувши через скло, я побачила, що вона сидить зі скляним поглядом, поверненим у порожнечу. Обережно я відчинила двері й доторкнулася до руки жінки.

— Маргарито, ходімо, я тебе кавою пригощу. Заварю в турці на піску. Аромат неперевершений!

Вона моргнула і загальмовано кивнула. Я продовжила нести нісенітницю про всякі повсякденні звичні дрібниці: як турок вчив мене правильно заварювати каву, про правила дегустації й далі, далі...

Микита закрив собою від дівчини вид на скелі та поступово відтіснив на стежку через ліс. Високі дерева вздовж стежини зверху перепліталися гілками, створюючи затишний полог.

Я зняла з себе теплу кофту і накинула на плечі замерзлій дівчині. Ще й за талію її взяла. Вона виявилася на пів голови вище за мене. І вийшло, що я підставила їй плече опори.

Сама я залишилася в літній термобілизні з довгим рукавом. Звичайно, мені стало холодніше, ніж було, але набагато тепліше, ніж білявці у літній майці та шортах-спідниці. На ногах у неї були знайомі кольорові крокси — мої або Лізи.

Зараз я вже не злилася на дівчину. Сама три години тому пройшла через істерику. А завжди вважала себе стійкою до стресів.

Тепер мене непокоїла реакція моїх дітей. Які слова підібрати, щоб не надто налякати?

Та й загалом вранці я мало з ким познайомилася. Не бачила у цьому потреби. Притулила, допомогла — цього достатньо. Я бачила цих людей уперше у житті й далі не планувала з ними підтримувати знайомство. І ось все різко змінилося за кілька годин.

Вже перед табором Маргарита раптом запитала:

— А ми тут надовго?

Я озирнулася на Микиту, шукаючи підтримки. Той зрозумів усе правильно.

— Рито, треба розібратися. Нині ми всі не розуміємо, що робити далі.

Ось неправильні підібрав слова! Дурень! Ну, хто так заспокоює? Недобре зиркнувши в його бік, сама почала пояснювати.

— Рито, все буде добре. Ми разом, а це головне. Я маю план, що робити далі. Обговоримо з усіма, і з тобою також, ти тільки відпочинь трошки. Адже ніч не спала? Так? Ось бачиш. Ранок вечора мудріший.

У таборі було якось тихо. На кухні нікого не було. Біля великого багаття на одному розкладеному спальному мішку спали двоє. Два мішки кудись зникли.

У наметі, куди я завела Марго після того, як напоїла солодким чаєм, що залишився на дні казанка на кухні, в одній кімнаті спала Ліза з Аліною, в іншій інші жінки. Іллюші ніде не було. Як мені не хотілося будити Єлизавету, але я зачепила її за плече і тихо спитала про брата.