Глава 12

Натовп залишився десь там, вдалині, тільки чути було звуки музики, що лилася над кронами дерев, несучись в небо. Мене все ще трусило від пережитого танцю. Від емоцій, що нахлинули, і від випитого вина паморочилося в голові, підгиналися ноги. А ще по тілу повзле нестерпне стомлення, варто було згадати погляд Яра, коли він обіймав мене під звуки музики. О небо, це був лише танець, а мене вже так накрило, наче я провела з Дорхе ніч.
- А ось і ти, пропажа, - долинуло з темної частини чагарників, де за стовбурами дерев блищали червоні відблиски багаття.
Яр виступив із напівтемряви з двома келихами вина в руках. Волосся розсипалося по плечах, очі призовно блищали, закочені рукави сорочки відкривали жилисті руки з сильними, нереально довгими пальцями. Дракон зняв взуття ще на пляжі, ходячи по піску босими ступнями, тож і тепер підходив майже безшумно. А я завмерла, заворожено стежачи за наближенням дракона, що плавно переступив повалену гілку дерева.
- Чого втекла?
– Я? Я не втекла. Просто відійшла, - з соромом збрехала я. - Дуже шумно там.
- Цього не відняти, - Яр усміхнувся і ступив до мене впритул. – Вина?
- Споюєш мене?
- Мммм, ніяк не вибачу собі, що не зробив цього раніше.
- Чому?
– Алкоголь зносить твої внутрішні бар’єри. Ти стаєш справжньою Даною.
Я здивовано глянула на дракона поверх келиха. Дивна фраза різала слух.
- Ти не знав мене колишньої. - Я про ту дівчину, що впала мені на голову в перший день приїзду, - посміхнувся Яр, проводячи пальцями по моїй щоці. - На коротку мить я побачив те, що ти весь час намагаєшся стримувати.
Келих у моїй руці здригнувся і частина вина розплескалася на траву. А Дорхе так само мовчки стежив за мною з висоти свого зросту, повільно потягуючи вино. А потім недбало закинув нещасну тару в кущі:
- Потанцюємо? - лукаво посміхаючись, видихнуло це чудовисько. - Вечір надто хороший для порожньої балаканини. Та й розмови у нас із тобою відверто не вдаються.
- Ти ще не натанцювався?
Посмішка і плавне похитування головою, мабуть, що означало „ні“.
- Ми з тобою тільки почали наш танець, Данні, - муркнув гад і взяв мене за руку. - І вечір тільки починається...
Десь над кронами дерев полилася нова мелодія, тягуча і плавна, зітхнули флейти, срібним брязкотом розлетілися удари бубна. Дракон обережно потягнув мене до себе, змушуючи рухатися разом із ним під мелодію, що звучить. І дивна річ, мені не було соромно за те, що він так близько, за те, що він обіймає мене так міцно, дозволяючи відчувати тепло свого тіла. Підкоряючись інстинктам, давно захованим у душі під шаром устоїв, заборон і моралі, я м’яко повела плечима, закидаючи руки на плечі Яру. Крок до нього, і гарячі руки ковзали по моїй спині, роблячи танець остаточно непристойним, на межі близькості, коли кожен рух стає одкровенням, зізнанням, обіцянкою більшого. Яр обережно поклав руки мені на стегна, спрямовуючи рухи в танці, змушуючи звиватися, так само тісно притискаючись до його тіла.
Це був уже не танець, а суцільна неприкрита спокуса. І тіло, що ніби згадало рухи, саме вигиналося під музику, не вимагаючи команд свідомості. І сильна долоня ковзає по стегні, змушуючи прогнутися, закинути ногу дракону на талію. Ривок, і мене плавно кружляють, утримуючи все в тій же непристойній позі. А гаряче дихання вже обпалює шкіру на плечі, губи ковзають по моїй шиї. Хвилююче, розв’язно, непристойно. Тільки поряд з Яром моє почуття сорому повільно вмирало, поступаючись місцем дивним, ще невідомим мені почуттям, які досі спали в душі, і ось тільки поруч із цим чоловіком я змогла стати собою, прокидаючись від нескінченно довгого, сповненого кошмарами сну.
Поцілунок, сповнений ніжності та пристрасті, фіолетові очі, в яких я бачу все те, що відчуваю сама. І світ зник, і мелодія вже, здається, замовкла, а ми все кружляємо під зоряним небом, зачаровані тим почуттям, що зараз до країв наповнює наші серця. Надривний хрускіт гілок зруйнував нашу ідилію, а втиканий листочками Сева вибрався із заростей, дико озираючись на всі боки. Алхімік зараз був схожий або на облізлий кущ, або на облинялого дідька, від якого нещадно тхнуло брагою.
Лист, похитуючись, розгублено дивився на всі боки в пошуках явно чогось цінного. Запідозрила, що шукають мою скромну персону. Помітивши нашу мальовничу композицію з двох тіл, що обіймаються, Сева завмер, налаштував зір і навіть дозрів на вигук:
- О! Даня. А я тебе шукаю.
Така собі я догадлива.
- Вітаю, знайшов, - найсолодшим голосом промовив Дорхе.
У мене майнула думка, що Севу закопають прямо тут, у пісочок.
- А ви що тут робите? - здивувався алхімік, роздивляючись Яра.
Сева, мабуть, переоцінив свій досвід у прийомі спиртного, а тому був убивчо відважним. Тобто, наривався бути вбитим за свою відвагу. Я обережно погладила дракона по руці. Дорхе все ж таки випустив мене з обіймів і обдарував мого друга забійним поглядом. Хрускіт гілок повторився, і в світ місяця зробила крок Уля, що на ходу прохрипіла:
- Сева, та лиши ти їх у спокої, - нервовий смішок подруги підтвердив і її нетверезість. - З Дорхе Данці нічого поганого не загрожує, тільки приємне. Дійшовши до завмерлого Листа, Уля теж помітила нас з драконом і сказала вже набридле:
- О! Даня. Знайшлася.
Ну що тут скажеш? Цей факт заперечувати безглуздо. Яр розплився в глузливій усмішці, я все ще намагалася здаватися серйозною.
- І майстер Дорхе... - задумливо простягла моя подруга, а потім схопила Севу за руку. - Все, Листе, пішли.
– Куди? - Здивувався Сева.
- Туди, - крізь зуби процідила Уля.
- А Даня? - Сева дуже багато випив, тож смерті в муках не боявся.
- Ви б послухалися, - глузливо промовив Дорхе. - Коли дівчина так наполягає... Може життя налагодиться?
Сева різко обернувся. Його вестибулярний апарат був не готовий до таких викрутасів і Северина злегка занесло на віражі, якби не дерево, що росло поруч, валятися алхіміку в теплому пісочку. А так тільки повис на стовбурі та й годі. Ех, Сева, Сева. Не вмієш, не пий!
- Я не використовую п’яних дівчат у аморальних цілях, - гордо підняв підборіддя мій вдрібадан п’яний друг.
- Даремно, - знизав плечима Яр. - Вам би не завадило.
- Ік? - обурився Сева.
Яр зміряв Листика поглядом з ніг до голови і сказав:
- Хоча, вже навряд чи щось вийде, - так само сміючись, додав дракон. - Листе, ти навіщо так набрався?
- Мені можна.
- Мда, - зітхнув дракон. - Все, малюки, свято закінчено. По будинках.
І, підхопивши мене на руки, Яр попер крізь кущі, Уля і Сева, хитаючись, тупотіли слідом.
- Але майстер! - Занила Улька.
- Нагоре, - опускаючи мене на землю, зітхнув дракон, - Листа я залишив би. У такому стані йому, окрім сну на холодній землі, нічого не загрожує. А ось шукати вашу тушку по сіниках у радіусі сотні верст мені не посміхається.
- Да я! Та ви! - задихнулася від обурення Уля. - Та я б ніколи!
- А хто вас питатиме? - обірвав гнівну тираду Яр. - І крики теж навряд чи хтось почує в цьому гуркоті. Тож тапки підібрали, і до порталу.
- Я не дав би образити подругу, - видихнув ображений Лист.
Дорхе простежив за Улькою, що нишпорила у пошуках чревичків і, подавшись до Севи, запитав:
- Ще раз спитаю, ти навіщо так нажерся?
Сева насупився і промовчав. Я здивовано глянула на Яра, дракон усе з тією ж усмішкою дивився на Севу.
- Ясно, - кивнув дракон. - З горя.
Сева хмикнув і відвернувся.
- Сьогодні з тобою говорити не бачу сенсу, - посміхнувся дракон. - Вранці поговоримо.
Далі до порталу ми йшли мовчки. У зелене марево мої друзі зробили крок першими, але, коли я вже занесла ногу ступити за ними, дехто ривком відсмикнув мене від вирви, попутно згортаючи портал.
- А ми тільки почали, - обіймаючи зі спини, шепнув мені на вухо Яр, - підемо.