Глава 11

Приморське містечко зустріло нас шумом прибою та ароматами південних квітів. Повітря пахло сіллю та спеціями. Свято було в самому розпалі, на пляжі, біля кромки води, веселилися люди. Трохи далі шуміли зарості невідомих мені дерев і кущів із дивовижними квітами, а деякі вже й із яскравими фруктами. На пляжі танцювали пари, люди співали пісні, веселилися та сміялися. Вогнища здіймалися високо в небо, кидаючи червоні відблиски на пінні води моря. Довелося роззутися, тому що пісок постійно засипався у взуття, та й ходити так було зручніше.
- Нічого собі гуляння! - Видихнула Уля. - Наші на їхньому фоні – дитячі танці.
Я теж з цікавістю розглядала пари, що танцювали на пляжі. Чоловіки міцно обіймали партнерок, дівчата, граючи широкими спідницями, гнучко звивалися у сильних руках. Дивно, хвилююче, захоплююче. І я відчула нервове тремтіння від однієї думки, що можу ось так само, давши волю емоціям, віддаватися танцю. Потім я згадала своє вбрання, оглянула людей навколо, і бажання змитися чи сховатися за якесь дерево знову повернулося. Уля вже на всю пританцьовувала на місці від нетерпіння, Лист задумливо розглядав танцюристів.
- Сумувала? - пролунало з-за спини, і на плечі лягли знайомі теплі долоні. – Я приніс вина.
Яр простягнув мені келих, повний вина, в якому плавали уламки льоду та шматочки південних фруктів. Пити хотілося справді страшно, на смак вино було солодким, терпким і дуже смачним. А ще я так хвилювалася, що подібне питво було прийняте мною з великою радістю. Не помітила, як спорожнила тару.
- Не захоплюйся, захмелієш, - так само на вухо шепнув Яр і обійняв, притискаючи до себе.
Пізно. Вино вдарило в голову відразу, розтікаючись по тілу розслаблюючою хвилею, розчиняючи страхи та нервозність. І ще цей жар від драконячого тіла, що знаходиться так близько. І руки Яра так міцно та ніжно обіймають, обіцяючи захистити від усього світу...
- Тобі пасують троянди у волоссі, - шепнув дракон, потершись носом об мою скроню.
- Ну, сам вибирав, - хмикнула я, мимоволі підставляючи щоку для поцілунку. 

Троянди дракон вручив мені у вітальні, коли ми з Улькою спустилися після перевдягання. Листок похмуро простежив за цією дією, але промовчав. Він і зараз пильно стежив за драконом. Немов я дитя нерозумне! Тільки Каратая позбулася, залишивши того стежити за справами в лавці, як у Севи ті ж симптоми проклюнулися. Відвернулась від короткозорого друга і знову глянула на пляж.
Пари так само кружляли, здіймаючи в повітря піщані бризки. Звучав сміх і схвальні вигуки. Ніч Вогнищ - стародавнє свято, що символізує єднання світу людей та світу природи. Тут немає місця сорому, стриманості, скромності. Це свято кохання, молодь приходить на нього веселитися і дуріти. Багато хто знаходить пару, йдучи зі свята, тримаючись за руки. Стрибки через багаття вважаються гарною традицією, яка приносить удачу.
Злі язики говорять, що це свято принесли нам наві народи. Не знаю, чи це так, але Ніч Вогнищ одне з тих свят, що є спільними для всіх рас. Ось і зараз серед танцюючих я раз у раз помічала веселих нелюдів. Стоячи у воді, веселилася зграйка русалок у напівпрозорому, розшитому перлами одязі. Їхнє синьо-зелене волосся розвівав вітер, шкіра сяяла в місячному світлі. Одну з дочок води схопив за руку хлопець із людей, і обидва зі сміхом кинулися в танець.
А поряд з нами розхвалював квас лісовик. Величезний, як ведмідь, зараз він був схожий на стог сіна зі свіжоскошеної трави. Його зелена шерсть струменіла по тілу, мов вода, ворушачись під поривами вітру. Зараз було літо, і на тілі лісового мешканця раз у раз я помічала бутони квітів. А восени він змінить забарвлення на руде, і вовна перетвориться на пожухле листя. А взимку взагалі у сплячку впаде. Лісовик пирхнув, вгамовуючи спрагу, і витер кудлатою долонею рота. Прикордоння, воно як „вільні міста“, тут усі рівні, і ніхто нікого не боїться. І загальні веселощі стирають різницю в расі та зовнішності. Ми не приховуємося, не соромимося себе, не намагаємось здаватися іншими. Цієї ночі світом править магія, давня, споконвічна, та, що дала йому початок. І ми всі, без розбору, діти цього світу однаково любимі та бажані. А те, що виглядаємо по-різному, то і пальці на руці всі різні.
 Лісовик зареготав і схопив за руку дівчину з лисячим хвостом. Перевертниця зніяковіла, але руку не відібрала, дозволяючи захопити себе в коло танців. Чарівна ніч. Потойбічна. Улька недовго сумувала, її швидко стягнув танцювати один зухвалий перевертень. А Лист залишився зло цедити пиво з кубка. Знову проворонив. Я похитала головою і глянула на танцівників. Красиво. Але якось надто відверто. Обійми на межі допустимого, тісні, чуттєві... Хвилюючі.
- Вони так близько один до одного, - зауважила я, киваючи на пари.
До сьогодні я вважала, що у магів вільні звичаї і наші танці відрізняються розкутістю. Але це...
- Тебе це бентежить? - так само над вухом муркнув Яр.
- Незвично. Все так… – я підбирала епітет.
- Інтимно? - воркуючи уточнив Яр.
- Так.
– Це традиція споконвічних. Все ж таки наші землі ближче. Ми не стримуємо емоції, – спокійно повідомив Яр, обережно цілуючи мене в плече. - Але не плутай це з розпустою, для нас танець це щось інтимне, особисте, - вкрадливий баритон над вухом сп’яняв не гірше вина. - І тоді танець стає продовженням почуттів. Якщо дівчина дозволяє обійняти себе в танці, це дозвіл на залицяння. Тут свято сільське, а в таких місцях народ завжди ближчий до витоків і своєї природи. Простолюдини танцюють так, як танцювали наші предки, без цього палацового лушпиння. Тут не прийнято стримувати почуття.
Яр кивнув у бік пар, що танцювали. І я з подивом помітила, що танець, незважаючи на однаковий набір рухів, у кожної пари відрізнявся. Ось хлопець в одній з пар простягнув руку до талії дівчини, але та, підступно посміхнувшись, м’яко зробила крок назад, одночасно упираючись хлопцю в груди розкритою долонею. У відповідь той із почуттям потягнув дівчину на себе, змушуючи впасти в обійми. Новий пірует, і дівчина знову ухилилася від нахабних рук. А ось в іншій парі чоловік безперешкодно обхопив стан партнерки і та довірливо схилилася назад, дозволяючи чоловікові схилитися над нею. У третій парі танець не пішов далі кроків по колу.
— Все, як у житті, — бурмотів Яр. - Один, не напружуючись, отримує бажане, інший здається на початку, а третій йде напролом. Слабкі відступають, сильні – йдуть до кінця. І не потрібні слова, просто достатньо не дати себе торкнутися.
- Красиво.
- Танець для нас частина життя нарівні із польотом. Ще один вияв пристрасті. У нас цінують щирість та темпераментність.
– Але тут багато людей.
- Їм подобаються наші звичаї, - знизав плечима дракон. - Навіщо все життя жити на ланцюгу, якщо можна дихати на повні груди?
Я посміхнулася до його слів. У цьому був увесь Яр, він йшов до своєї мети, він домагався бажаного, але ніколи не був рабом своїх бажань. Дракон цінував свободу як свою, так і чужу.
– У вас дуже чуттєві жінки.
- Їх виховують такими, - прошепотів Яр. - А ось ти народилася така сама і, незважаючи на всі ляпаси від життя, залишилася вірною собі.
Я розгублено обернулася до дракона. У відповідь отримала ніжну посмішку та повний пристрасті погляд. Такий затуманений, обволікаючий, від якого все тіло вкрилося мурашками і шалено забилося серце.
- А ось себе боїшся, - простеживши за вмить почервонілою мною, шепнув дракон. - Ходімо.
І мене обережно потягли за руку до танців.
- Яр! Ні я не вмію.
- Нічого, я вмію, - нахабно блиснувши іклами, підбадьорив мене Яр.
- Але...
- У танці веде чоловік. Данні, розслабся і просто насолоджуйся процесом.