Глава 23

Прибрати в кабінеті майстра було все ж таки необхідно. Порядок у паперах навести, перевірити записи, адже справи у крамниці не стояли на місці. Ми з домашніми довго збиралися з силами і, вилучивши вільний від інших справ день, дружно взялися до роботи. Вільха зосереджено відтирала пил, що плекав майстрер, на книжкових полицях, Хміль акуратно розставляв уже витерті матір’ю книги на місця, В’яз мив вікна. Мені було доручено навести лад і перевірити стіл майстра, на допомогу мені був призначений Каратай. Ну, як призначений... він сам призначився, і ось тепер ходив цим столом, бурчав і всіляко напрошувався стати супом.
У столі у майстра панував цілковитий хаос, не дивно, що під час огляду речей варта нічого потрібного знайти не змогла. Тут і сам майстер важко орієнтувався. Без карти та ритуальних танців з бубном навіть пера письмового не знайдеш. Верхній ящик столу зберігав цінні папери, включаючи заповіт та інші документи, що стосуються крамниці. Тож я почала неквапливо перебирати вміст двох інших ящиків, звалених у купу на столі.
— І чого тут тільки немає, — бурчав ворон. — О, дивись, люлька для дистилятора, Болот її рік тому загубив.
— Ось і знайшлася, — підсумувала я, відокремлюючи названий предмет у ящик для перенесення до підвалу.
— Вчасно, — крекнув птах, — учора нових десяток привезли.
Я кивнула і почала ритися в мотлоху, який для Болота був чимось цінний. Ось стара чорнильниця у формі черепа, майстра вона дуже веселила. Зламаний компас. Навіщо? Майстер далі, ніж на сажень від порталу, нікуди не їздив. Стопка скріплених прищіпкою уривків папірців із рецептами.
Гірка зім’ятих папірців, якими майстер набивав собі кишені, а потім вивалював їх у ящик. Коли ящик через їхнє велике скупчення не закривався, я починала скиглити, що час їх викинути. Ось і зараз цього „добра“ накопичилося жмені три. — Та в кошик змахни все, і справ, — зло пирхнув ворон, починаючи тягнути за якусь стрічку з купи мотлоху, що все не зменшувався.
— Треба все одно перебрати, раптом щось цінне, — сідаючи в крісло, відмахнулася я.
- Та що шінне? — прошамкав Каратай. - Хвам... Ай!
Помста мотлоху за зневажені честь і гідність була раптовою і жорстокою. А майстер через свою самовпевненість був не готовий до цього підлого нападу. Секунда, і ворон був похований під купою болтиків, олівців, цвяхів і ще купи всього впереміш зі звичайним сміттям. З-під цих завалів чулися тільки здавлені лайки птиці і шелест мотлоху, що розповзався по столу. Такий собі курган з усякої всячини з пташиним хвостом, що грізно стирчить з нього. Грізним таким, злим. Так і тягнеться рука взяти та проредити. Просто так, для профілактики.
- Дань, давай я подушку принесу, - запропонувала Вільха, що стояла на верхній сходинці драбини.
— А може, він сам там задихнеться? — з надією озвався В’яз.
Купа на столі обурилася і заворушилася активніше, злісний вороній зад змінився  не менш злою головою.
— Нелюди! — заволав Каратай, що стирчав з мотлоху. — Я для вас... та я вас... — Ви дістали всіх, — не відриваючись від розгортання папірців, підказала я.
- Я! Та ви... Та як вам... — обурювався птах.
— Не соромно, — підтвердила з-під стелі Вільха. — От ні крапельки.
— С... С... — шукав відповідний епітет ворон.
— Раджу подумати про слова, — ховаючи посмішку, порадила я.
— Даня... — занив птах. — Вийми мене звідси.
— Не хочу, — зізналася я. — Поки ви там сидите, є шанс на порядок та спокій. Ви навіщо ту стрічку тягли?
— Я... Е... Я подумав, знадобиться, — сором’язливо похнюпившись, зізнався ворон.
— Знову до себе на шафу потягти хотів, — здала ворона Вільха. — Там же склад не менший, ніж тут. І скельця, і дзеркальця, і стрічки.
— Ти порпалася в моїх речах?! — обурився птах.
— Проводила ревізію, — викрутилася боровичка.
— А моєї шпильки з метеликом там немає? - Не відриваючись від ревізії папірців, уточнила я.
- Я не клептоман! — заволав ворон.
Я засміялася і, зглянувшись, витягла птаха із завалів сміття. Каратай, звичайно ж, не клептоман, але воронячі інстинкти щораз дають про себе знати. З дому пропадають ложки, шпильки, брошки. Ворон може і не краде, але стягує до себе на шафу все, що блищить.
— Зате ми знаємо, де шукати блискучі речі, — заспокоїла я птицю.
Ворон промовчав. Ндувся, струснувся і, гнівно дивлячись на Вільху, заходився ритися в тій же купі мотлоху, тепер уже не просто так, а відкладаючи сміття та потрібні речі. Загалом, майстер прислухався до натяку всесвіту і взявся за справу. Не буває випадкових подій, всоте в цьому переконуюся.
— Знайдеш ти тепер свій гребінь, — бурчав ворон, копирсаючись у мотлоху й косячись на Вільху. — Я тобі ще влаштую... ревізорка.
Я не стала звертати увагу на цей конфлікт. Вільха теж не права, адже майстер вищий за неї за статусом, але й Каратай нахабнів до неподобства. Тож хай самі розбираються, аби без членоушкодження. За останнім простежить наш статечний В’яз. Отак, під бурчання Каратая, я й продовжувала сортування сміття. Поки що до рук не потрапив жовтий клаптик паперу з гербом академії. Бібліотечний талончик на право відвідування академічних запасників. Дивно, у майстра дуже велике зібрання книг удома, навіщо йому? Дата була вказана за кілька днів до смерті майстра. Саме той день, коли майстер так дивно поводився, замкнувшись у кабінеті.
— Тітонька Вільха, — звернулась я до боровички, — а в нас тут книжок із академії не зустрічалося?
— Ні, — труснула курним волоссям Вільха. — Ось ту книжечку я сунула на полицю, що ви тоді з Дорхе шукали, а більше на столі нічого не було.
— А майстер жодної книги з академії не приносив? — все ж таки не здавалася я. - Не бачили?
— Ти ж знаєш, я більше на кухні сиджу, — знизала плечима Вільха.
— Коли Данна на бал пішла, я майстра з якоюсь книгою бачив, — озвався Хмелик. — Він, як тебе на бал із Улею та Листом відправив, знову в кабінеті замкнувся, — почав розповідати боровичок. — А потім, як вискочив, і побіг до академії, і книга під пахвою була, і вісник у руці.
Історію, як майстер зв’язався з Дорхе, я знала. Що ж такого майстер міг дізнатися? Сунула папірець у кишеню, зробивши задумку, що варто піти і дізнатися у Войтага, що шукав майстер. Войтаг старий приємний, завжди підкаже, допоможе, дасть пораду. Його за це усі студенти люблять. До нього з чим не прийди, завжди з тобою у відділ сходить, книгу підбере, пораду дасть, духа приставить.