Глава 18

— Не смій більше лізти не в свою справу! — репетував майстер, повільно змінюючи колір обличчя з багряного на сизий. — Воно могло перекинутися на тебе! 

— А що, дивитись, як на моїх очах людина гине? — обурено, але не втрачаючи поважного тону, чинила опір я. 

— На допомогу треба було звати! 

— То я й зібралася кликати! 

— Данно! 

— Майстер! 

Найчастіше ці ритуальні слова означають, що аргументи для суперечки скінчилися з обох сторін. Дорхе провів мене додому, повів майстра в кабінет і довго з ним про щось розмовляв. А після цієї розмови дракон пішов, а майстер впав у істерику. 

— Майстре, а що це таке, ви знаєте? — Вирішила я озвучити своє питання. 

— Ні! — гаркнув старий, бухаючись у крісло. — Але знаю, на що воно схоже. І Дорхе зі мною згоден. 

Каратай показово прочистив вухо лапою і, зиркнувши на притихлого алхіміка, видав: 

— Схоже на малфока чи лярву, тільки посилену в сто разів, — прокаркав птах, пробігшись по столу. — А ще магія смерті задіяна. Це штучно створена погань за допомогою забороненої магії і все це на основі навії. 

Кричали на мене в кабінеті майстра. Я сиділа в одному кріслі, майстер вмостився в інше, Каратай крокував по столу, як древній полководець. 

— Це не факт, — зітхнув майстер, прикриваючи очі рукою. — Це ще не доведено. 

— Не факт, але схоже, — відрізав ворон. — Нав можна підкорити, якщо провести деякі обряди. Відомі випадки, коли дух спаювали з навією. Відомо, коли безтілесна оболонка зберігала сили та свідомість носія. 

— А? — я ошелешено дивилася на ворона. 

— Друг, закрий дзьоб, будь ласка, — втомлено простогнав Болот. — Це ще їй навіщо? 

— А тому, друже, — в’їдливо озвався птах, — що вона, якщо від тебе не дізнається, піде питати в іншого дядька. А той дядько на неї поклав око і в ліжко покласти теж не проти. 

— Що? — заревіла я обурено, навіть підскочила. 

— Тоо! — передражнив ворон і обернувся до Болота. — Ця змія підколодна свої кільця навколо Данни стискає. Ти ж на неї глянь! Коли вона при кому так блідла і в підлогу дивилася? Та Данка зроду не бентежилася, тим більше наставників! 

Обскубсти його, чи що? Я про Каратая. Стою, дивлюся, думаю, з якого боку розпочати. Каратай мій погляд розгадав, перебіг ближче до Болота, а потім і взагалі на узголів’я його крісла перебрався. Гад. І теж летючий. 

— Данно? — запитальне від майстра. 

— Та бреше він усе! — брехати, то до кінця. 

— А засос у тебе звідки? — висунувся з- за голови майстра ворон. 

— Де? — зблідла я і автоматично потяглася до шиї. 

Судячи з жадібних очей Каратая, цей пернатий інтриган взяв мене, як би сказали дівчинки з притулку, „на понт“. Запізно усвідомивши свій прокол, спробувала вдати, що розтираю шию. Ага. Всі довкола такі наївні, що прямо сил немає. 

— І далеко ви зайшли у вашому „нічого“? — стомлено спитав Болот. 

— Ні. У сенсі в нас нічого... У сенсі він не... ми не... 

— Добре, — кивнув наставник. — Ти доросла дівчинка, не мені вчити тебе жити. 

— Болоте, ти білени об’ївся? — відмер ворон. 

— Ні,— майстер так само задумливо дивився на мене. — Я просто вважаю, що Данна сама має право вирішувати, як їй будувати своє життя. Щодо поглядів серед студентів — вони більш ніж вільні. А Данні досі вистачало розуму та витримки не наробити дурниць ще на перших курсах. Чому я повинен щось вселяти їй зараз? 

— Ти! Ти бачив цю гадину? Ти... 

— Майстер Дорхе поводиться більш ніж коректно в моїй хаті, — викарбував Болот і, помовчавши, добив: — І тільки Данні, а не тобі чи мені вирішувати, вартий він її уваги чи ні. Коли треба буде втрутитись, вона сама скаже. Так? 

— Так, — кивнула я. — Дякую, майстер. 

— На здоров’я, користуйся, — кивнув майстер і, підвівшись, кинув ворону. — А ти сам не жив і іншим не даєш. Заноза крилата. 

— Що б я здох! — промовив Каратай, дивлячись на двері, що зачинилися за Болотом. 

— То вже, — знову бухаючись у крісло, кивнула я. — Що там із навією? 

— А? — Каратай із шоку виходити не збирався. — Яка навія? Тобі цей змій подобається? 

— Не ваша справа, — зло посміхнулася я. — Не хочу це обговорювати. Розкажете, чи мені до Дорхе по лекцію піти? 

Мабуть, мене трохи прибило після всіх потрясінь і не виходило говорити спокійно. Але Каратай теж перетнув межу і поліз не в свою справу. Моє життя це моє життя, і лізти в нього я не дозволю нікому. Сама все розповім, якщо захочеться. Каратай зло насупився, зміряв мене поглядом знизу вгору, і почав:

— Існують обряди, здатні закликати давніх духів пекла для виконання деяких доручень. А часом померлі маги здатні змінювати свій дух, віддаючись у владу наві. 

— Думаєте, цей теж такий? 

— Я не дуже розумію, що діється, — спокійніше відповів Каратай. — Але все, що відбувається, дуже схоже на дії чорного, некроманта. Тільки мій орден наділений знаннями для воскресіння та перетворення духу. 

— Але ж дух відроджується без магічних сил. Чи ні? 

— Як знати, — зітхнув птах. — Іноді сильне бажання чогось здатне народжувати таке, що й для наві — новина. Неможливого немає, як ти знаєш. Є маловивчене. 

— Але невже ніколи раніше ніхто такого не робив? — Здивувалася я. 

— Раніше про це не було чути, — поправив мене ворон. — Але ж тисячі божевільних уже намагалися підкорити собі тонкий світ. І найчастіше це робилося з корисливою метою. 

— Заради сили? — осяяло мене. 

— Сила залишає тіло разом із іскрою життя, — погодився ворон. — Але ж позбавлення сили рідко веде до смерті. Смерть завжди позбавляє сили тіло. 

— Але й воскресити дух разом із силою неможливо. 

— Так, сила гине в той момент, як душа покидає тіло, — погодився ворон. — Магія тримається якраз за тіло, а не за душу. Тому дивно, що випиті маги були позбавлені і життя, і сили. 

— А може, сила якраз потрібна тілу, а ось уже життя магів забирала нав, що в ньому живе, — припустила я.