Глава 13

Академія вирувала і клекотіла, як жерло вулкана, що прокинувся. У коридорах туди- сюди снували хлопці та дівчата у кольорових мантіях. В очах переляк, під очима мішки, обличчя бліді, руки тремтять. Незрозуміло, навіщо навчатися рік, якщо до сесії все одно готуються за тиждень?

 Бібліотеку брали штурмом, не інакше, звивиста черга з блідих студентів виринала з її дверей і зміїлася вже коридором, приймаючи до своїх лав нових спраглих до знань. Мені для навчання найчастіше вистачало і великої бібліотеки майстра, але деякі книги все ж таки можна було отримати тільки в академії. А я вирішила розширити свої знання з непрофільних предметів, на жаль, без самоосвіти ліцензію мені не отримати. 

Я приречено ткнулася в самий хвостик черги, сподіваючись отримати хоч якийсь матеріал для вивчення. Надія танула з кожним новим виходящим із сховища, що ніс на руках стос книг різного ступеня пошарпаності. За моїми підрахунками, за недовгий час мого стояння у „хвості“ з бібліотеки винесли вже як мінімум два наші сховища, але задоволені носії не закінчувалися. У Войтага там що, портал у інші світи?

 Поміркувавши, вирішила спробувати щастя в читальній залі, сподіваючись, що хоч там вдасться якщо не заволодіти потрібним фоліантом, то хоч приєднатися до тих, хто вже почав вивчати потрібний мені матеріал. 

На жаль! Читальний зал виглядав, як фортеця в облозі. Студенти розміщувалися усюди, де тільки можна було організувати посадкові місця. На кручених сходах, що вели на балкони з книгами, гронами, живою річкою сиділи студенти в такій неймовірній кількості, що за сходи ставало відверто страшно. 

Читальний зал академії був схожим за плануванням на місто, з численними поверхами- залами, відведеними під книги різної спрямованості. Поверхи завершувалися балконами, куди тяглися нескінченні сходи ажурного кування, немов пагони дикого винограду, що повзли по гірських схилах. 

Площу нашому „місту книг“ замінював величезний зал з довжелезними столами, де зараз за горами книжок бурчали та гули жадібні до знань студенти. 

Паркет у залі був викладений візерунками із давніх рун та формул, зали з книгами закінчувалися химерними поручнями, що тільки підкріплювало схожість із балконами будинків. Масивні колони тяглися вгору, до склепінчастої стелі, яка заміняла небо, на якому місяць, зірки та сонце, як і їхні реальні побратими, змінювали один одного. Вдень тут іскрилося намальоване сонце, білозубо сміючись і підморгуючи студентам, пливли намальовані хмари, літали птахи. Вночі зал освітлював місяць, що змінював сонце, або його тоненький серп (як їм хотілося) в оточенні яскравих, п’ятикутних зірок, розсипаних по стелі у вигляді відомих сузір’їв. Тому багато хто любив ходити до читального залу вночі. 

Фронтальна стіна залу майже вся була зайнята арочним вікном, вітраж на ньому жив і ворушився, як і фрески на стелі, тільки на вітражі виблискували зображення чотирьох стихій: річка, хмари, поля та вулкан, що вивергався вдалині. І це теж все у русі. 

Поблукавши по залі, я таки вирушила нагору, в потрібний мені відділ. Піднятися сходами виявилося не так просто, то вгору мчали такі ж стражденні, як я, то вниз спускалися завантажені знаннями (точніше книгами) студенти, позбавлені навіть мінімального огляду шляху через стоси з книгами, що височіли в руках. 

Піднімаючись до потрібного мені третього поверху, я мало не перевалилася через перила, пропускаючи нав’юченого хлопця-практика. Дісталася! Рівні шеренги дубових полиць вражали вмістом навіть найдосвідченіші в науковій та магічній літературі уми. На жаль, стягнути з полиці книгу, не призначену для мого факультету та курсу, я не змогла б при всьому бажанні. Будь- кого, хто спокусився б долучитися до знань, що не підходять за статутом, негайно шарахнуло б розрядом оберіжної магії. Не сильно, але болісно та неприємно. 

Благоговійно провівши пальцями по пошматованих корінцях на крайній полиці, я попрямувала до непримітного столу в кутку кімнати. Повітря над столом згустіло, варто було мені підійти до нього впритул. 

— Історична література періоду великих воєн, — сказала я хмарі. 

Хмара ущільнилася остаточно, прийнявши обриси згорбленого дідка з волохатим пером у руці. Старий кивнув мені і, пошелестівши сторінками книги записів, безбарвним голосом повідомив: 

— Ряд третій, полиця дванадцята. І ряд восьмий, полиця третя. 

Подякувала примарі та потопала у потрібному напрямку. Так, у цьому царстві правлять духи, боровички просто зовсім нездатні винести вічно кудись поспішаючих студентів. А духи? А духам до них немає справи. Їхній будинок — курні коридори і полиці, їх мета — збереження книг і знань, ну а ми просто докучливі смертні. 

На полицях уже ляскали встановлювані на свої місця книги (духи швидко помічали залишені без потреби на столі томики), порядок у бібліотеці панував жахливий. Ну просто страшно і жахливо, коли все саме на свої місця встановлюється, а на тебе, поки ти риєшся на полиці, осудливо вирячиться привид. 

Ось і зараз, я хотіла було зупинитися біля іншої полиці для вивчення корінців, але напівпрозора голова, що виринула звідти, з запитуючим поглядом відбила все бажання до позакласного читання. 

Але, з іншого боку, складно куролити там, де ти постійно під наглядом, а магія, як відомо, на духів не діє. 

Дійшовши до потрібного ряду, взялася за драбину і покотила її до потрібної полиці, штовхаючи перед собою. Коліщатка гидко рипіли, конструкція підозріло хиталася, я не на жарт задумалася на тему „а чи варто лізти?“. Але полізла. 

Різнокольорові корінці призовно манили мене зупинитися на половині шляху і все ж таки припасти до джерела інших, не менш захоплюючих знань. Так що підіймаючись сходами до полиці No12, я вже була значно нав’ючена двома важкими томиками. 

— Ну що?! — почулося за два ряди від мене. — Ну, що ти так дивишся? Так, я її сам на місце поставлю! Ні, я її не забрудню! Як я її зіпсую? Вона заговорена!