Глава 11

Ярвіоласа Дорхе за весь день я так і не побачила. На мою невимовну радість. Відсиділа день на лекціях і тепер спокійно займалася справами крамниці, сховавшись у коморі. Дзенькнув дзвіночок, сповіщаючи про гостя, потім забасив Вяз, що сидів на посту. Відповів йому тихий голос Листа. Я знову перерахувала кількість банок з порошком валеріани і, внісши позначку в блокнот, взялася за перелік найціннішого в коморі. 

Флакони з ароматними оліями займали половину полиці, бравіруючи назвами на пузатих боках. У переказі на гроші це був немаленький статок, розлитий у кольорові пляшечки. Лаванда скінчилася, кипарис теж, ваніль і троянда стійко трималися за стінки посудини, щоразу осідаючи на денці багатообіцяючою калюжкою. Відкрила флакон і принюхалася, насолоджуючись кожним вдихом. 

Акуратно витерши шийки від залишків олії та пилу, знову встановила флакони на полицю. Перевела погляд на смолу марри отруйної. Судячи з дурного запаху, смола не зіпсувалася і була готова послужити на благо всьому живому ще з півроку. Пінилася і булькала, як жива, намагаючись вилізти на світ божий, наче тісто з бочки.

 Дивна річ, що видобувається тільки в Драконових горах, служить компонентом багатьох мазей та еліксирів, продовжуючи їхню придатність та посилюючи дію компонентів. І чим „живіша“ смола, тим краще. Наша виглядала бадьоренько і цей факт мене порадував. Зекономимо на покупках цього місяця. 

У прочинені двері протиснулася вихрата голова Листика і, змовницьки мені підморгнувши, запитала: 

— Не завадив? 

— Ти навіть вчасно, — прокряхтіла я, встановлюючи сулію зі смолою на місце. 

Рідина в ємності гидко булькнула, але витікати передумала, так, попінилася-попінилася і заспокоїлася. Я теж. Листок повністю протиснувся в комору і, нервово сопучи, завмер унизу драбини. 

— Ти щось хотів? — спитала я, знову дивлячись на полицю. 

Смола принишкла. Ну і добре. 

— Так, ти мені потрібна як жінка, — без тіні посмішки промовив мій друг. 

Я трохи з драбини не впала від почутого. Повільно перевела погляд на Листика, що стояв із задертою вгору головою і віддано дивився на мене. Осмислюю сказане , розумію, що значення фрази дещо інше, ніж мені почулося. Але для перевірки таки обережно уточнюю: 

— Як хто? 

— Як жінка, — так само серйозно пояснив мій друг. 

— І що ти зі мною робитимеш як із жінкою? 

Я про всяк випадок пригорнулася до полиці. Тут навколо мене справи такі творяться, що хоч-не-хоч запідозриш недобре. Он Лінь і Дорхе активізувалися не на жарт. Особливо Дорхе. Може, й Листика скосила невідома хвороба?

 Це, до речі, багато б що пояснило. Так як інтерес до моєї скромної персони я досі пояснити так і не змогла. Чого б це? 

— Танцювати з тобою, — як очевидне пояснив Лист. 

У мене аж від серця відлягло. Засмикали мене всі ці поцілунки в напівтемряві. 

— У мене ж обидві ноги ліві, а я хочу запросити Улю на випускному на танець, — зітхнув Листик. 

— Вірне рішення, — погодилася я, повільно починаючи спуск із драбини. 

— Ось... — кивнув мій друг, притримуючи драбину. — А ти ж у нас навчена всяким придворним па. 

— Я колись їх розучувала? За стільки років мода змінилася, — реготнула я. — При дворі мода разів п’ять на тиждень мінялася. 

— Так у нас не княжий бенкет, а випускний. Тут та сама мода, що й сто років тому. Набір стандартний, давно розучений, затверджений і грається з року в рік тими самими музикантами, — розреготався Лист. — Думаєш, майстер Онагу щороку мучитиметься і репертуар оновлюватиме?

Мда. І то вірно. Я згадала товстуна завгоспа і кивнула Листику. На святах у нас грав оркестр зачарованих інструментів, і накладене на них заклинання (стародавнє, але вірне) ніхто змінювати для моди не збирався. 

Ось так уже не один десяток років старі гуслі, баян, дудка і дві скрипки веселять молодь одними й тими ж мелодіями, що набили оскому. 

— І що ти хочеш розучити? 

— Щось нескладне, але ефектне, — замріяно зітхнув Листик.

 — Тут чи нескладне, чи ефектне, — засміялася я. — Давай почнемо з азів. 

— Але так, щоби перед Улькою соромно не було. 

— Не буде. 

Говорити про те, що ми з Уляною вже місяць розучуємо мистецтво танцю, і особливих успіхів подруги я не помітила, не стала. Загалом, якщо дівчина потрапить до рук недосвідченого танцюриста, ефектне падіння та травми їм забезпечені. Тож підготую Листика, може, хоч польку проскакати зможуть без забитих місць. 

— Пішли, розучимо польку, — зітхнула я, захоплюючи Листика геть із темної комори. 

Танцювати я вміла. Навіть не так. Я не просто вміла, я бездоганно виконувала всі танцювальні па, вражаючи вчителя танців своїми здібностями. Майстер Окаріс, найнятий батьком для підготовки до мого першого балу, захоплювався моїми грацією та рухливістю, стверджуючи, що я найкраща з його учениць.

 На жаль, застосувати свій талант я так і не встигла (арешт батька стався раніше за дебют), а потім танцювати мені вже не хотілося. До балів я почала ставитися з прохолодою, бо вони нагадували мені про те, що трапилося напередодні мого першого балу, і святковий настрій випаровувався миттєво. 

Але повернемося до наших баранів, точніше, алхіміків. А якщо ще точніше, то до конкретного алхіміка. Навчався Лист польці швидко, і через пару годин без проблем повторював усі рухи, які я показувала. Ми з другом жваво кружляли по залі лавки під схвальні оплески наших глядачів. 

Хміль і В’яз влаштувалися на дивані, призначеному для відвідувачів, Вільха підпирала одвірок кухонних дверей, диригуючи нашому танцю ложкою, майстер Болот стояв за прилавком, спершись на нього ліктями (простріл все ще мучив майстра). Каратай сидів на підвіконні, принагідно критикуючи то мене, то Листика. Вечір був наповнений спортивним азартом та беззлобним гумором. 

З полькою Лист впорався «на ура», а ось вальс забуксував на корені. Як я не намагалася, але ноги друга безжально відтоптували мої ноги, в ритм друг не потрапляв, кружляли ми хаотично і без належної плавності. Я все ж таки намагалася слідувати фігурам танцю, але моє вміння тільки відтіняло незграбність Листа.