Глава 9

Чорнильниця з гуркотом перекинулася і я з тугою простежила за синьою плямою, що розтікалася по зошиту. Шиш гиденько захихотів і зник під партою. Зло глянула на кудлату нечисть і почала згадувати обережні замови. Не згадувалося. Десь в аудиторії щось гримнуло, почувся стомлений стогін. 

— Згадуйте, панове, — говорив Дорхе, який сидів на столі і відверто потішався з наших страждань. — Дрібну капостну нечисть ми пройшли. 

І, до речі, шиші не були фантомами. Справжні такі, дрібні, кудлаті, капостні, рогаті, їх Дорхе притягнув повний мішок і випустив до аудиторії.

 І ось тепер ця гидота розбіглася по кутах і доймала нас уже биту годину, а нам належало її видворити. Без конспектів та підказок. Поки що один- нуль на користь шишів. 

— Веселіше, панове алхіміки. Поки ця капость у мішок не повернеться, практика зданою не вважається. А попереду залік, іспит. І бал скоро, — знущався Дорхе. — Ви ж бажаєте на бал? 

— Та кому він потрібний! — гаркнув хтось із моїх однокурсників. 

— Зверніть увагу, я їх десяток приволік. У вас чисельна перевага, — дракон знову зареготав і дістав із кишені яблуко. — Де ваша хвалена кмітливість? 

— Мені фантом коника більше подобався, — прохрипів Клим, який намагався відібрати свій портфель у особливо невгамовного шиша. 

— Сквирах, — поправила я. 

— Це у майстра Якима для здачі достатньо було реферату, — знову озвався дракон. — У мене своя метода. 

— Страшно уявити іспит, — пропихкав хлопець, що пробіг повз нього. — Все- таки Яким і його занудство були якось звичніші. 

— Ви все практикам заздрили, — огризнулася я. — Ось тепер у нас все те саме, що й у них. 

— Повірте, Данно, — вигукнув Дорхе, прожувавши відкушене яблуко, — вас я ще шкодую. Все- таки ви маги так собі. У практиків все значно жорсткіше. 

— Цікаво, колишні вартові всі такі? Він ще гірший за Озима, — зітхнув хтось поруч. 

— Зате гарніший, — реготала одна з моїх нечисленних однокурсниць. 

Я в черговий раз прокляла свою вразливість, що казна- звідки взялася. Лекцію, яку згадав Дорхе, я благополучно прогуляла, пославшись на самопочуття, і боягузливо відсиділася вдома. І ось вона, розправа, нахабно смикає мене за косу. 

Я сердито зашипіла і замахнулася книгою на цю дрібну капость. Шиш хрюкнув і втік. Хто ж знав, що на нас чекає „летучка“ замість лекції, та ще й така оригінальна. 

— Ось, Жваго, — знову вгризаючись у яблуко, озвався Дорхе. — Нема чого лекції прогулювати. 

— Я хворіла, — машинально огризнулася я. 

Бісить він мене і пика його нахабна бісить. 

— Запаленням лінощів? — понеслося до мене їдке зауваження. 

— Загостренням гордості, — прошипіла я собі під ніс. А потім саме вирвалося: — Архарум Берхкер! 

Від злості згадалося, адже я ці замови якраз читала, прикидаючись хворою. Ех, навіть прогуляти нормально не вмію! Шиш затрусився, знову жалібно хрюкнув і, задкуючи, побрів геть від мене. 

— Ешарі ельгірмо! — рикнула я на нечисть. — У мішок, іменем світла. 

Шиш заскулив і поплентав до мішка. Жалібно так глянув на мене і потупав. І вуха притис до голови, і голову опустив, навіть хвостик, і той сумно так волочився за ним по підлозі. І шкода мені його стало. 

— Браво, Жваго, — скрикнув дракон і на мою честь пролунали оплески. — Вам треба частіше злитися. 

Я байдуже знизала плечима і знову глянула на шиша, що пригнічено тупцював біля мішка. 

— А в мішок його обов’язково пхати? — зглянулася я над нечистю. — Він уже знешкоджений, хай би на лаві під вікном посидів. 

— Жваго, це нечисть! — гаркнув дракон. 

Шиш здивовано обернувся до мене, витріщивши свої моторошні козячі очі. Тааак, моя нелогічність навіть нечисть у безвихідь ставить. А з різних кінців аудиторії вже мчало „Архарум берхкеро!!“ і так далі. До мого шиша приєдналися і його побратими по нещастю. Майже всі випущені на один пильний та тісний мішок. І шкода їх стало, маленьких, капостних, рогатеньких. І хвостики у всіх тремтять, і очі такі жалісливі- жалісливі. 

— Ну справді, їм же там нема чим дихати! — Заступилася я за нечисть. 

З глузду з’їхати, у мене, схоже, божевілля якесь. 

— Жваго, у вас що, лихоманка? — реготнув Дорхе. — Це капостна нав. 

— Ви їх сюди силоміць притягли, — огризнулася я. — Тож капостний ви, а не шиші. 

Дракон отетерів від цієї тиради і, кілька разів розгублено кліпнувши, дивився на мене, я на нього, шиши то на мене дивляться, то на дракона. Однокурсники здивовано дивляться на виставу, що розігрується перед ними. Німа сцена. 

Стою, на шишів дивлюся, і думаю, чого мені не мовчалося і що мені за це все буде? Але шишиків таки шкода.

— Ну шкода вам, якщо вони на лавці посидять? — занила я,— А потім я їх на болото відведу. А? 

— Жваго, ви щось! — розреготався дракон і махнув нечисті на лаву. — Сіли всі струнко і щоб до дзвінка ні гу- гу! Зрозуміло? 

Шиші синхронно кивнули і потопали до лави, при цьому дивлячись виключно на мене, і вигляд у нечисті був вражено- радісний. Я сама від себе в потрясінні перебувала, чого вже від шишів чекати. 

Залишок лекції ми розбирали свої помилки, вислуховували глузування Дорхе і терпіли жалісливі погляди шишів. Пролунав дзвінок і студенти висипали геть із аудиторії. Залишилися тільки збентежена я, чомусь дуже втішений Дорхе і шеренга задоволених життям шишів. 

— Ну що, Данно, — звернувся до мене дракон, — вістроюйте своїх підопічних і етапуйте з аудиторії. 

Шиші покірно піднялися і розбилися по парах, як діти в школі, аж сльози на очі навернулися. 

— Так, не глузуйте! — гаркнув на шишів Дорхе. 

Шиші живенько стали строєм і потопали до мене, гуськом потопали, жалібно дивлячись у вічі. 

— Образите дівчинку — болото випалю вщент, — ласкаво наказав їм Дорхе. — Жваго, в дорогу. Я їх із болота біля узлісся привіз. 

Я, приголомшена від усього неподобства, що твориться тут, розсіяно кивнула і підійшла до виходу, шиші, природно, за мною. Наша мила і дивна процесія якраз наблизилася до виходу, коли у дверях з’явився маг- практик.