Глава 9

Чорнильниця з гуркотом перекинулася і я з тугою простежила за синьою плямою, що розтікалася по зошиту. Шиш гиденько захихотів і зник під партою. Зло глянула на кудлату нечисть і почала згадувати обережні замови. Не згадувалося. Десь в аудиторії щось гримнуло, почувся стомлений стогін.
— Згадуйте, панове, — говорив Дорхе, який сидів на столі і відверто потішався з наших страждань. — Дрібну капостну нечисть ми пройшли.
І, до речі, шиші не були фантомами. Справжні такі, дрібні, кудлаті, капостні, рогаті, їх Дорхе притягнув повний мішок і випустив до аудиторії. І ось тепер ця гидота розбіглася по кутах і доймала нас уже биту годину, а нам належало її видворити. Без конспектів та підказок. Поки що один-нуль на користь шишів.
— Веселіше, панове алхіміки. Поки ця капость у мішок не повернеться, практика зданою не вважається. А попереду залік, іспит. І бал скоро, — знущався Дорхе. — Ви ж бажаєте на бал?
— Та кому він потрібний! — гаркнув хтось із моїх однокурсників.
— Зверніть увагу, я їх десяток приволік. У вас чисельна перевага, — дракон знову зареготав і дістав із кишені яблуко. — Де ваша хвалена кмітливість?
— Мені фантом коника більше подобався, — прохрипів Клим, який намагався відібрати свій портфель у особливо невгамовного шиша.
- Сквирах, - поправила я.
— Це у майстра Акіма для здачі достатньо було реферату, — знову озвався дракон. - У мене своя метода.
— Страшно уявити іспит, — пропихкав хлопець, що пробіг повз нього. — Все-таки Акім і його занудство були якось звичніші.
— Ви все практикам заздрили, — огризнулася я. — Ось тепер у нас все те саме, що й у них.
— Повірте, Данно, — вигукнув Дорхе, прожувавши відкушене яблуко, — вас я ще шкодую. Все-таки ви маги так собі. У практиків все значно жорсткіше.
— Цікаво, колишні вартові всі такі? Він ще гірший за Озима, — зітхнув хтось поруч.
— Зате гарніший, — реготала одна з моїх нечисленних однокурсниць.
Я в черговий раз прокляла свою вразливість, що казна-звідки взялася. Лекцію, яку згадав Дорхе, я благополучно прогуляла, пославшись на самопочуття, і боягузливо відсиділася вдома. І ось вона, розправа, нахабно смикає мене за косу. Я сердито зашипіла і замахнулася книгою на цю дрібну капость. Шиш хрюкнув і втік. Хто ж знав, що на нас чекає „летучка“ замість лекції, та ще й така оригінальна.
— Ось, Жваго, — знову вгризаючись у яблуко, озвався Дорхе. — Нема чого лекції прогулювати.
- Я хворіла, - машинально огризнулася я.
Бісить він мене і пика його нахабна бісить.
— Запаленням лінощів? — понеслося до мене їдке зауваження.
— Загостренням гордості, — прошипіла я собі під ніс. А потім саме вирвалося: - Архарум Берхкер!
Від злості згадалося, адже я ці замови якраз читала, прикидаючись хворою. Ех, навіть прогуляти нормально не вмію! Шиш затрусився, знову жалібно хрюкнув і, задкуючи, побрів геть від мене.
- Ешарі ельгірмо! — рикнула я на нечисть. - У мішок, іменем світла.
Шиш заскулив і поплентав до мішка. Жалібно так глянув на мене і потупав. І вуха притис до голови, і голову опустив, навіть хвостик, і той сумно так волочився за ним по підлозі. І шкода мені його стало.
- Браво, Жваго, - скрикнув дракон і на мою честь пролунали оплески. — Вам треба частіше злитися.
Я байдуже знизала плечима і знову глянула на шиша, що пригнічено тупцював біля мішка.
— А в мішок його обов’язково пхати? — зглянулася я над нечистю. — Він уже знешкоджений, хай би на лаві під вікном посидів.
- Жваго, це нечисть! - гаркнув дракон.
Шиш здивовано обернувся до мене, витріщивши свої моторошні козячі очі. Тааак, моя нелогічність навіть нечисть у безвихідь ставить. А з різних кінців аудиторії вже мчало „Архарум берхкеро!!“ і так далі. До мого шиша приєдналися і його побратими по нещастю. Майже всі випущені на один пильний та тісний мішок. І шкода їх стало, маленьких, капостних, рогатеньких. І хвостики у всіх тремтять, і очі такі жалісливі-жалісливі.
— Ну справді, їм же там нема чим дихати! - Заступилася я за нечисть.
З глузду з’їхати, у мене, схоже, божевілля якесь.
- Жваго, у вас що, лихоманка? - реготнув Дорхе. — Це капостна нав.
— Ви їх сюди силоміць притягли, — огризнулася я. — Тож капостний ви, а не шиши.
Дракон отетерів від цієї тиради і, кілька разів розгублено кліпнувши, дивився на мене, я на нього, шиши то на мене дивляться, то на дракона. Однокурсники здивовано дивляться на виставу, що розігрується перед ними. Німа сцена. Стою, на шишів дивлюся, і думаю, чого мені не мовчалося і що мені за це все буде? Але шишиків таки шкода.
— Ну шкода вам, якщо вони на лавці посидять? — занила я,. - А потім я їх на болото відведу. А?
- Жваго, ви щось! — розреготався дракон і махнув нечисті на лаву. — Сіли всі струнко і щоб до дзвінка ні гу-гу! Зрозуміло?
Шиші синхронно кивнули і потопали до лави, при цьому дивлячись виключно на мене, і вигляд у нечисті був вражено-радісний. Я сама від себе в потрясінні перебувала, чого вже від шишів чекати. Залишок лекції ми розбирали свої помилки, вислуховували глузування Дорхе і терпіли жалісливі погляди шишів. Пролунав дзвінок і студенти висипали геть із аудиторії. Залишилися тільки збентежена я, чомусь дуже втішений Дорхе і шеренга задоволених життям шишів.
— Ну що, Данно, — звернувся до мене дракон, — вістроюйте своїх підопічних і етапуйте з аудиторії.
Шиші покірно піднялися і розбилися по парах, як діти в школі, аж сльози на очі навернулися.
— Так, не глузуйте! — гаркнув на шишів Дорхе.
Шиші живенько стали строєм і потопали до мене, гуськом потопали, жалібно дивлячись у вічі.
— Образите дівчинку — болото випалю вщент, — ласкаво наказав їм Дорхе. — Жваго, в дорогу. Я їх із болота біля узлісся привіз.
Я, приголомшена від усього неподобства, що твориться тут, розсіяно кивнула і підійшла до виходу, шиші, природно, за мною. Наша мила і дивна процесія якраз наблизилася до виходу, коли у дверях з’явився маг-практик. Лаборант з кафедри, молодий вихористий хлопчина трохи старший за мене. Маг відкрив рот для привітання і так і завмер, побачивши шишів, що йшли за мною. Вони ж не просто так тупотіли, вони підстрибом крокували. Поки що я не бачила.
- Ого, Данно! - Видихнув хлопець. — Ти вже й шишів під опіку взяла?
— Панна Жваго висловила протест щодо утримання цих тварюк у мішку, — Дорхе підійшов ближче і тепер стояв у дверях поряд зі мною, недбало спираючись піднятою рукою об одвірок.
Я спиною виразно відчувала тепло, що походило від дракона. Роздратування, абстраговане шишами, повернулося.
— Ну, вони ж маленькі, налякані, беззахисні, — знайшла я сили говорити. - А він їх у мішок.
— Так, так, — закивав Дорхе, притулившись до одвірка. — Пильний і тісний, я пам’ятаю.
- Ха! - Видав лаборант. — Це ви не бачили, як вона демона від бойовиків у коморі ховала.
Я покаяно опустила голову. Так, того самого демона, що носився коридорами, до директора відвела я. Каюся, так.
— А ви його бачили? - Вирішила захищатися я. — Вони йому зламали ріг, кільце з носа вирвали і хвіст підпалили. Він же трясся, як заєць.
— Жаль стало? — спитав Дорхе, кидаючи на мене косий погляд зверху вниз. - І що, просто ховали?
— Ну, він просив його не віддавати їм, — видихнула я. — А я подумала, він до нас не просився. Його викликали, він розгубився. І не чіпав же нікого.
- Вона його за лапу до директора відвела, - реготнув маг. — Видовище ще те було, майстер Кінар трохи чаєм не подавився, коли це диво з демоном на порозі з’явилося.
За нашими з Дорхе спинами щось забрязкотіло й гримнуло. Повернувшись, ми застали шишів, що скакали по кімнаті. Один з капосників, побачивши наші звернені на нього погляди, поспішно сховав руки за спину, довкола валялися уламки битого скла, а у вікні зяяла величезна дірка.
— Ось тому, Данно, їх у мішку й тримають, — довірливо сказав мені дракон, схилившись до мого вуха. — Доброта вас згубить.
Його дихання колихнуло волосся на скроні. По спині пробігло тремтіння, що розлютило мене остаточно. Теж мені, герой-коханець, нехай із вдовою воркувати йде. Гад, хтивий гад! Ненавиджу!
— Зате мучити совість не буде, — огризнулася я і скомандувала шишам. - На вихід!
 Я, гордо піднявши підборіддя, вийшла вперед, мій капостний ескорт стрибав слідом. Так ми пройшли-прострибали коридорами академії під здивованими поглядами студентів та наставників. Я і шиші якраз перетинали міст, коли за нашими спинами почулися кроки, а потім і глузливе:
- Ідіть на лекції, Жваго. Я їх сам на болото відправлю.
Дорхе стояв на мосту, схрестивши руки на грудях, і спостерігав за мною і веселими шишами. Ті, як діти, гасали мостом, звисали з поручнів і самозабутньо плювали в річку, супроводжуючи всі ці дії веселим рохканням і сміхом. Нечисть, що з неї взяти.
— А ви їх у мішок не сунете? - спитала я.
Дракон мовчки клацнув пальцями і шиші, шикуючись, знову заскакали мостом, цілеспрямовано заскакали. У бік болота і самі. Проводила їхню веселу шеренгу поглядом і, коли нечисть зникла з поля зору, вирішила повернутися до занять. Дорхе так і стояв на мосту, все в тій самій позі, заступаючи мені шлях. Бочком обійшла мовчазного дракона і, пискнувши „дякую“, поспішила до академії.
— Данно, — гукнули мене. — Я хотів поговорити з вами.
- Про що? — спитала я, відбігши на пристойну відстань від Дорхе.
- Підійдіть, - тихо, але рішуче попросив дракон.
Вдалині почулася трель дзвоника. Заливистий дзвін рознісся по окрузі, пролетів над річкою і потонув у гулі води, що проливалася під мостом.
- Це терміново? - Роздратовано уточнила я.
- Ні.
- Тоді іншим разом. А то лекції, — знизала я плечима і кивнула у бік академії.
— Ідіть, Данно, — зітхнув Дорхе.
З великою радістю виконала наказ наставника. Тепер постало питання, де відсидітися до наступної пари, бо зараз у мене в розкладі було вікно. Але Дорхе цього знати не повинен.