Глава 4

Цього разу ранок почався з пронизливого та істеричного вереску. Імовірно, жіночого. Хоча знала я чоловіків, які за певних обставин верещали у тій же тональності, що й жінки. 

Вереск наростав, погрожуючи перейти в ультразвук. Я скривилася і ривком сіла в ліжку. До самотнього вереску додався ще один, на одну ноту нижче. Поки я накидала халат, з вулиці долинав уже дружний гомін різної тональності. З мого вікна було видно як з’явився величезний натовп, що оточив кут лавки неподалік нашої. Почувся схвильований вигук „лікаря!“. Хтось поспішив до нашої крамниці. 

Так завжди, всі біжать до Болота, прямо армія порятунку, а не лавка. Вниз сходами я ледве не скотилася стрімголов, на ходу заплітаючи косу і застібаючи мантію. У дверях з’явився майстер, боровички схвильовано тупцювали на порозі, не наважуючись слідувати за ним. 

— Що там? — спитала я, підбігаючи до них. 

— Убили когось, — зітхнула Вільха. 

Я вражено глянула на натовп, що збільшувався. Вискочила слідом за майстром і, лавіруючи між завзятих роззяв, дісталася місця події. Майстер уже схилився над кимось, хто лежав на бруківці. З боку фортеці поспішали стражники на чолі з майстром Бусом, люди стривожено шепотіли, роздивляючись місце події. 

Підійшовши ближче, я побачила хлопця, що лежав на бруківці з третього курсу магів-практиків. Хлопець лежав, широко розкинувши руки, синя мантія чорнильною плямою розстелилася довкола. Він байдуже дивився в небо порожніми, неживими очима, обличчя посіріло, волосся розтріпалося, геть втративши весь колір. Переді мною на камінні дороги лежав сивий хлопець. Ми не дружили, але бачити мертвим того, кого не раз зустрічала усміхненим у коридорах академії, було моторошно. 

Болот задумливо розглядав накопичувальний кулон хлопця. Я теж скосила погляд на обов’язковий для всіх магів предмет. Амулет є своєрідним накопичувачем та координатором енергії мага. Молоді та недосвідчені студенти часто важко управляються з власною енергією, а камінь їм у цьому допомагає, попутно зберігаючи частину недорозтраченої або, навпаки, накопиченої енергії. Так ось, кулон загиблого хлопця було випалено. Камінь вигорів у потерть, а оправа зі срібла оплавилася, застигши нерівними потьоками на грудях померлого. 

Я рефлекторно стиснула свій кулон. Кожен підбирався індивідуально, камінь сам вибирав господаря, мене ось гірський кришталь вибрав. Підвіска у вигляді краплі виблискувала на сонці, тріщини всередині переливались від молочно-білого до рожевого, немов крижинка навесні. 

— Що з ним, майстер? — запитав Бус. 

— Якщо я вам скажу, що не знаю, ви дуже здивуєтеся? — Майстер звичним жестом заплющив хлопчині очі і махнув стражникам, що стояли осторонь. — Хтось випив усю силу хлопчика, та так, що навіть крихітки в камені, і ті висмоктав. Але застосовувалася магія чи ні, відповісти, на жаль, не зможу. Вибачте. 

Я поспішила до вчителя, підхопила старого під лікоть, допомагаючи підвестися. Радикуліт у майстра майже хронічний. Ще б мені його відучити на підлозі в лабораторії сидіти! Адже там підлога кам’яна. Але зручна, на ній всі креслення можна розкласти, будь-які схеми, карти. Так, сама подібним грішу.

— Потрібен маг на підтвердження чи спростування здогаду про магічний удар, — майстер із сумом глянув на бездихане тіло. 

— Селевар поїхав до сестри в гості, — зітхнув Бус. — Повернеться наступного тижня. Не раніше. 

— Божену чи Ждана викличте,— запропонувала я.— Вони ж лікарі та маги. 

— Майстер Ждан з ранку до розмов не придатний, — усміхнувся Бус. 

Бус кивнув у бік вулички, якою прямував майстер Ждан у своєму звичному, добряче пошарпаному вигляді.

— Магії справді не було задіяно, — пролунав знайомий низький голос. 

Бус і я обернулися до того, хто говорив, майстер, що обтрушував поділ мантії, підняв очі. Дорхе проводив поглядом карету з тілом, потім перевів погляд на нас. 

 — Студент твій? — спитав Бус, підходячи до дракона. 

— Був, — кивнув Дракон. — Студент третього курсу Наум Семаг. 

Майстер Дорхе наблизився до Буса, чоловіки мовчки потиснули один одному руки. 

— Моя пошана, учениця Жваго, — Дорхе галантно вклонився. 

— Майстер, — я відважила поклін, необхідний за кодексом. 

До нашої компанії підійшов майстер Болот. Дракон першим простяг руку для знайомства. Представився. Болот простягнув дракону знятий із трупа кулон. У нашій невеселій компанії повисло тяжке мовчання. 

— Нічого не розумію, — Дорхе насупився і стиснув кулон у долоні. — Дивний могильний холод, але ніякої магії. 

— Ходімо в крамницю, — запропонував майстер Болот. — Нема чого під вікнами бовтати. 

І ми пішли до крамниці. Я і кульгавий майстер перші, дракон і стражник за нами. 

— Вільха, голубонько, — Болот побрів до свого крісла, — чайку нам з гостями організуєш? Та й поїсти б... 

Вільха мовчки кивнула й почовгала на кухню. Хміль метнувся розставляти на столі посуд, В’яз мовчки потягнув мене за руку у бік кухні. Там на мене вже давно чекав столик з остигаючим сніданком і гарячим малиновим чаєм. 

На кухні ж перебував і Каратай, що винувато дивився на мене з пічки. Після події на практиці я з майстром не розмовляла, бо дістав! Я з тугою озирнулася на закуток, де розсілися чоловіки, і жваво обговорювали те, що сталося. Дорхе похмуро розглядав кулон, майстер почав гортати один зі своїх талмудів, Бус безсоромно поглинав принесені бутерброди. 

Я похмуро копирсалася в тарілці, звісившись з краю стільця і ​​намагаючись вловити хоч уривки розмови. З мого місця було видно лише з апетитом снідаючого Буса та профіль зосередженого Дорхе. Він і перервав мої еквілібристичні потуги глузливим: 

— Жваго, пожалійте свій хребет, — дракон відірвав погляд від кулона і повернувся до мене. — Беріть свій сніданок та приєднуйтесь. Та й думка майстра Каратая нам не завадить. 

Я трохи зі стільця не впала, Каратай підняв на мене повний світової скорботи погляд і злетів на підлогу. З кухні ми виходили разом, я з тарілкою та чашкою в руках і Каратай з гордо піднятою головою та цокаючи кігтиками. Ми зі сніданком примостилися за торговельною стійкою, ворон демонстративно вмостився поруч із Болотом. Хміль почав витирати пил, В’яз розглядав петлі на вхідних дверях, Вільха, не ховаючись, підслуховувала, притулившись до одвірка.