Янгол серед нас

Присвячується моєму дідусеві Сторож Івану Михайловичу, тому, хто вже довгими роками, після смерті, й надалі направляє мене шляхом віри в велике призначення...

Ця історія всього лише вигадка, складена по шматочках картина нереально реальних подій. Деякі з них ймовірні, деякі ні. Є й ті, які довелося пережити, і навіть ті, що відвідали розум мій уві сні, розкриваючи, таким чином, немислимі таємниці духовного світу. Що це? - Запитаєте ви, - маячня божевільного, або ж своєрідний дар бачити те, що не доступно бачити людському оку. Надприродне завжди лякає, але це не означає, що цього не може бути.

Моя історія про просту дівчину, яка, як і всі інші росла і розвивалася, плакала, коли їй було сумно та страшно, посміхалася, коли щастя, радість і веселощі гріли її милу душу.

Неважливо як її звали і як вона виглядала. Нехай кожен з вас дасть їй ім'я і намалює її в своїй уяві, бо для кожного так вона стане особливою, такою, якою є насправді, дівчиною з дивацтвами і в той же час ту, що не відрізняється від інших.

Її друзі завжди були поруч, та й вона ніколи не втрачала можливості повеселитися на свіжому повітрі, бігаючи з ними в поле, яке розташовувалося неподалік від того місця де вона жила. Або ж, купаючись з подружками в струмку, плескаючись і радіючи кожному моменту в її житті .

Так, одного разу, як і багато разів до цього, в спекотну літню пору, вона вирушила на ставок в супроводі своїх друзів. Тринадцятирічна дівчинка безстрашно занурювалася в воду, майстерно пірнаючи і плаваючи немов риба. Складалося враження, що вона була народжена у воді і зливалася з нею воєдино і ця стихія ніколи не зробить нічого поганого цій дитині. Але цей день приніс несподівані моменти, які відкрили нову сторінку її життя, що зовсім відрізнялася від того, що було раніше.

Вода обгортала її, немов була її продовженням, охолоджувала розпечене на пекучому сонці дитяче тіло. Дівчинка повільно розводила її своїми руками, перетинаючи немаленький відрізок, до вже добре відомого їй місця. Це було обов'язковим, своєрідним обрядом, який дівчинка проводила кожен раз, коли приходила сюди. Вона пропливла приблизно двадцять метрів від берега до величезного каменя, що переховувався під водою. Ставши на нього ногами, щоб перепочити, плавчиня набралася сил на зворотний шлях. Іноді вона стояла на ньому хвилинами, відчуваючи, як невелика підводна течія лоскоче її ступні, іноді відразу відштовхувалася в зворотному напрямку. Але сьогодні, як завжди повернувши обличчя у бік берега, її увагу привернув сонячний промінь, що відбивався від дзеркальної водної поверхні. Він був, наче живий та повільно наближався, утворюючи під водою яскраву сяючу кулю. Сяйво цієї кулі чарівним чином манило дівчинку, притягаючи як магніт її до себе.

В одну мить, нога дитини зісковзнула, і дівчинка ривком занурилася під воду, вдарившись спиною об камінь, що раніше служив їй опорою. Від удару, її тіло немов паралізувало, легені згорнулися, перебивши дихання і застигли, наче забули про свою головну функцію. Вона не могла поворушити навіть кінчиками пальців, лише її відкриті повіки все так само дивилися на підводну кулю, що світилася та з кожною секундою збільшувалася в об'ємі у неймовірному сяйві.

Час ніби зупинився. Вона не відчувала ні його течії, ні болю, ні страху перед загибеллю у водній стихії. Навіть її подружки, в жаху від побаченого і від страху її втрати, кинувшись на допомогу дівчинці, не могли зорієнтуватись в часі. Все було настільки швидко і довго одночасно, що лякало дітей ще більше.

Одна з старших і досвідчених в плаванні дівчаток, кинулася на допомогу. Та, не встигнувши доплисти до зазначеного місця, як можлива утоплениця піднялася на поверхню води і, виринувши, зробила перший рятівний, жадібний ковток повітря, відкашлюючись і випльовуючи воду.

Перевівши дух все на тому ж камені, вони обидві попливли до берега, де через деякий час, зібравшись, вирушили додому. Вдома дівчинка нікому не розповіла про те, що трапилося. Згодом це все почало тьмяніти в її пам'яті і лише зрідка нагадувало про себе в нічних кошмарах. Її сни, немов за фіранкою, спалахами відкривали їй незрозумілі кадри. Вона так і не зрозуміла чи були ці кадри поховані в пам'яті, чи то придумані дитячою уявою. І навіть з роками вона не могла пояснити суть цих видінь, що іноді відвідували її уві сні.

Вже через кілька днів після того, що сталося, вона почала помічати щось дивне. Їй здавалося, що за кожною людиною утворюється якась прозора хмаринка, що з кожним днем ​​все більше і більше набувала людського силуету. Спочатку, вона звернулася до батьків зі скаргами на зір, але й після обстеження лікарями нічого не змінилося. Дивні, димчасті силуети в прогресії набирали обсягу, вимальовуючи людські риси обличчя, аж допоки простої людини і його наглядача стало важко розрізняти. Між живим і вигаданим, як їй здавалося, була тільки одна різниця - живі люди могли говорити, а нереальні - лише мовчки переслідували свою ціль, не залишаючи ні на секунду і спостерігаючи за ними навіть уві сні, стоячи біля краю ліжка.

Від нервових зривів дівчину рятувала тільки самотність. Тому, сховавшись від усього світу, від людей, тільки наодинці з собою вона відчувала себе в безпеці, заздалегідь помітивши, що за її спиною ніхто ніколи не ходить. Вона стала самітницею, перестала спілкуватися з друзями та знайомими, а згодом поповнила список шкільних вигнанців. Те ж саме відбулося і в інституті. Дівчина - невидимка, якщо хтось запитає про неї, мало хто відповість що знає її або її ім'я. На пари вона приходить останньою, сідає в куточку, заздалегідь забарикадувавшись книгами, по дзвінку тікає першою, ні з ким не говорить, ховає погляд і дивиться весь час лише в підлогу.