Загублені крила

Присвячується Гребнєвій Ріті, тій, що всім серцем вірить у щасливий кінець...

Чи замислювалися Ви колись над своїм життям? Над тим, хто Ви є? Звідки прийшли та куди попрямуєте?

Наше минуле, в усій його красі, зі всіма злетами, падіннями та простим існуванням між моментами радості, горя, коливанням між добром та злом, в кінцевому рахунку визначають нашу особистість. Цей фундамент з минулого та частини теперішнього, разом будують наше майбутнє, ймовірні вибори в життєвих ситуаціях, їх характер, емоції. Іноді, навіть наперед прораховані кроки, майбутні вирішення поставлених задач.

Та щоб було, коли б Ви мали життя як чистий лист паперу? Наче щойно народжене, та в дорослому віці? І, якби Ви не знали відповіді на жодне з цих питань? Щоб робили саме Ви?

Ця історія починається на березі швидкоплинної річки, на пологому камінні під сонячним промінням літнього дня. Саме там, де під шум бурхливої води, що неймовірною силою обтікала серед гірської породи та обточувала її рвані краї, його очі вперше відкрилися.

Емоції, які переживало це тіло були такі ж, як та річка. Прокинувшись він був дезорієнтований – ні питань ні міркувань, нічого. Як чистий лист паперу.

Спершу він побачив свою руку, якою рефлексом затулив від пекучого сонця очі, і вона привела його до здивування. Він ніколи такого не бачив. «Що воно таке, - зародилася перша його думка, - невже частина мене?» Він покрутив спочатку однією рукою, іншою, помахав ними перед собою та спробував доторкнутися до каміння.

«Що це? - не розумів він, пружиною відсмикнувши її до себе». То були відчуття. Кожною клітинкою своїх пальців він відчував фактуру того каміння, майже недосяжну вібрацію природи, яка немов шепотіла до нього.

Саме зараз він звернув увагу на безмежну красу тієї природи яка його оточувала. Та картина мала безліч кольорів та відтінків. Та це було не все. Він почув, як вітер співає з деревами, від коливання густої листви утворюючи тихий шепіт, та як він танцює з водою у неймовірному тандемі, піднімаючи вологі краплинки в повітря. Він відчув його приємний лоскіт та свіжу прохолоду на своїй шкірі, що проповзла по його тілі наче сотнями мурашок.

Він не знав що це і яку воно мало назву та все що він побачив несло за собою шлейф із неймовірних емоцій які він переживав вперше – світлих, хвилюючих, особливих, таких захопливих.

Далі, підвівшись, він пропустив міленьку гальку між пальцями, потім взяв її в жменю, висипав додолу, спостерігаючи, як кожна крупинка падає додолу. І тут він побачив свої ноги. «Для чого вони? – знову пролунало в його голові». Він поворушив ними, підняв та опустив по черзі, не знаючи, що з ними ще можна зробити.

Його увагу відволікла риба, що вистрибнула з води та шубовснула об водне дзеркало. Зацікавлений нею, він похилився в сторону річки та звалився на бік. Так, наче та рибина, він почав судомно ворушитися, намагаючись повернутися в попередній стан – та не вийшло. Тільки чомусь, він не покинув надії та почав тягтися руками до води. Спочатку він, тягнув тільки руки, але потім зрозумів, що цього не достатньо, і обернувши свій погляд на свої ноги він почав підтягувати і їх. Це було схоже на почергове перетягування кінцівок, яке після неймовірних зусиль та багатьох невдач почало нагадувати незграбне повзання.

Для нього це стало не аби яким досягненням, що, як зазвичай нагороджується. Тільки його нагородою стали не медалі, а перша зустріч з самим собою.

Діставшись зрозумілим способом до водойми, він опустив руки в прозору, прохолодну субстанцію, вологу рідину, в якій відблискували яскраві сонячні промінці. Та для нього особливою вона стала не цим. Підтягнувшись ще ближче до води, над самою її поверхнею він побачив своє відображення. Звичайно, спочатку він не зрозумів що це він сам, та після уважного придивляння та повторних експериментів з руками, прийшло усвідомлення того, що він, та створіння у відображені це одна й та сама особа.

- З вами все добре? - почулося йому, та він не розумів жодного слова та його суті, - Вам потрібна допомога?

Йому на зустріч, по кам’янистому берегу йшли двоє чоловіків. То були мисливці. Побачивши незрозумілого молодого чоловіка на березі річки, в цій частині лісу, запідозрили неладне, та вирішили перевірити його.

Підійшовши майже впритул, та опустившись до низу, чоловіки протягнули руку щоб допомогти бідоласі, та той у відповідь, в неймовірному страху почав видавати незрозумілі гортанні звуки, що супроводжувалося конвульсійними рухами. Незнайомець поводив себе наче загнана тварина, що немов перед смертю б’ється в агонії. Видно що він був переляканий, та побачивши цю картину, мисливці пережили схожі відчуття.

Далі все було швидко. Викликавши рятувальників, дивного чоловіка доправили до лікарні, де вкололи йому заспокійливе та перевели в окрему палату – подалі від людей.

Так, декілька тижнів він провів у тій палаті, під наглядом лікарів та медсестер, жодного разу не виходячи, та не уявляючи, що чекає його за її межами.

Він потроху адаптувався, звикся та надбав нових умінь та навичок, з часом почав розуміти деякі слова, їх суть та сенс. Промовив перші слова, які він викрикував наче папуга, з кожним разом покращуючи їх звуковимову. Він швидко навчився ходити, наче колись це вмів, та чомусь різко забув. Він навіть вперше взяв до рук ручку, та почав писати на дошці незграбні каракулі. З кожним днем він розвивався, і кожен той день у нього був повністю забитий оволодінням якихось нових навичок, і кожен раз він наче маленька дитина з безпосереднім захватом та щирою посмішкою радів своїм досягненням.